Узагальнення підстав скасування судових рішень місцевих адміністративних судів у І півріччі 2012 року
На виконання плану роботи Житомирського апеляційного адміністративного суду на ІІ півріччя 2012 року проведено аналіз проблемних та спірних питань застосування Кодексу адміністративного судочинства України, які стали причинами скасування рішень судів першої інстанції у результаті їх перегляду в апеляційному порядку Житомирським апеляційним адміністративним судом у І півріччі 2012 року.
Метою проведення узагальнення було вивчення причин скасування судових рішень, аналіз помилок, які найчастіше допускаються судами при вирішенні адміністративних спорів, виявлення проблемних питань судової практики вирішення адміністративних спорів, які призводять до скасування судових рішень та надання пропозицій щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики.
У результаті аналізу судових рішень Житомирського апеляційного адміністративного суду, якими скасовано рішення суддів першої інстанції, встановлено наступне.
Житомирським апеляційним адміністративним судом за наслідками розгляду апеляційних скарг у І півріччі 2012 року із загальної кількості розглянутих скарг (51688):
- у 48431 випадкахсудові рішення місцевих загальних і окружних адміністративних судів залишено без змін;
- у 2126 - судові рішення скасовано;
- у 1115 - судові рішення змінено;
- у 17 справах закінчено провадження у зв’язку із визнанням постанови або ухвали нечинною;
- у 16 – закрито апеляційне провадження (в тому числі із відмовою від апеляційної скарги у 11 випадках).
Таким чином, частка скасованих судових рішень судів першої інстанції становить 4%, тоді як аналогічний середній показник по Україні становить 18%, що свідчить про принциповий підхід суддів до питань єдності судової практики у вирішенні адміністративних спорів у апеляційному окрузі.
При цьому, у порівнянні з аналогічним періодом 2011 року (14%) частка змінених та скасованих судових рішень зменшилась на 10%, що зумовлено збільшенням показника кількості переглянутих судових рішень майже в 10 разів та покращенням якісного показника прийнятих судових рішень судами першої інстанції.
Серед скасованих та змінених судових рішень були:
- 118 судових рішень, ухвалених Житомирським окружним адміністративним судом (3,6%);
- 76 - Рівненським окружним адміністративним судом (2,3%);
- 3042 судових рішення, ухвалених місцевими загальними судами апеляційного округу (93,9%), з них найбільший показник спостерігається у Рівненському міському суді Рівненської області (402);
- 5 судових рішень інших судів (0,2%).
Порівнюючи кількісні та якісні показники результатів розгляду справ Житомирським та Рівненським окружними адміністративними судами за звітний період, слід зазначити, що, навіть при більшій кількості фактично працюючих суддів, середньомісячні показники навантаження на суддів ЖОАС є більшими за аналогічні показники РОАС та середні показники навантаження по Україні, а частка змінених та скасованих судових рішень Житомирського окружного адміністративного суду є дещо менша за відповідний показник Рівненського окружного адміністративного суду.
Впродовж звітного періоду підставами скасування судових рішень місцевих адміністративних судів в апеляційному порядку були:
- порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи (87,2%);
- неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (7,1%);
- неврахування судом першої інстанції положень ст.99,100 КАС України (щодо строків звернення до адміністративного суду) (2,5%);
- інші підстави (3,2%).
Серед змінених та скасованих судових рішень переважали постанови (93,4%), частка ухвал становить 6,6%.
При скасуванні постанов судом апеляційної інстанції:
- прийнято нову постанову у 1803 справах (94,1 %);
- залишено позовну заяву без розгляду у 87 справах (4,5%);
- закрито провадження у 22 справах (1,1%);
За наслідками перегляду ухвал апеляційним адміністративним судом судом найчастіше скасовувались ухвали з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи (95,7%). Крім того, мали місце випадки залишення позовної заяви без розгляду (2,4%), закриття провадження у справі (1,9%).
Серед скасованих та змінених ухвал переважали ухвали про залишення позовної заяви без розгляду (40%). Причинами скасування ухвал було неправильне застосування судами ст.99,100 КАС України при обрахуванні строків звернення до адміністративного суду, п.4 ч.1 ст.155 КАС України при залишенні позовної заяви без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача, п.3 та п.7 ч.1 ст. 155 КАС України.
