Узагальнення судової практики розгляду адміністративними судами справ за позовами про відновлення прав, порушених у зв’язку з конфліктом на Донбасі

Відповідно до листа № 1370/11-14/17 від 10.10.2017 Вищого адміністративного суду України Житомирським апеляційним адміністративним судом здійснено узагальнення практики розгляду адміністративними судами справ за позовами про відновлення прав, порушених у зв’язку з конфліктом на Донбасі.

Метою даного узагальнення стало виявлення проблемних питань, які виникали у суддів при розгляді вказаної категорії справ, та з’ясування причин скасування судових рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Предметом дослідження слугували тексти судових рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Статистичні дані

За даними Житомирського апеляційного адміністративного суду упродовж періоду з 2014 року по жовтень 2017 включно місцевими адміністративними судами розглянуто 16 справ за позовами про відновлення прав, порушених у зв’язку з конфліктом на Донбасі (у 2015р. - 5 справи, у 2016р. - 6 справ, у 2017р. - 5справ).

Усі справи розглянуті місцевими загальними судами як адміністративними судами (Рівненським міським судом (найбільше), Богунським райсудом м. Житомира, Коростенським міськрайонним судом Житомирської області, Овруцьким, Малинським та Коростишівським районними судами Житомирської області).

У задоволенні трьох позовів з числа розглянутих по суті відмовлено, решту позовів (10) задоволено.

Крім того, відмовлено у відкритті провадження за двома заявами, які не підлягали розглядові в порядку адміністративного судочинства, з тих же підстав у одній справі закрито провадження - "про стягнення органами соціального захисту населення з внутрішньо переміщених осіб надміру виплаченої суми щомісячної адресної допомоги".  

У апеляційному порядку оскаржувались дві ухвали про відмову у відкритті провадження, одна ухвала про закриття провадження у справі та 9 постанов про задоволення позову і 3 - про відмову. Одне рішення оскаржено не було.

За результатами апеляційного перегляду рішень судів першої інстанції апеляційним судом залишено без змін 12 рішень, 3 – скасовано.

За інформацією, наявною в ЄДРСР, судові рішення апеляційного суду у касаційному порядку не переглядались. Лише у одній справі відкрито касаційне провадження (№ 686/1858/15-а).

Аналіз судових рішень показав, що до справ досліджуваної категорії увійшли чотири категорії спорів щодо:

- захисту прав внутрішньо переміщених осіб з приводу взяття на облік та отримання статусу внутрішньо-переміщеної особи (4 справи);

- захисту прав внутрішньо переміщених осіб з приводу надання їм щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (6);

- пенсійного забезпечення внутрішньо переміщених осіб (5);

- соціального захисту внутрішньо переміщених осіб у зв’язку з настанням безробіття (1).

Аналіз рішень судів першої інстанції та апеляційного суду показав, що адміністративні суди у разі заявлення внутрішньо переміщеними особами клопотань про звільнення від сплати судового збору враховували тяжкий матеріальний стан цих осіб та звільняли їх від сплати судового збору за об'єкти його справляння (справи № 295/1830/17, 569/6703/16-а, 686/1858/15).

І. Спори щодо захисту прав внутрішньо переміщених осіб з приводу взяття на облік та отримання статусу внутрішньо-переміщеної особи

У даній категорії спорів громадяни України у судовому порядку оскаржували дії органів соціального захисту населення щодо відмови у наданні статусу внутрішньо переміщеної особи та видачі довідки, яка підтверджує факт внутрішнього переміщення.

Упродовж 2015-2016 років місцеві загальні суди розглянули 4 справи. У 3-х справах позовні вимоги задоволено, у 1 справі – відмовлено.

За наслідками апеляційного перегляду усіх рішень 1 рішення суду про задоволення позову скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Решта судових рішень залишені без змін.

У всіх справах адміністративні суди досліджували факт постійного проживання особи в зоні тимчасово окупованої території України, у тому числі без реєстрації місця проживання, який надавав право отримати статус внутрішньо переміщеної особи.  

