flag Судова влада України

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Узагальнення підстав скасування судових рішень місцевих адміністративних судів у 2011 році

 
 
Узагальнення підстав скасування судових рішень місцевих адміністративних судів у 2011 році
На виконання плану роботи Житомирського апеляційного адміністративного суду на ІІ півріччя 2012 року проведено аналіз проблемних та спірних питань застосування Кодексу адміністративного судочинства України, які стали причинами скасування рішень судів першої інстанції у результаті їх перегляду в апеляційному порядку Житомирським апеляційним адміністративним судом у 2011 році.
Метою проведення узагальнення було вивчення причин скасування судових рішень, аналіз помилок, які найчастіше допускаються судами при вирішенні адміністративних спорів, виявлення проблемних питань судової практики вирішення адміністративних спорів, які призводять до скасування судових рішень та надання пропозицій щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики.
У результаті аналізу судових рішень Житомирського апеляційного адміністративного суду, якими скасовано рішення суддів першої інстанції , встановлено наступне.
Житомирським апеляційним адміністративним судом за наслідками розгляду апеляційних скарг у 2011 році із загальної кількості розглянутих скарг (22393):
- у 18635 випадкахсудові  рішення місцевих загальних і окружних адміністративних судів залишено без змін;
- у 2563 -  судові  рішення скасовано;
 
 
- у 1195 - судові  рішення змінено;
- у 7 справах закрито провадження у зв’язку із визнанням постанови або ухвали нечинною.
Таким чином, частка змінених та скасованих судових рішень судів першої інстанції у 2011 році становить 17 % від загальної кількості переглянутих судових рішень.
При цьому, у порівнянні з І півріччям 2011 року (26%) частка змінених та скасованих судових рішень у ІІ півріччі зменшилась на 12% та становить 14%, що зумовлено збільшенням показника кількості переглянутих судових рішень майже в 3 рази та покращенням якісного показника прийнятих судових рішень судами першої інстанції.
Серед скасованих та змінених судових рішень були:
- 193 судові рішення Житомирського окружного адміністративного суду (7,5%);
- 185 судових рішень Рівненського окружного адміністративного суду (7,2%);
- 3377 судових рішень місцевих загальних судів апеляційного округу (85,3%), з них найбільший показник спостерігається у Ружинському районному суді Житомирської області (341).
Порівнюючи кількісні та якісні показники результатів розгляду справ Житомирським окружним адміністративним судом та Рівненським окружним адміністративним судом за звітний період слід зазначити, що кількість розглянутих справ ЖОАС більше на 53 % від аналогічного показника РОАС, тоді як частка змінених та скасованих судових рішень РОАС (3,1%) вдвічі є більшою від цього показника ЖОАС (1,5%).
Впродовж звітного періоду підставами скасування судових рішень місцевих адміністративних судів в апеляційному порядку були:
-           порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи (63%);
-           неврахування судом першої інстанції положень ст.99,100 КАС України (щодо строків звернення до адміністративного суду) (26%);
-           неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (8%);
-           інші підстави (3%).
Серед змінених та скасованих судових рішень переважали постанови (83%), частка ухвал становить 17%.
Судом апеляційної інстанції при скасуванні постанов:
- прийнято нову постанову у 1543 справах (73 %);
- залишено позовну заяву без розгляду у 550 справах (26%);
- закрито провадження у 33 справах (1%).
За результатами апеляційного перегляду ухвал найчастіше скасовувалися ухвали та справи направлялись для продовження розгляду (98%). Окрім цього, ухвали суду першої інстанції скасовувалися  із залишенням позовної заяви без розгляду (0,2%) та закриттям провадження у справі (1,8%).
У структурі вирішених впродовж звітного періоду спорів переважали спори з приводу реалізації публічної політики у сферах зайнятості населення та соціального захисту громадян – 92% (серед них, спори, пов'язані із соціальними виплатами становлять 98%). Відповідно, у справах даної категорії найбільше скасовано судових рішень – 1895, що становить 89 % від загальної кількості скасованих судових рішень.
При вирішені справ даної категорії апеляційним адміністративним судом було у 1343 справах були скасовані постанови судів першої інстанції та прийнято нові постанови. При цьому підставами для скасування постанов були: неправильне визначення початкової дати нарахування соціальних виплат; зазначення в судовому рішенні судом першої інстанції про зобов’язання суб’єкта владних повноважень проводити нарахування та виплату належних соціальних виплат у майбутньому (подальшому); визначення кінцевої дати проведення таких виплат.