Крім того, апеляційним адміністративним судом у 11% випадків скасовувались ухвали про відмову у відкритті провадження у справі. Однією із підстав скасування було неправильне визначення судами першої інстанції підвідомчості спорів.
Результати апеляційного перегляду постанов апеляційним адміністративним судом у І півріччі 2012 року у розрізі категорій спорів представлені у таблиці.
|
№ з/п
|
Категорії справ, за якими прийняті постанови
|
Усього переглянуто постанов суду
|
Постанову суду залишено без змін
|
Постанову суду змінено
|
Постанову суду скасовано
|
% зміни та скасування
|
|
1
|
Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації громадянами права голосу на виборах і референдумі
|
2
|
2
|
0
|
0
|
0,0%
|
|
2
|
Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів
|
7
|
6
|
0
|
1
|
14,3%
|
|
3
|
Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки
|
57
|
47
|
0
|
10
|
17,5%
|
|
4
|
Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0,0%
|
|
5
|
Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки
|
81
|
67
|
0
|
14
|
17,3%
|
|
6
|
Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування
|
94
|
64
|
1
|
29
|
31,9%
|
|
7
|
Справи зі спорів з приводу охорони навколишнього природного середовища
|
3
|
2
|
0
|
1
|
33,3%
|
|
8
|
Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог
|
613
|
563
|
0
|
50
|
8,2%
|
|
9
|
Справи зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики
|
44
|
38
|
0
|
6
|
13,6%
|
|
10
|
Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах зайнятості населення та соціального захисту громадян
|
49 933
|
47 064
|
1 110
|
1 759
|
5,7%
|
|
11
|
Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції
|
107
|
88
|
0
|
19
|
17,8%
|
|
12
|
Справи зі спорів з відносин публічної служби
|
88
|
61
|
0
|
27
|
30,7%
|
|
13
|
Інші справи
|
1
|
0
|
0
|
1
|
100,0%
|
|
14
|
УСЬОГО
|
51 030
|
48 002
|
1 111
|
1 917
|
5,9%
|
Справи, пов’язані із соціальними виплатами
У структурі вирішених впродовж звітного періоду спорів переважали спори з приводу соціального захисту громадян – 97,9% (серед них, спори, пов'язані із соціальними виплатами становлять 97%). Відповідно, у справах даної категорії найбільше переглянуто постанов – 49933, з яких 47064 залишено без змін (94,3%), 1759 – скасовано (3,5%), 1110 – змінено (2,2%).
При вирішені справ даної категорії апеляційним адміністративним судом було у 1661 справах були скасовані постанови судів першої інстанції та прийнято нові постанови.
У 80 справах даної категорії апеляційний адміністративний суд скасував постанови судів першої інстанції та залишив позовну заяву без розгляду.
Серед скасованих судових рішень у даній категорії справ переважали рішення у справах, пов’язаних із соціальними виплатами особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (50%), частка судових рішень у справах, пов’язаних із виплатами коштів згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" склала 39%, інші справи 13%.
Враховуючи значний відсоток скасованих судових рішень у справах, пов’язаних із соціальними виплатами особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, апеляційним адміністративним судом проведено узагальнення судової практики вирішення даної категорії справ, результати якого розміщено на офіційному веб-сайті суду.
Причинами скасування судових рішень у справах, пов’язаних із виплатами коштів згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" переважно було неврахування судами першої інстанції, що 19 червня 2011 року набрав чинності Закон України №3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік".
На виконання зазначеного Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №745 від 6 липня 2011 р. "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", яка набула чинності 23.07.2011 року, а тому саме до вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (постанова ЖААС від 18.04.2012р. у справі №2-а-811/11).
Також мали місце випадки неправильного застосування судами першої інстанції положеньст. 99, 100 КАС України, зокрема суди відмовляли у позові в разі пропуску позивачем строку звернення до суду, тоді як відповідно до зазначених норм закону, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (постанова ЖААС від 16.02.2012р. 2-а-594/11/1705).
Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики
У загальній кількості переглянутих в апеляційному порядку справ питома вага постанов у справах зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів становить 1,3%. У справах даної категорії апеляційним адміністративним судом переглянуто 641 постанова, з них 587 залишено без змін (91,6%), 54 – скасовано (8,4%).