Підставою для задоволення позовних вимог слугувала наявність належних та допустимих доказів, які свідчити про постійне проживання на тимчасово окупованій території.

Наприклад, у справі № 569/2646/15-а за позовом Н. до УПСЗН Рівненської  міської ради про визнання дій протиправними, Житомирський апеляційний адміністративний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову з тих підстав, що позивач довів постійне проживання на території тимчасової окупації, незважаючи на відсутність у нього реєстрації місця проживання м. Донецьк.

Основними доказами, які свідчили про постійне проживання позивача, були пояснення свідків, виписка з Донецької міської лікарні тощо.

З аналогічних підстав задоволено позов у іншій справі (№ 569/3293/15-а), у якій апеляційний суд також залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог була відсутність доказів, які підтверджували проживання особи на тимчасово окупованій території.

Так,  у справі № 283/1111/16-а за позовом Г. до УПСЗН Малинської міської ради Житомирської області про зобов'язання видати довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, Малинський районний суд Житомирської області, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку, що позивач не може вважатися внутрішньо переміщеною особою в розумінні п. 1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», оскільки не навів доказів на підтвердження того, що він проживав в м.Алчевськ Луганської області з часу визнання міста населеним пунктом, на території якого здійснюється антитерористична операція та де виникли обставини, зазначені у статті 1 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а тому у відповідача були відсутні підстави для взяття Г. на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Житомирський апеляційний адміністративний суд погодився з рішенням місцевого загального суду у даній справі, залишивши його без змін.

Як зазначалось, у даній категорії справ апеляційним судом скасовано одне рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено.

Причиною скасування стали помилкові висновки суду першої інстанції щодо доведення позивачем факту постійного проживання на тимчасово окупованій території з посиланням лише на лист управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому зазначено терміни перебування позивача на обліку в пенсійному органі, що знаходився на території, де здійснювалася антитерористична операція.

У зв’язку з цим, у задоволенні позову Г. до УПСЗН Рівненської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії було відмовлено (справа № 569/859/16-а).

ІІ. Спори щодо захисту прав внутрішньо переміщених осіб з приводу надання їм щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг

У даній категорії спорів адміністративні суди розглядали дві категорії справ:

- про оскарження внутрішньо переміщеними особами дій органів соціального захисту населення в частині припинення виплат щомісячної адресної допомоги (3 справи);

- про стягнення органами соціального захисту населення з внутрішньо переміщених осіб надміру виплаченої суми щомісячної адресної допомоги (3 справи).

Отже, позивачами у даній категорії справ були як внутрішньо переміщені особи, так і органи соціального захисту населення.

Упродовж 2016-2017 років місцеві загальні суди розглянули 3 справи про оскарження внутрішньо переміщеними особами дій органів соціального захисту населення в частині припинення виплат щомісячної адресної допомоги. В усіх справах позовні вимоги задоволено.

У апеляційному порядку оскаржено лише два рішення суду першої інстанції, які за наслідками апеляційного перегляду залишені без змін.

У всіх справах підставою для задоволення позову стала безпідставна відмова або припинення органами соціального захисту населення виплат щомісячної допомоги.

Наприклад, у справі № 295/1830/17 за позовом Г. до УПСЗН  Богунської районної ради м.Житомира про визнання дій неправомірними, підставою для звернення до суду стала відмова у наданні адресної допомоги у зв’язку з неприйняттям відповідачем довідки філії банку про відсутність депозитного рахунку у позивача, який перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб за попереднім місцем її реєстрації.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не погодився з доводами органу соціального захисту населення, що довідка філії банку не може підтверджувати наявність депозитного рахунку, оскільки філія діє від імені Центрального офісу банку, а тому має надавати всю наявну інформацію.

Отже, Житомирський апеляційний адміністративний суд підтримав висновок місцевого загального суду про протиправність дій відповідача, залишивши рішення суду без змін.