Зокрема, при вирішені справ, що пов’язані з виплатою пенсій, додаткових пенсій та доплат до пенсій, суди не завжди враховували, що суд наперед не може вказати на протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, хоча, в той же час, суд у рішенні не може вказувати кінцеву дату, оскільки органи Пенсійного фонду України зобов’язані здійснювати такі нарахування до втрати такого права позивачем.
У 540 справах даної категорії апеляційний адміністративний суд скасував постанови судів першої інстанції та залишив позовну заяву без розгляду, у зв’язку із неврахуванням судом першої інстанції при постановленні судового рішення положень статей 99, 100 КАС України щодо строків звернення до адміністративного суду та наслідків їх пропущення.
Суди не завжди враховували, що предметом позову в цій категорії справ є дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, пов’язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, тому строк звернення до суду необхідно перевіряти залежно від виду платежу та тривалості періоду, за який виник спір. Тобто, в частині вимог позовну заяву слід було залишати без розгляду, а в іншій частині –відкривати провадження у справі.
Для усунення зазначених проблем у майбутньому та задля формування єдиної судової практики вирішення даної категорії спорів апеляційним адміністративним судом підготовлено та надіслано до місцевих адміністративних судів апеляційного округу та розміщено на власному веб-сайті інформаційні листи "Про практику розгляду судами адміністративних справ про соціальні виплати" №30 від 28.03.2011 року, №60 від 03.06.2011 року, "Про практику застосування законодавства щодо строків звернення до суду у справах, пов’язаних із соціальними виплатами" №66 від 10.06.2011 року.
Крім того, 24.06.2011 року на базі Апеляційного суду Рівненської області апеляційним адміністративним судом проведено семінар-тренінг з питань застосування законодавства при розгляді адміністративних спорів, пов’язаних із соціальними виплатами.
У загальній кількості переглянутих в апеляційному порядку справ питома вага справ зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів становила 4%. Частка скасованих процесуальних документів адміністративних судів у цій категорії справ досягла 3,4% від загальної кількості скасованих судових рішень.
Частка справ інших категорій розглянутих судом становить 4%.
У результаті аналізу судових рішень Житомирського апеляційного адміністративного суду , якими скасовані рішення судів першої інстанції через порушення процесуального закону, встановлено наступне.
Найчастіше судами першої інстанції допускались порушення норм процесуального права при постановленні ухвал про залишення позовної заяви без розгляду.
Зокрема, ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 01.03.2011 року залишено без розгляду позов К., Компанії Дельта Кепітал С.А. до державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради про скасування державної реєстрації змін та доповнень до установчих документів ЗАТ «Житомирські ласощі» та визнання дій неправомірними з підстав, визначених у п.3 ч.1 ст. 155 КАС України.
Приписами п.3 ч.1 ст. 155 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо у проваджені цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
В процесі розгляду справи у суді апеляційної інстанції було встановлено, що у проваджені окружного адміністративного суду м. Києва знаходиться справа за позовом лише одного з позивачів у даній справі, про зовсім інший предмет - оспорюється реєстраційний запис № 313051270018001658 від 03.12.2010 року та з інших підстав. Відтак підстави для залишення позовної заяви без розгляду були відсутні (справа №2а-646/11).
Також, порушувалися норми процесуального права при постановлені ухвал про залишення без розгляду позовної заяви у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.
Згідно приписів ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
 Приписами ст. 100 КАС України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Зокрема, ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 07.02.2011 року залишено без розгляду позовну заяву Б. про скасування постанови про адміністративне правопорушення з тих підстав, що було пропущено строки звернення до суду.
Відповідно до положень ст. 289 КУпАП скарга на постанову в справі про адміністративне правопорушення може бути подана протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Постанова про накладення адміністративного стягнення була винесена Житомирською митницею 23.12.2010 року. Вважаючи її неправомірною, позивач оскаржив постанову у встановлені законом строки до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області. Проте, ухвалою цього суду від 10.01.2011 року позовну заяву було повернуто  позивачу у зв’язку з її непідсудністю цьому суду. 18.01.2011 року позовну заяву було подано до Богунського районного суду м. Житомира. З огляду на вищенаведене, позивач довів суду наявність поважності причин пропуску строку звернення до суду. Проте, залишаючи позовну заяву без розгляду, Богунський районний суд м. Житомира вказані обставини не врахував.
Відповідно до приписів ст. 103 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Приписами ч. 9 ст. 103 КАС України передбачено, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Водночас, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області не врахував зазначені норми процесуального права  при постановлені ухвали про залишення без розгляду позовної заяви В. до Інспектора ДПС ДАІ м. Бердичева Л. про скасування постанови про адміністративне правопорушення. Суд виходив з того, що датою звернення позивача з позовом є дата реєстрації позовної заяви канцелярією суду (14.03.2011р.) та не звернув уваги на те, що позовна заява була здана позивачем до відділення поштового зв'язку 09.03.2011 року, що підтверджувалось відміткою відділення поштового зв'язку на конверті (справа №2-а-868/11/).
