Судова влада України
Житомирський апеляційний адміністративний суд
Інформація про діяльність суду
Інформація для громадян
Відділ інформаційного забезпечення
Законодавство, що визначає діяльність суду
Інформація для ЗМІ
ЖААС у заходах міжнародного співробітництва
Технічна підтримка
Оприлюднення відомостей про справи про банкрутство



Офiцiйне представництво Президента України
Верховна Рада України
Урядовий портал
Відомості з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення

Узагальнення судової практики щодо вирішення адміністративними судами апеляційного округу та апеляційним адміністративним судом спорів у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби за 2011 р. – лютий 2012 р.

 

 

 
ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Матеріали узагальнення судової практики щодо вирішення адміністративними судами апеляційного округу та апеляційним адміністративним судом спорів у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби.
за період: 2011 р. –  лютий 2012 р.
 

 
Підстави для вивчення та узагальнення судової практики:

Лист Вищого адміністративного суду України №740/11/13-12 від 07.03.2012 року.
Мета вивчення судової практики: виявити проблемні питання судової практики розгляду таких спорів, в тому числі, пов’язаних із застосуванням відповідного законодавства, та надати пропозиції щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики з цієї категорії спорів.
 

 
Питання, що підлягають з’ясуванню:

1. Загальна характеристика спорів про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби.
2. Результати апеляційного перегляду таких справ, характерні помилки у правозастосуванні та причини їх виникнення.
3. Проблемні питання розгляду справ цієї категорії адміністративними судами. Вплив судової практики на результати їх розгляду.
4. Пропозиції щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики.
 

 
Джерела інформації

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, практика Європейського суду з прав людини.
2. Конституція України.
3. Кодекс адміністративного судочинства України.
4. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" №3 від 13.12.2010 року.
5. Постанова Пленуму Верховного Суду України №14 від 26.12.2003р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження".
6. Постанови Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України та апеляційного адміністративного суду за результатами перегляду справ цієї категорії.
7. Судові рішення місцевих загальних судів якадміністративних судів та окружних адміністративних судів апеляційного округу.
***
На виконання листа Вищого адміністративного суду України №740/11/13-12 від 07.03.2012 року Житомирським апеляційним адміністративним судом проаналізовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалених у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, за результатами чого встановлено наступне.
Станом на 13.03.2012 року на адресу апеляційного адміністративного суду надійшло 542 справи даної категорії, з них 354 переглянуто, в тому числі із скасуванням судового рішення у 89 справах.
При вирішенні спорів про оскарження дій (бездіяльності) органів Державної виконавчої служби, суди першої інстанції та апеляційний адміністративний суд керувались Кодексом адміністративного судочинства, Законом України "Про виконавче провадження", роз’ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 26.12.2003р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" (далі - Постанова Пленуму ВСУ), Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 13.12.2010р. "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" (далі - Постанова Пленуму ВАСУ).
Як показав проведений аналіз, судами, в основному, правильно застосовувались норми матеріального та процесуального права при вирішенні розглядуваної категорії спорів.
Разом з тим, мали місце випадки неоднакового застосування законодавства судами першої та апеляційної інстанцій, зокрема при визначенні підвідомчості та підсудності справ.
1.Виникали проблеми із визначенням підвідомчості спорів за позовами осіб, які не були стороною виконавчого провадження.
Судами першої інстанції не враховувались роз’яснення, надані у п.2 Постанови Пленуму ВАСУ, згідно яких судам необхідно враховувати, що статтею 121-2 ГПК та статтею 383 ЦПК визначено обмежене коло осіб, які мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень у господарських та цивільних справах відповідно у порядку господарського та цивільного судочинства, а тому спори за зверненням інших осіб на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби при виконанні зазначених судових рішень належать до юрисдикції адміністративних судів.