У справі № 569/6703/16-а за позовом Ш. до УПСЗН Рівненської  міської ради про зобов'язання вчинити певні дії, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що припинення відповідачем виплати щомісячної грошової адресної допомоги з 01 квітня 2016 року з тих підстав, що позивачем не відкрито поточного рахунку в установі уповноваженого банку (Ощадбанку) є протиправним, оскільки виплата такої допомоги до 01 липня 2016 року не через рахунки ПАТ «Ощадбанку», а через рахунки інших банків, не суперечила вимогам Постанов КМУ №505 та №637.

У справі № 295/163/16-а за позовом С. до УПСЗН Богунської районної ради м. Житомира про поновлення виплат адресної допомоги, Богунський районний суд м. Житомира, задовольняючи позов, вказав, що відповідач необґрунтовано припинив виплату з тих підстав, що позивач не надала відомості про працевлаштування, оскільки позивачка 09.09.2016 зверталась до органу соціального захисту з повідомленням про влаштування на роботу та проханням поновити виплату адресної допомоги.    

Аналіз судових рішень показав, що мали місце випадки звернення органів соціального захисту населення з позовами про стягнення з внутрішньо переміщених осіб надміру виплаченої суми щомісячної адресної допомоги. Таких позовів було 3, усі надійшли у 2017 році.

Однак, як показали рішення адміністративних судів такі справи підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Так, у справі № 569/16724/16-а за позовом УПСЗН Рівненської міської ради до  П. про стягнення надміру виплаченої суми щомісячної адресної допомоги переміщеним особам, апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, погодився з висновками суду з тих підстав, що спір щодо правомірності набуття П. права власності на виплачену управлінням соціального захисту адресної допомоги та стягнення цієї суми з неї, як недобросовісного набувача, що регулюються цивільним законодавством має приватно - правовий, а не публічний характер, тому такий повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

З аналогічних підстав залишені без змін ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі № 569/16725/16-а та ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі № 569/16728/16-а з підстав непідвідомчості справи адміністративному суду.

ІІІ. Спори щодо пенсійного забезпечення внутрішньо переміщених осіб

У даній категорії спорів адміністративні суди розглядали справи про визнання дій пенсійних органів неправомірними щодо призначення (поновлення) внутрішньо переміщеним особам пенсій, у тому числі щодо припинення виплати пенсії таким особам.

Упродовж 2015-2017 років місцеві загальні суди розглянули 5 справ. У 4-х справах позовні вимоги задоволено, 1 справі – відмовлено.

За результатами апеляційного перегляду усіх судових рішень 2 рішення суду першої інстанції були скасовані (1 рішення про задоволення позову, 1 – про відмову) та прийнято нові - протилежні рішення, 3 рішення суду залишені без змін.

Аналіз судових рішень показав, що мали місце випадки, коли органи пенсійного фонду безпідставно відмовляли внутрішньо переміщеним особам у призначенні (поновленні) пенсії.

Наприклад, у справі № 286/1937/15 за позовом П. до УПФУ в Овруцькому районі про визнання дій неправомірними щодо призначення пенсії, Управління ПФУ не врахувало зміни, внесені до розпорядження КМУ від 07.11.2014 р. №1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення", у зв’язку з чим необґрунтовано відмовило у призначенні пенсії.

Так під час розгляду даної справи судом першої інстанції було встановлено, що Управління ПФУ відмовило позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника з 07.01.2015 з тих підстав, що свідоцтво про смерть П. є недійсним і не створює будь-яких правових наслідків, оскільки воно видано Верхньоторецькою селищною радою Ясинуватського району Донецької області, яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів від 07.11.2014 року №1085-р належить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, свідоцтво про смерть П. та довідка про реєстрацію смерті видані виконкомом Верхньоторецької селищної ради Ясинуватського району Донецької області 19 січня 2015 року, коли на території смт. Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області органи державної влади України здійснювали свої повноваження. Тобто, пенсійним органом не враховано, що територія смт. Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області увійшла до Переліку лише 18.02.2015 після внесення змін у додаток до розпорядження КМУ від 07.11.2014 року №1085-р.