Ухвалою про залишення цієї позовної заяви без руху позивачу надавався строк для усунення недоліків позовної заяви до 10.04.2011 року.
Аналогічні помилки були допущені Корольовським районним судом м.Житомира при постановленні ухвали про залишення без розгляду позовної заяви у справі №2а-508/11.
Окрім цього, судами першої інстанції помилково застосовувалися приписи ч. 2 ст. 99 КАС України до правовідносин, що виникли до 30.07.2010 року.
Суди не враховували, що шестимісячний строк звернення до суду слід застосовувати з 30.07.2010 року, а саме з моменту опублікування Закону України від 07.07.2010 р. N 2453-УІ в офіційних виданнях, й до тих правовідносин, які виникли після набрання чинності відповідних змін. (Постанова ЖААС №2-а-647/11 від 25.05.2011р.);
 
 
Серед причин, які стали підставою для скасування судових рішень судів першої інстанції, можливо виділити  порушення норм процесуального права при постановленні ухвал про залишення позовної заяви без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача.
Зокрема, суди першої інстанції не враховували положення п.4 ч.1 ст.155 КАС України, що  суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позивач повторно не прибув у попереднє судове засідання чи у судове засідання без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.
Зазначена підстава залишення позовної заяви без розгляду  кореспондує з положеннями частини ч. 3 ст. 128 КАСУ. Перше таке неприбуття тягне за собою відкладення розгляду справи, а друге - залишення позовної заяви без розгляду.
При вирішенні питання про залишення позовної заяви без розгляду з цієї підстави суд повинен з’ясувати:
1) чи належним чином позивача було повідомлено про судовий розгляд перший і другий раз;
2) чи обидва рази були відсутні поважні причини неприбуття позивача або інформація про такі причини;
3) чи відсутня заява позивача про розгляд справи за його відсутності.
Позовну заяву може бути залишено без розгляду, лише якщо відповідь на усі ці питання є позитивною.
Відповідно до приписів ч.3 ст. 33 КАС України судовий виклик або судове повідомлення осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється рекомендованою кореспонденцією, кур’єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки, складеного відповідно до статті 34 цього Кодексу факсимільним повідомленням, електронною поштою, телефонограмою, опублікування у друкованому засобі масової інформації.
Водночас, судами першої інстанції не завжди враховувались зазначені положення процесуального закону, що стало підставою для скасування ухвал про залишення без розгляду з наведених підстав.
Зокрема, при постановленні ухвали про залишення без розгляду позовної заяви Я. до Управління Пенсійного фонду України в Корольовському районі міста Житомира Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії, Корольовським районним судом м. Житомира не було враховано, що у справі відсутні дані про те, що позивача було повідомлено вчасно та належним чином про час та місце розгляду справи (справа№2а-405/).
Аналогічні порушення були допущені Богунським районним судом м.Житомира при постановленні ухвали про залишення без розгляду позовної заявиЯ. до УДАІ УМВС України в Черкаській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення (справа №2-А-114/11)
 
 
Також мали місце випадки порушення норм процесуального права при постановлені ухвал про залишення позовної заяви без руху.
При постановлені вказаних ухвал суди першої інстанції не дотримувалися приписів ст. 106 КАС України, а саме, що в ухвалах обов’язково мають зазначатися: недоліки позовної заяви, які має усунути позивач, спосіб їх усунення та встановлюватися строк, достатній для усунення цих недоліків, та, що копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.
Вказані порушення норм процесуального права були допущені Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області при постановленні ухвали про залишення без руху позовної заяви Х. до Управління праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії (справі № 2-А-55/11); Богунським районним судом м. Житомира при постановленні ухвали про залишення без руху позовної заяви В. до інспектора дорожньо-патрульної служби ВДАІ м. Житомира - Д.про скасування постанови (справа №2-а-1015/11).
Судами допускалися порушення норм процесуального права при постановлені ухвал про відмову у відкритті провадження у справі.
Зокрема, суди відмовляли у відкритті провадження у справі з підстав  відсутності доказів порушення прав позивача. При цьому, не враховувалися приписи ст. 71 КАС України, зокрема частини шостої цієї статті, тобто, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (справа№2а/1770/1362/2011 ).