Наприклад, зазначені роз’яснення не були враховані Житомирським окружним адміністративним судом при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Філія Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в м.Житомирі до Відділу Державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції про скасування постанови та зобов'язання звільнити з під арешту заставне майно. Суд виходив з того, що позовна заява не містить ознак публічно-правового спору, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Скасовуючи дану ухвалу, апеляційний адміністративний суд зазначив, що згідно приписів ст.3 КАС України до адміністративної юрисдикції належить переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
В даному випадку, суб'єктом владних повноважень, законодавець визначає - орган державної влади орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ст.3 КАС).
Органи державної виконавчої служби є суб'єктами владних повноважень, а тому саме до адміністративної юрисдикції належать справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби відповідно до вимог ч.2 ст.18 КАС України.
Враховуючи наведене, та з огляду на п.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року за №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що даний спір належать до юрисдикції адміністративних судів (справа № 0670/1063/11).
2. Мали місце проблеми із визначенням підвідомчості спорів за позовами осіб, які не були стороною виконавчого провадження, щодо оскарження постанов ДВС про накладення арешту на майно у разі, якщо наявний був спір право на це майно.
При цьому судами не враховувалась правова позиція, викладена у п.19 Постанови Пленуму ВАСУ, відповідно до якої судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах ст.181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.
Згідно п.16 Постанови Пленуму ВСУ вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості позову доборжника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.
Для прикладу, Житомирський районний суд Житомирської області задовольнив позов К.Т., К.О. до Відділу Державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції про визнання дій виконавчої служби неправомірними та визнання недійсними постанов про передачу майна в рахунок погашення боргу з огляду на те, що ДВС при продажу спірної частини квартири з аукціону порушила положення ст.362 ЦК України щодо переважного права К.Т. перед іншими особами на купівлю цієї частини за ціною, оголошеною для продажу.
Скасовуючи судове рішення, апеляційний адміністративний суд зазначив, що К.Т., не була учасником виконавчого провадження та не залучалася до проведення виконавчих дій та звернулася до суду за вирішенням спору про право на майно - на переважне право придбання 1/4 частини квартири, де вона проживає із дітьми, яку було передано Р.Л. та Ц.І. в рахунок погашення боргу її колишнього чоловіка К.О., тому, порушені права позивачів підлягають захисту у порядку цивільного судочинства, а провадження у адміністративній справі підлягає закриттю з підстав, визначених у п.1 ч.1 ст.157 КАС України ( справа №2а-40/11).
3. Не завжди суди першої інстанції при розгляді даної категорії спорів враховували роз'яснення п.2 постанови Пленуму ВАСУ, а саме, що до адміністративної юрисдикції також належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби під час виконання рішень, ухвалених за правилами КАС України господарськими чи цивільними судами, які виконували функції адміністративних судів до їх утворення, та з обов'язковим дослідженням судового провадження, за яким ухвалено рішення, що перебуває на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби.
Таким прикладом є справаРівненського окружного адміністративного суду №2а/1770/4540/11, де суд відмовив у відкритті провадження у справі, посилаючись на те, що оскільки рішення постановлено господарським судом, то порядок оскарження дій ДВС передбачено приписами ст. 121-1 ГПК України, проте судом не було враховано, що господарський суд розглянув справу за правилами КАС України.
Мали місце проблеми із визначенням підсудності  таких справ.
Суди не враховували, що з огляду на роз’яснення, надані у п.2, 10 Постанови Пленуму ВАСУ та ч.2 ст.18 КАСУ адміністративні справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби учасниками виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, відносяться до предметної підсудності місцевих (окружних) адміністративних судів, оскільки відповідачем у таких справах є відповідний орган державної виконавчої служби, незалежно від того чи оскаржується рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Так, у справі №2а-1670/11 Рівненській міський суд розглянув та задовольнив позов Ш. до Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції  про скасування постанови Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим Рівненським міським судом.
Апеляційний адміністративний суд, скасовуючи судове рішення, врахував вищенаведену правову позицію та прийшов до висновку, що Рівненський міський суд Рівненської області розглянув справу, що підсудна Рівненському окружному адміністративному суду.
 