Серед скасованих судових рішень переважали рішення у справах щодо нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.
Причинами скасування судових рішень було неврахування судами першої інстанції, наступного:
- будь-які витрати, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку;
- єдиними і достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість;
- відомості про контрагента за угодами слід перевіряти на момент укладення цих угод;
- у разі наявності відповідних записів про реєстрацію контрагента у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, ці відомості в силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" є достовірними;
- чинним законодавством на сторону правочину, яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості (постанови ЖААС від 15.03.2012р. у справі №2а/1770/3263/11, від 15.02.2012р. у справі № 2а/1770/3904/11);
- чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншим суб'єктом господарювання. Неналежне ведення бухгалтерського обліку та звітності - продавця не може тягнути за собою негативних наслідків для добросовісного платника такого податку - покупця, який виконав всі умови договору та використав придбаний товар в господарській діяльності (постанова ЖААС від 16.02.2012р. у справі №2а/1770/3956/2011);
- Податковий кодекс України не ставить право на бюджетне відшкодування в залежність від правильності відображення в документах бухгалтерського обліку надходження основних засобів підприємства. Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях в господарській діяльності платника податку звітного податкового періоду (ст.198 п.198.3 ПК України) (постанова ЖААС від 26.03.2012р. у справі №0670/10545/11).
Земельні спори
Як свідчать дані судової статистики, найчастіше підставами для скасування судових рішень у справах, пов’язаних із земельними відносинами, було порушення чи неправильне застосування норм процесуального права, в тому числі неправильне визначення підвідомчості та підсудності даних спорів.
Як правило, проблеми виникали у спорах про оскарження рішень органів місцевого самоврядування про передачу у власність земельних ділянок в частині встановлення наявності чи відсутності спору про право.
Зокрема, неправильне визначення підвідомчості стало підставою для скасування ухвали Рівненського районного суду Рівненської області № 2-а-1716-38/2012.
Так, позивачем було подано позов про визнання незаконними та скасування рішення сільської ради "Про передачу у власність земельної ділянки, площею 0,50 га, з них для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства 0,25 га", державного акту на право власності, виданого Великожитинською сільською радою.
Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження, вважаючи, що оскільки предмет спору у даній справі є спір про право на частину земельної ділянки, він має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Проте, колегія суддів апеляційного адміністративного суду не погодилась з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАС України).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Конституційний Суд України в своєму рішенні №10-рп/2010 від 01.04.2010 року у справі №1-6/2010 зазначив, що відповідно до пунктів „а“, „б“, „в“, „г“ статті 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності. Ці повноваження охоплюються зазначеним у статті 143 Конституції України поняттям "інші питання місцевого значення", а тому при їх здійсненні сільські, селищні, міські ради виступають як суб’єкти владних повноважень, які реалізують розпорядчі та інші функції.
Частиною 1 ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлює, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує саме неправомірність прийнятого сільською радою рішення про передачу права власності на земельну ділянку та виданий на підставі цього рішення Державний акт.
Отже, в розумінні пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України спір, який виник між сторонами по даній справі, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, що реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції, тому дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, суд першої інстанції при постановленні ухвали суду порушив норми процесуального права (постанова ЖААС від 20.03.2012р.).
Неправильне визначення підсудності стало підставою для скасування судового рішення Черняхівського районного суду Житомирської області у справі №2-а/0624/1/2012.
Так, судом першої інстанції при прийнятті постанови не було враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, в яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Позивачем заявлено позов до Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, яка згідно Положення про комісію з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, затвердженого розпорядженням голови Черняхівської районної державної адміністрації від 21.01.2010р. № 16, є постійно діючим органом (без права юридичної особи), утвореним районною державною адміністрацією відповідно до приписів ст.39 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та ст.186-1 Земельного кодексу України для сприяння здійсненню повноважень місцевої державної адміністрації. Судом до участі у справі було залучено Черняхівську районну державну адміністрацію як відповідача у справі.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади, тобто є в розумінні ч.2 ст.18 органом державної влади, а Комісія з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою згідно ст.39 вказаного Закону - постійно діючим органом в складі місцевої районної державної адміністрації.