Вирішуючи справи щодо притягнення до адміністративної відповідальності, суди першої інстанції не завжди враховують положення ч. 2 ст.171-2 КАС України, якою передбачено, що рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає.
Таким чином, нормами чинного Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено оскарження в апеляційному порядку судового рішення з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Отже, неправильним є зазначення у судових рішеннях даної категорії справ про можливість апеляційного оскарження судового акту. Зазначені недоліки допускалися Богунським районним судом м.Житомира (справа № 2-А-2411/11).
Окремими підставами для скасування чи зміни судових рішень судів першої інстанції було неправильне визначення підвідомчості спорів адміністративним судам.
Так, ч.1 ст.17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму
Зокрема, ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.03.2011 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом С. до Рівненського МВ УМВС України про зобов’язання вчинити певні дії з підстав, що справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
З позовної заяви вбачається, що позивач просив суд зобов’язати відповідача внести певні зміни в накази, які були винесені відносного нього  щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності при проходженні публічної служби.
 Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення позовних вимог ніяк не вплине на права чи обов’язки сторін,  оскільки за даним позовом відсутнє порушення легітимних прав позивача, за захистом яких він звертається в порядку адміністративного судочинства.
Проте, вказані обставини не можуть бути підставами для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки питання порушення прав позивача повинні бути вирішені в процесі розгляду справи (справа № 2а/1770/1362/2011).
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 28.01.2011 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом фізичної особи до виконавчого комітету міської ради про скасування рішення про надання дозволу на продаж, обмін житла, акцій та переоформлення технічного паспорта автомобіля від імені неповнолітніх з підстав, що спір не є публічно-правовим.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд не прийняв до уваги, що спір виник за участю суб'єкта владних повноважень - виконавчого комітету міської ради, який реалізував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством України владні управлінські функції. Спір про право на житло між позивачем та виконкомом міської ради виходячи зі змісту позовної вимоги до виконкому - відсутній. Позивач оспорює рішення виконкому як суб'єкта владних повноважень, а тому вказана позовна вимога підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (справа№2-а-744/11).
Постановою Коростенського міськрайонного суду від 08.02.2011 року відмовлено у задоволені позову про визнання дій лікаря-психіатра неправомірними .
Проте, вказаний спір  не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки лікар й, зокрема, лікар-психіатр, як і будь-який інший медичний працівник не може вважатись суб'єктом владних повноважень, оскільки не здійснює владні управлінські функції (справа№2а-2081/2011).
При постановлені  ухвали про відмову у відкритті провадження у справі за позовом Т. про визнання протиправними дій КРУ у Рівненській області та ДПІ у м. Рівне щодо відмови здійснити перевірку повноти сплати судового збору Національним університетом водного господарства та природокористування, Рівненський окружний адміністративний суд не врахував, що оскарження бездіяльності контролюючих органів, зокрема, контрольно-ревізійного управління є публічно-правовим спором і цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (справа №2а/1770/1159/2011).
Підставами скасування судових рішень було і неправильне визначення підсудності справи, зокрема у справі № 2-А-2413/11 Богунський районним судом м.Житомира не було враховано, щосправи про оскарження постанови митного органу про притягнення до адмінвідповідальності має розглядатися місцевими загальними судами, як адміністративними, з урахуванням приписів ч.2 ст.19 КАС щодо права вибору позивача.
При роз’ясненні судових рішень суди не завжди враховували положення ст.170 КАС України, якою передбачено, якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або для державного виконавця, ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Таким прикладом є справа №2-а-324/11, десудом першої інстанції було зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Житомирський області перерахувати та виплатити позивачу державну пенсію у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 50% пенсії за віком відповідно до вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - з 2 липня 2010 року. В задоволенні позову в частині вимог до Управління Пенсійного Фонду України в Коростишівському районі - відмовлено за безпідставністю.
Позивач звернувся до суду з заявою про роз'яснення постанови суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що йому не зрозуміло чи буде проводиться перерахування пенсії у разі зміни прожиткового мінімуму, чи встановлюється обмеження в виплаті пенсії.
Ухвалою суду від 20.06.2011 року заявнику роз'яснено, що постановою суду від 13.12.2010 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирський області перерахувати та виплатити державну пенсію у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 50% пенсії за віком відповідно до вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - з 2 липня 2010 року, на весь час встановлення інвалідності, з перерахуванням виплат з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму у відповідності до чинного законодавства України та з урахуванням виплачених раніше сум.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погодилась із ухвалою про роз’яснення судового рішення, з огляду на наступне.