 
4. Суди припускались помилок із визначенням підвідомчості та підсудності справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби під час виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору або накладення штрафу.

Зокрема, не враховували роз'яснення п.6 Постанови Пленуму ВАСУ, згідно яких спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби під час виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору або накладення штрафу, прийнятої під час виконання будь-яких виконавчих документів, у тому числі рішень судів загальної юрисдикції та господарських судів, також належать до адміністративної юрисдикції.
Так, у справі №2а/1770/2601/2011 Рівненський окружний адміністративний суд відмовив у відкритті провадження за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі філії ПАТ "КБ "Надра" Рівненське РУ до відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції про визнання дій незаконними, визнання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню та її скасування з посиланням нате, що відповідно до положень ч.2 ст.85 Закону України "Про виконавче провадження" справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства судом, що видав виконавчий документ.
Апеляційний адміністративний суд не погодився із зазначеним висновком та, виходячи із роз’яснень п.6 Постанови Пленуму ВАСУ, скасував судове рішення, оскільки даний спір належать до адміністративної юрисдикції.
При цьому, визначаючи підсудність даних спорів, суди не завжди враховували, що, з огляду на те, що відповідачем є відповідний орган державної виконавчої служби (посадова особа державної виконавчої служби), адміністративна справа щодо оскарження рішень державної виконавчої служби учасниками виконавчого провадження відноситься до предметної підсудності окружного адміністративного суду, а не місцевого загального суду як адміністративного суду.
Таким прикладом є справа №2а-269/2011, в якій Чуднівський районний суд Житомирської області розглянув та задовольнив частково позов Чуднівського комунального підприємства "Теплокомуненерго"   до Державного виконавця Державної виконавчої служби Чуднівського РУЮ Житомирської області про оскарження постанови про накладення на позивача штрафу та стягнення з боржника виконавчого збору.
Скасовуючи судове рішення у даній справі, апеляційний адміністративний суд, керуючись вищезазначеними роз'ясненнями та ч.2 ст.18 КАСУ, прийшов до висновку, що даний спір відноситься до предметної підсудності окружного адміністративного суду, а не місцевого загального суду як адміністративного суду.
5. Мали місце випадки неправильного застосування судами першої інстанції положень Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема у випадку, коли судом після відкриття провадження встановлено, що справа підсудна іншому суду.
Так, закриваючи провадження у справі № 6-а-2/11 Новоград-Волинський міськрайонний суд, дійшов висновків, що  справа підсудна окружному адміністративному суду з підстав, визначених ч.2 ст. 18 КАС України.
Апеляційний адміністративний суд, скасовуючи ухвалу, звернув увагу, що приписами п.2 ч.1 ст.22 КАС України передбачено, що суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо відкрито провадження у справі, яка предметно підсудна іншому суду.
Тому, Новоград-Волинський міськрайонний суд повинен був не закривати провадження у справі, а передати справу на розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду згідно приписів чинного на той час закону.
Мали місце випадки неоднакового застосування судами положень Закону України "Про виконавче провадження" та роз'яснень п.20 Постанови Пленуму ВАСУ, згідно яких державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного у документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Таким прикладом є справа №0670/7118/11, в якій Житомирський окружний адміністративний суд відмовив у позові Ч. до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області  про визнання постанови про закінчення виконавчого провадження неправомірною.
Відмовляючи позивачу у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що не виконання судового рішення зумовлено виключно протиправною бездіяльністю боржника, оскільки відповідачем були вжитті всі передбачені діючим законодавством дії щодо примусового виконання постанови суду.
Колегія суддів апеляційного адміністративного суду не погодилась з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Прийнявши рішення про закінчення виконавчого провадження 27.05.2011 року відповідач не дотримався в повному обсязі вимог, передбачених цим Законом України "Про виконавче провадження", оскільки закінчення виконавчого провадження за статтею 75 передбачається тільки після застосування всіх заходів впливу до боржника.
Зокрема, державним виконавцем не було дотримано приписів Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 09.07.2008 (діючим на той час). Державний виконавець не вчинив дій щодо направлення платіжного документу до Головного управління Державного казначейства України в Житомирській області про обов'язок боржника нарахувати та виплатити позивачу допомоги на оздоровлення за 2010 рік , а також відомостей щодо розрахункового рахунку на який слід здійснити зарахування відповідних коштів.
Окрім цього, при вирішені спору, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п. 38 рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року по справі “Жовнер проти України” державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.
Відповідно до п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 13.07.2006 року по справі "Васильєв проти України" виконання рішення щодо боржника залишається обов’язком держави.
З огляду на вищенаведене, держава повинна виконувати взяті на себе зобов’язання та не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності.
Слід зазначити, що практика Вищого адміністративного суду України по вказаному питанню також неоднозначна.
 

 
Питання, які потребують роз'яснень

На нашу думку, для однакового застосування законодавства у вирішенні справ даної категорії слід роз’яснити наступні питання:
- чи належать до адміністративної юрисдикції спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби під час виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору або накладення штрафу, якщо постанова не виділялася в окреме провадження;
- чи можливо закінчення виконавчого провадження у справах щодо соціальних виплат, де на суб’єкта владних повноважень покладено обов’язок провести необхідні виплати, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо;
- щодо застосування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ даної категорії.
Крім того, згідно Закону України від 17.11.2011 р. N 4054-VI (набрав чинності з 31.01.2012р.) до ст.181 КАСУ внесено зміни, зокрема доповнено ч.6 наступного змісту: "адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.", а тому положення Постанови Пленуму ВАСУ слід узгодити із зазначеними змінами.
 

 
Висновки

За результатами проведеного узагальнення слід зробити висновок, що суди при розгляді адміністративних спорів про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, в основному, правильно застосовують норми чинного законодавства та роз’яснення Постанови Пленуму ВАСУ.
Водночас, мають місце випадки неврахування деяких положень зазначеної постанови, що було підставою для скасування судових рішень.
Як свідчить судова практика, найбільше проблем при вирішенні даної категорії спорів у судів виникало при визначенні їх підвідомчості та підсудності.
В ході проведення узагальнення встановлено проблемні питання, що потребують роз’яснень, в тому числі щодо можливості закінчення виконавчого провадження у справах щодо соціальних виплат, де на суб’єкта владних повноважень покладено обов’язок провести необхідні виплати, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо; щодо застосування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ даної категорії.
За результатами проведеного узагальнення та з метою формування єдиної та правильної судової практики застосування норм законодавства при вирішенні даної категорії спорів доцільним є видання вищими судовими інстанціями відповідних рекомендацій та роз’яснень, проведення семінару для обговорення проблем судової практики вирішення цієї категорії спорів.
 
Заступник голови
апеляційного адміністративного суду                                      Н.М.Малахова
 
 

Начальник статистично-аналітичного відділу                          Л.А.Шуляк
 

 

 


 
 
Судовий збір
Контакти
Розклад роботи
Лічильник установи
До уваги суддів та працівників апарату Донецької та Луганської областей
XII позачерговий з'їзд суддів України
Стратегічний план розвитку
Інструкція з діловодства
Рішення Європейського суду
Положення про автоматизовану систему документообігу суду
Проведення судових засідань в режимі відеоконференції
Безкоштовна правова допомога
Концепція галузевої програми інформатизації судів
Судова влада України у мережі Facebook

© 2002-2013 Державна судова адміністрація України
лист вебмайстру