Таким чином, у даному випадку справа відповідно до ч. 2 ст. 18 КАС України підсудна Житомирському окружному адміністративному суду (постанова ЖААС від 20.03.2012р.).
Неправильне визначення відповідача стало підставою для скасування постановиКорецького районного суду Рівненської області у справі №2-а-427/11.
Так, позивачем оскаржено рішення виконавчого комітету Корецької міської ради, проте відповідачем у справі було визначено Корецьку міську раду.
В процесі розгляду справи досліджувалися докази щодо правомірності дій виконавчого комітету Корецької міської ради.
При цьому, суд не звернув уваги на те, що публічно-правовий спір між позивачем та відповідачем - Корецькою міською радою відсутній, у матеріалах справи відсутні докази щодо порушення відповідачем у даній справі - Корецькою міською радою прав позивача.
Окрім цього, вирішуючи спір, суд першої інстанції не скористався можливістю заміни неналежної сторони належною відповідно до приписів ст. 52 КАС України (постанова ЖААС від 05.06.2012р.).
Публічна служба
Як показав проведений аналіз, підставою скасування судових рішень у даній категорії справ переважно було неправильне застосування норм матеріального права, наприклад при розгляді справ щодо виплати державним службовцям у разі їх виходу на пенсію грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, передбаченої Законом України "Про державну службу".
Зокрема, суди не враховували, що у разі призначення пенсії державному службовцю на підставі положень норм Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" та Закону України "Про державну службу", підстави для виплати йому грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, передбаченої державним службовцям у разі їх виходу на пенсію за Законом України "Про державну службу", відсутні.
Такої помилки, наприклад, припустились Житомирський окружний адміністративний суд у справі №0670/9400/11, Рівненський окружний адміністративний суд у справі №2а/1770/4116/2011.
Допускались помилки застосування норм матеріального права при розгляді справ про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно.
Так, у справі №2а/1770/3902/11 Рівненський окружний адміністративний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач під час проходження служби в органах податкової міліції в порушення Закону України "Про державну податкову службу в Україні" не був належним чином забезпеченим форменим одягом, а тому у відповідності до "Положення про порядок забезпечення, обліку та видачі речового майна в підрозділах податкової міліції та навчальних закладах державної податкової служби" має право на отримання грошової компенсації.
Суд апеляційної інстанції з таким висновком не погодився, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 8 й 9 статті 24 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" особи начальницького складу податкової міліції мають формений одяг та знаки розрізнення і забезпечуються ними безкоштовно. Опис і зразки форменого одягу, знаків розрізнення начальницького складу податкової міліції затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України неодноразово приймалися постанови, які регулювали вказане питання, зокрема: постанова від 09 грудня 1993 року №1022 "Про формений одяг посадових осіб органів державної податкової служби"; постанова від 20 травня 1997 року №469 "Про формений одяг осіб начальницького складу підрозділів податкової поліції Державної податкової адміністрації", яка втратила чинність на підставі постанови від 17 червня 1998 року №919 "Про форму одягу осіб начальницького складу підрозділів податкової міліції органів державної податкової служби", яка також втратила чинність на підставі постанови від 17 листопада 2001 року №1515 "Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції".
Вказані Закон та постанови Кабінету Міністрів України не передбачали отримання грошової компенсації за не отриманий особами начальницького складу податкової міліції формений одяг.
Зазначеними постановами постановлено Державній податковій адміністрації України затвердити Положення, яке б регулювало питання форменого одягу осіб начальницького складу підрозділів податкової міліції.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 24 липня 1998 року №356 затверджено Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння форменого одягу осіб начальницького складу підрозділів податкової міліції державної податкової служби, пунктом 28 якого було передбачено, що виплата грошової компенсації за предмети форменого одягу, взуття та знаки розрізнення здійснюються тільки при наявності джерела фінансування.
Вказаний Наказ втратив чинність на підставі наказу Державної податкової адміністрації України від 22 жовтня 2003 року №501, яким затверджено Положення про порядок забезпечення, обліку та видачі речового майна в підрозділах податкової міліції та навчальних закладах державної податкової служби України, підпунктом 1.2 пункту 1 якого формений одяг віднесено до заходів речового забезпечення, а підпунктом 2.17 пункту 2 якого було передбачено, що при звільненні осіб начальницького складу з державної податкової служби України за віком, хворобою, скороченням штатів видані предмети речового майна особистого користування, термін носіння яких не вийшов, не повертаються, їх вартість не відшкодовується.