Згідно приписів ст.170 КАС України якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або для державного виконавця, ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Зі змісту вказаної норми закону випливає, що роз'яснення судового рішення є по суті одним із способів усунення його недоліків. Зокрема, це стосується недотримання вимоги ясності, визначеності судового рішення, яка означає, що судове рішення не може містити положень, що викликають суперечки під час виконання рішення.
Як вбачається з постанови, яку просить роз'яснити позивач, її резолютивна частина викладена чітко і зрозуміло, обов'язок щодо перерахунку та виплати пенсії на відповідача покладено з 02.07.2010 року.
Роз'яснюючи свою постанову, суд фактично змінив судове рішення, оскільки вказав, яким чином відповідач повинен здійснювати нарахування позивачу належної йому пенсії, взявши на себе функції пенсійного органу.
Вирішуючи справи в скороченому провадженні та допускаючи до негайного виконання рішення, суди першої інстанції не враховували положення п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, згідно із яким постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів виконуються негайно - у межах суми стягнення за один місяць, а тому у разі звернення судового рішення до негайного виконання суди мають зазначати "допустити до негайного виконання постанову в межах суми стягнення за один місяць" Неврахування зазначених положень стало підставою для зміни судового рішення у справі № 2-а-1043/11.
 
 
Порушення норм матеріального права
За результатами проведеного узагальнення можна виділити наступні положення матеріального права, які не були враховані судами першої інстанції при постановлені судових рішень, що стало підставою для їх зміни чи скасування:
1. При вирішенні спорів про здійснення перерахунку пенсії відповідно до ст.40,42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суди не завжди враховують наступну правову позицію.
Перерахунок пенсій у зв’язку із збільшенням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України та страхового стажу регулюється статтею 42 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" №1058, частина 4 якої передбачає, що у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через 2 роки після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із заробітної плати (доходу), з якої була обчислена пенсія, або за періоди страхового стажу зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону.
Така редакція існує після визнання неконституційними змін, внесених підпунктом "б" підпункту 10 пункту 35 Розділу 2 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-6 і визнаних такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.
Скасовані зміни надавали можливість перераховувати пенсію із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії.
Аналіз відновленої (діючої) норми абзацу 3 частини 4 статті 42 Закону №1058 доводить, що перерахунок пенсії здійснюється із заробітної плати (доходу), з якої була обчислена пенсія, або за періоди страхового стажу зазначені в частині першій статті 40 цього Закону.
Тобто, правила частини першої статті 40 при перерахунку пенсії, застосовуються виключно з метою визначення періоду страхового стажу, за який може бути обчислена заробітна плата (дохід).
Частина перша статті 40 передбачає, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. Такими законами є Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-12 (надалі Закон 1788) та Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" №1058 від 9 липня 2003 року.
З огляду на зазначене та керуючись положеннями принципу законності закріпленого в статті 9 КАС України, приписи постанови №530 від 28 травня 2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" не можуть застосовуватись до спірних відносин, відтак правові підстави для перерахунку пенсії позивача із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні так і середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за 2010 рік відсутні. Показник середньої заробітної плати працівників застосовується виключно для призначення пенсії, застосування його для перерахунку пенсії є безпідставним (справа № 2-а-1050/11 ).
2 При вирішенні спорів щодо донарахування допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, судам не враховують, що розмір цієї допомоги дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб та середнім сукупним доходом сім"ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів частини другої статті 45 Закону України від 27.04.2010 N 2154-VI "Про Державний Бюджет України на 2010 рік" було встановлено, що допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" № 2811-ХІІ та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 був затверджений Порядок призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, за яким допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується в розмірі, що дорівнює різниці між: з 1 січня 2010 року –100% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 грн.
При цьому стаття 15 Закону № 2811-ХІІ діє в редакції Закону № 107-VI.
Перераховані вище норми до теперішнього часу не визнані неконституційними Конституційним Судом України, що доводить правомірність застосування зазначених норм відповідачем при виплаті спірної допомоги (справа № 2-а-1839/11).
3.При вирішенні спорів про зобов’язання органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади прийняти певне рішення, суди не враховували, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки суд таким чином перебирає на себе повноваження органу, який згідно закону повинен розглянути вказане питання.
Так, зі змісту ст.12 Земельного кодексу України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади, у тому числі надання їх у користування, належить виключно до повноважень ради та здійснюється відповідно до вимог цього кодексу.
Відповідно до приписів п.34 ст.26, п.2 ст.77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарних засіданнях ради – сесії, а суперечки про відновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, які виникають в результаті рішень, дії або бездіяльності органів або посадовців місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Отже, до компетенції адміністративних судів відноситься виключно оцінка законності дій (бездіяльності) чи рішень суб’єкта владних повноважень, та суд не має права втручатися до його компетенції.
Зокрема, Рівненський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги Г. та зобов'язав Костопільську районну державну адміністрацію надати Г. дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердити такий проект землеустрою та передати земельну ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства, видати державний акт на право власності на обумовлену земельну ділянку.
 
 
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що повноваження щодо видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України належать лише районній, Київській чи Севастопольській міській державній адміністрації або сільській, селищній, міській раді і суд не може зобов’язати останніх видати такий дозвіл.
Також судом було встановлено, що заява Г. про надання дозволу на виготовлення проекту з землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки на якій розміщена нежитлова будівля, власником якої він є, не виносилася на розгляд ради, відповідне рішення не приймалося. Вказана заява була розглянута Костопільською райдержадміністрацією відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян".
З урахуванням наведеного та задля повного захисту прав, свобод та інтересів позивача щодо розгляду його заяви про надання дозволу на виготовлення проекту з землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки, апеляційний суд визнав неправомірними дії Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області щодо порушення порядку розгляду клопотання Г. про передачу у власність земельної ділянки та зобов'язав Костопільську районну державну адміністрацію розглянути клопотання Г. про передачу у власність земельної ділянки у відповідності до вимог ст.118 ЗК України (справа №2а/1770/542/2011).
4. При вирішені спорів про визнання неправомірними дій виконавчого комітету міської ради щодо відмови у наданні дозволу на відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання, суди першої інстанції не враховували наступне.
Відповідно до абзацу першого пункту 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2007 № 1268 (далі –Правила), відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджений наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року N 4 (далі – Порядок).
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2007 року № 1268 до Правил та наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 до Порядку, були внесені зміни до порядку розгляду та прийняття рішень про відключення споживачів від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання. Що стосується багатоквартирних будинків, то згаданими змінами передбачена можливість відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання не окремих приміщень будинку, а лише будинку в цілому, за умови підтримки такого рішення всіма власниками приміщень у будинку і, крім того, лише за наявності затвердженої органом місцевого самоврядування в установленому порядку оптимізованої схеми перспективного розвитку систем теплопостачання населеного пункту та у відповідності до неї.
Відповідно до частин першої та другої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною другою статті 383 Цивільного кодексу України передбачено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Із наведеного вище вбачається, що реалізація власником квартири своїх прав обмежується правами власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та санітарно-технічними вимогами і правилами експлуатації будинку, адже будь-яке втручання в систему опалення шляхом зміни гідравлічного опору (від'єднання від системи централізованого опалення) порушує права інших мешканців.
Богунським районним судом м.Житомира  не  враховано вищезазначені норми права та прийнято рішення про задоволення позову В. до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання відмови неправомірною та зобов'язання надати дозвіл про відключення від системи централізованого опалення (справа № 2а-159/10).
5. При вирішенні спорів про скасування рішень органів Пенсійного фонду щодо застосування фінансових санкцій за порушення строків сплати страхових внесків суди не враховували, що строки давності в даному випадку не застосовуються, з огляду на наступне.
Частина 1 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлює, що виключно цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
Порядок нарахування фінансових санкцій встановлений ст.106 Закону та п.9 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19.12.03. № 21-1.
Частиною 15 ст. 106 Закону встановлено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
З урахуванням викладеного, помилковим є застосування до спірних правовідносин ст.250 ГК України, якою передбачено строки застосування адміністративно-господарських санкцій та неправильним є висновок про те, що стаття 106 Закону регулює правовідносини лише щодо строків стягнення штрафів, а не їх застосування.
Такої ж правової позиції притримується Вищий адміністративний суд України (ухвали від 21.09.2010 р. К-3810/10, від 03.11.2010 р. К-30245/10, від 28.01.2009 р. К-854/07).
Натомість, Житомирський окружний адміністративний суд прийняв постанову, якою частково задовольнив позов Управління праці та соціального захисту населення Черняхівської райдержадміністрації Житомирської області до Управління Пенсійного фонду України в Черняхівському районі Житомирської області про скасування рішення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення в частині застосування до позивача фінансових санкцій за порушення строків сплати страхових внесків, що мало місце саме 21.01.2009 року, відповідач прийняв із порушенням строків, передбачених ст.250 ГК України. На думку суду першої інстанції в частині 15 ст.106 Закону зазначається лише про незастосування строків давності виключно для самого процесу стягнення, тобто виконання уже застосованих штрафів, пені і недоїмки (справа №2а-2512/10/0670).