Зазначеним особам за невидані предмети речового майна з дня належності і до дня звільнення виплачується грошова компенсація у розмірі вартості речового майна пропорційно встановленим термінам носіння. Виплата компенсації замість належних до отримання предметів речового майна особам начальницького складу податкової міліції проводиться за наявності джерела фінансування.
Таким чином, зазначеними актами Державної податкової адміністрації України було передбачено, що умовою для виплати компенсації замість форменого одягу особам начальницького складу податкової міліції було наявність фінансування.
Як встановлено судом, фінансування Державної податкової адміністрації у Рівненській області на виплату вказаної компенсації не проводилось.
З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно відсутні (постанова ЖААС від 03 лютого 2012 р.).
Неправильне застосування судом п.5 ст. 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" стало підставою для скасування судового рішення у справі Рівненського районного суду №2-а-1874/11.
Так, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову про визнання протиправним та скасувати рішення сільської ради про дострокове припинення повноважень секретаря та поновлення його на посаді, суд першої інстанції дійшов висновків, що при припиненні повноважень секретаря сільської ради відповідачем були дотримані приписи чинного законодавства, оскільки позивач, перебуваючи на посаді секретаря сільської ради, здійснив порушення приписів ст. 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а саме у встановлений законом термін не подав відомості щодо його доходів, а також порушив приписи Закону України "Про звернення громадян" при вирішені заяв.
Апеляційний адміністративний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно рішення про припинення повноважень секретаря сільської ради, відповідач керуючись п.5 ст.50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", достроково припинив повноваження позивача у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків.
Проте, як випливає з положень ст. 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", при наявності вказаних підстав, відповідач повинен був припинити службу позивача в органах місцевого самоврядування, керуючись приписами КЗпП України.
Крім того, суд зазначив, що неподання позивачем у встановлений термін відомостей щодо його доходів не може вважатися неналежним виконанням посадових обов'язків, а може бути окремою підставою для припинення служби в органах місцевого самоврядування (постанова ЖААС від 24 січня 2012 р.).
Неправильне застосування ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" стало підставою скасування судового рішення Олевського районного суду Житомирської областіу справі №2-а-2210/11.
Так, задовольняючи позовщодо виплати позивачці середнього заробітку за шість місяців на підставі ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на її отримання, оскільки її попереднє місце роботи зайняте іншою особою, що працює на постійній основі, а інша рівноцінна робота(посада) відсутня.
Проте суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Стаття 12 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачає, що на сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" від 11 липня 2002 року, депутату місцевої ради після закінчення повноважень надається попередня робота(посада), а за її відсутності- інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. У разі неможливості надання відповідної роботі (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв"язку з втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді.
Із зазначеної норми випливає, що вона спрямована на захист трудових прав депутата місцевої ради, тобто стосується випадків, коли працездатна особа не може поновитися на попередній роботі чи влаштуватися на іншій рівноцінній роботі( посаді).
Позивачці на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" призначена державна пенсія на пільгових умовах ( із зниженням пенсійного віку).
Стаття 55 зазначеного Закону "Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення" визначає право осіб, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відтак, оскільки призначена позивачці пенсія є пенсією за віком, згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" вона вважається непрацездатною особою і її вимоги про стягнення з відповідача середньомісячної заробітної плати за шість місяців на підставі ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" необґрунтовані (постанова ЖААС від 12.02.2012р.).
Здійснений аналіз причин скасування Житомирським апеляційним судом судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, засвідчує, що причинами такого скасування є неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність судових рішень правовим позиціям Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України, недостатня підготовка справ до розгляду, поверхневе дослідження матеріалів справи.
З метою виявлення та усунення помилок у діяльності судів, необхідним є систематичне вивчення та узагальнення судової практики по окремим категоріям справ, продовження надання методичної допомоги в застосуванні законодавства судами першої інстанції під час розгляду судових справ.
Заступник голови апеляційного
адміністративного суду Н.М.Малахова
Начальник статистично-аналітичного
відділу Л.А.Шуляк
_03_03.png)