6. Вирішуючи спори щодо правомірності донарахування податку з доходів фізичних осіб, суди першої інстанції не враховували, що передбачена ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплата є соціальною гарантією, яка не входить у структуру заробітної плати, й визначена лише, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, тому вона не може бути об'єктом оподаткування в розумінні приписів Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", з огляду на наступне.
Зокрема, ч.1 ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що громадянам, які працюють у зонах безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення та у зоні посиленого радіологічного контролю, провадиться доплата в розмірах, визначених виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Закон України "Про оплату праці" визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, відповідно до ст.ст. 1, 2, 4, 21, 22 якого заробітна плата є гарантованою винагородою працівнику за роботу, яку роботодавець виплачує на підставі трудового договору і джерелом оплати якої є дохід та інші кошти підприємства або бюджетні кошти, виділені на ці цілі.
У той же час, передбачені ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплати до структури заробітної плати не входять, а відповідно до Закону України від 10.02.2000р. № 1445-3 "Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" фінансується за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення та інших джерел, визначених законодавством України.
Відповідно до пунктів 1.3 ст.1 та 3.1.3 ст.3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" об'єктом оподаткування є доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті, до яких, зокрема, відносяться доходи у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця.
За таких обставин, доплата є соціальною гарантією, яка не входить у структуру заробітної плати, й визначена лише, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, тому вона не може бути об'єктом оподаткування в розумінні приписів Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". Судова практика притримується аналогічної позиції (Ухвала Верховного Суду України від 16.10.2008р.).
Прикладом недотримання судами першої інстанції зазначеної правової позиції, є справа №2а-5100/09/0670 Житомирського окружного адміністративного суду за позовом П. до Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення.
7. Вирішуючи спір про припинення юридичної особи за зверненнями податкових органів, суди першої інстанції не завжди враховували, що податковий орган має обґрунтувати свою вимогу належними та допустимими доказами.
Зокрема, Житомирський окружний адміністративний суд задовольнив позов Державної податкової інспекції у м. Житомирі до Житомирської міської спілки воїнів-інтернаціоналістів про припинення юридичної особи, виходячи з того, що до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців внесені відомості щодо відсутності Спілки за вказаною юридичною адресою.
З матеріалів справи вбачається, що витяг з Реєстру про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням був виданий станом на 03.07.2008 року.
У відповідності до ч.7 ст.21 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" виписка з Реєстру є чинною протягом тридцяти календарних днів з дати її видачі.
З огляду на дату видачі витягу з Реєстру, та дату звернення Державної податкової інспекції у м. Житомирі до суду з даним позовом (23.09.2008 року), позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог (справа № 2-а-28297/08).
Окрім цього, при вирішенні  справ щодо припинення юридичної особи, судам  слід враховувати, що Законом України "Про об’єднання громадян" визначаються спеціальні правила щодо утворення та припинення таких юридичних осіб (справа № 2а-5014/10/0670).
8. Вирішуючи спір про застосування арешту у вигляді зупинення операцій на рахунках платника податків суди не враховують наступне.
У відповідності до п.94.2.3 ст.94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби. Застосування арешту з вказаних підстав розглядається у порядку позовного провадження.
Згідно приписів п.п.20.1.15 ст.20 ПКУ, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків у банках та інших фінансових установах лише з підстав, визначених у п.20.1.15.2 - недопущення посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження територій та приміщень, визначених у пп.20.1.11 цієї статті.
Проте, за п.1 розділу ХІХ Прикінцевих положень ПКУ підпункт 20.1.15.2 п.20.1 ст.20 цього Кодексу набирає чинності лише з 1 січня 2015 року.
За таких обставин, суд не може розглядати по суту позовні вимоги органів податкової служби про зупинення видаткових операцій в порядку, визначеному п.п.20.1.15, оскільки право на звернення з такими вимогами у податкових органів виникне лише у 2015 році.
Прикладом недотримання судом зазначених положень є справа Житомирського окружного адміністративного суду №0670/1095/11.
9. При вирішенні спорів про оскарження дій (бездіяльності) органів Державної виконавчої служби, суди першої інстанції мають враховувати положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", Постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року за №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби".
Вирішуючи питання щодо підсудності спору про оскарження дій (бездіяльності) органів ДВС, суди першої інстанції мають враховувати наступні роз’яснення, надані у п.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року за №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби".
Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тому, суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.
Зокрема, статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України та розділом VII Цивільного процесуального кодексу України визначено інший порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, ухвалених за правилами господарського та цивільного судочинства, тому такі спори не належать до юрисдикції адміністративних судів.
Водночас, судам необхідно враховувати, що статтею 121-2 ГПК та статтею 383 ЦПК визначено обмежене коло осіб, які мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень у господарських та цивільних справах відповідно у порядку господарського та цивільного судочинства, а тому спори за зверненням інших осіб на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби при виконанні зазначених судових рішень належать до юрисдикції адміністративних судів.
Проте, зазначені роз’яснення не були враховані Житомирським окружним адміністративним судом при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Філія Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в м.Житомирі до Відділу Державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції про скасування постанови та зобов'язання звільнити з під арешту заставне майно. Суд виходив з того, що позовна заява не містить ознак публічно-правового спору, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Натомість, згідно приписів ст.3 КАС України до адміністративної юрисдикції належить переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
В даному випадку, суб'єктом владних повноважень, законодавець визначає - орган державної влади орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ст.3 КАС).
Органи державної виконавчої служби є суб'єктами владних повноважень, а тому саме до адміністративної юрисдикції належать справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби відповідно до вимог ч.2 ст.18 КАС України.
Враховуючи наведене, та з огляду на п.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року за №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що даний спір належать до юрисдикції адміністративних судів (справа № 0670/1063/11).
Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", роз'яснено, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.
Як свідчить судова практика, суди першої інстанції не завжди враховують зазначену правову позицію.
Зокрема, Житомирський районний суд Житомирської області задовольнив позов К.Т., К.О. до Відділу Державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції про визнання дій виконавчої служби неправомірними та визнання недійсними постанов про передачу майна в рахунок погашення боргу з огляду на те, що ДВС при продажу спірної частини квартири з аукціону порушила положення ст.362 ЦК України щодо переважного права К.Т перед іншими особами на купівлю цієї частини за ціною, оголошеною для продажу.
Проте, К.Т., не була учасником виконавчого провадження та не залучалася до проведення виконавчих дій та звернулася до суду за вирішенням спору про право на майно - на переважне право придбання 1/4 частини квартири, де вона проживає із дітьми, яку було передано Р. та Ц. в рахунок погашення боргу її колишнього чоловіка К.О.
Згідно роз'яснень п.19 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах ст. 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.
Тому, порушені права позивачів підлягають захисту у порядку цивільного судочинства, а провадження у  адміністративній справі підлягає закриттю з підстав, визначених у п.1 ч.1 ст.157 КАС України ( справа №2а-40/11).
Питання контролю та перевірки виконавчих проваджень врегульовані ст.ст. 8,8-1.8-2,8-3 Закону України "Про виконавче провадження", норми якого є спеціальними у цих правовідносинах. Зазначені норми не містять положень надання на вимогу прокурора виконавчих проваджень для здійснення певних дій.
Проте, вказані приписи закону не були враховані Житомирським окружним адміністративним судом при вирішені справи за позовом Новоград-Волинського міськрайонного прокурора до відділу державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції про визнання відмови незаконною,зобов’язання вчинити певні дії (справа №2-а-9670/10/0670).
Спори з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень судів цивільної юрисдикції, ухвалених до 1 вересня 2005 року, відповідно до статті 181 КАС України повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства, але з обов’язковим дослідженням судового провадження, за яким ухвалено рішення, що перебуває на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби. Зазначене не було враховано судом у справі № 0670/9153/11, що стало підставою для скасування судового рішення.
Не завжди суди першої інстанції при розгляді даної категорії спорів враховували роз'яснення п.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", а саме, що до адміністративної юрисдикції також належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби під час виконання рішень, ухвалених за правилами КАС України господарськими чи цивільними судами, які виконували функції адміністративних судів до їх утворення, та з обов'язковим дослідженням судового провадження, за яким ухвалено рішення, що перебуває на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби. Таким прикладом є справаРівненського окружного адміністративного суду №2а/1770/4540/11, де суд відмовив у відкритті провадження у справі, посилаючись на те, що оскільки рішення постановлено господарським судом, то порядок оскарження дій ДВС передбачено приписами ст. 121-1 ГПК України, проте судом не було враховано, що господарський суд розглянув справу за правилами КАС України.
Здійснений аналіз причин скасування Житомирським апеляційним судом судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, засвідчує, що причинами такого скасування є неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність судових рішень правовим позиціям Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України, недостатня підготовка справ до розгляду, поверхневе дослідження матеріалів справи.
З метою виявлення та усунення помилок у діяльності судів, необхідним є систематичне вивчення та узагальнення судової практики по окремим категоріям справ, продовження надання методичної допомоги в застосуванні законодавства судами першої інстанції під час розгляду судових справ.
 
Заступник голови апеляційного
адміністративного суду                                               Н.М.Малахова
 
Начальник статистично-аналітичного
відділу                                                                            Л.А.Шуляк