У зв’язку чим, суд першої інстанції прийняв рішення про задоволення позову, з яким також погодився і апеляційний суд.

У справі № 569/9529/15-а за позовом Н. до УПФУ в м.Рівне про скасування рішення відповідача, підставою для звернення позивача до суду стала відмова пенсійного органу у призначенні пенсії за віком за нормами Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» з посиланням на те, що оскільки згідно з розпорядженням КМУ від 07.11.2014 р. №1085-р на території м.Алчевськ органи місцевого самоврядування України тимчасово не здійснюють свої повноваження, то підстав для прийняття до уваги документів про стаж та заробітну плату, виданих виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області немає.

Однак суд першої інстанції визнав протиправним дії відповідача та задовольнив позов, зобов’язавши останнього провести перерахунок та виплату пенсії на підставі архівних довідок та копій документів з Архівного відділу Алчевської міської ради Луганської області, що підтверджують його трудовий стаж та заробітну плату.

У обґрунтування свого рішення суд зазначив, що пенсійний орган не звернув увагу на те, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №1085-р. м. Алчевськ Луганської області входить до зазначеного переліку, однак органи місцевого самоврядування м. Алчевськ не входять до визначеного постановою Кабміну Переліку, отже згадані документи можуть братися до уваги пенсійним органом.   

З даним рішенням суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, залишивши його без змін.

У справі № 569/341/17 за позовом Х. до Рівненського об'єднаного УПФУ про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», підставою для звернення до суду стала відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії, оскільки у останнього були відсутні документи для підтвердження стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугою років. Відсутність документів пояснювалася тим, що відповідач не може взяти до уваги уточнюючі довідки, надані позивачем, оскільки вони видані органами, які знаходяться на тимчасово окупованої території.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов та визнаючи дії відповідача протиправними, дійшов висновків, що записи у трудовій книжці та уточнююча довідка від 28 липня 2016 року, видана Дебальцівською дистанцією колії «ДП «Донецька залізниця», підтверджують спеціальний стаж, якій дає позивачу право на призначення пенсії за вислугу років. Крім того, суд звернув увагу на те, що уточнююча форма довідки відповідала вимогам Додатку № 5 до Порядку підтвердження наявності виробничого стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, тому неврахування відповідачем даної довідки для призначення позивачу пенсії є порушенням конституційних прав позивача.

З таким рішенням суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, залишивши його без змін.

Водночас, судові рішення показали, що у справах про визнання дій пенсійних органів щодо призначення внутрішньо переміщеним особам пенсії суди першої інстанції допускали помилки, які були підставою для їх скасування у апеляційному порядку.

Так, у справі № 279/7455/15 за позовом Г. до УПФ України в м.Коростені про визнання дій відповідача неправомірними щодо визначення дати призначення пенсії, Коростенський міськрайонний суд, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновків, що Управління ПФУ в м.Коростені діяло відповідно до вимог чинного законодавства.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач, перебуваючи на обліку УПФ України Слов'яносербського району Луганської області, 12.08.2014 звернулась із заявою про переведення її на пенсію за віком. Проте, в силу відповідних обставин пенсію за віком їй призначено не було.

У зв’язку з переселенням позивача з тимчасово окупованої території до м. Коростеня вона 04.12.2014 вдруге звернулась із заявою про переведення її на інший вид пенсії в Управління ПФУ у м. Коростені. Однак УПФ України в м.Коростені відмовило у призначенні позивачу пенсії за віком з 12.08.2014 з посиланням на недостатність доданих до заяви документів та призначило даний вид пенсії лише з 18.12.2014.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про задоволення позову з тих обставин, що УПФУ Слов'яносербського району Луганської області прийняло заяву позивача від 12.08.2014 про призначення пенсії за віком і не зазначило про надання будь-яких інших документів, тому відповідач неправомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії з 12.08.2014.

У справі № 569/5521/17 за позовом С. до Рівненського об'єднаного УПФ України про визнання неправомірних дій відповідача щодо припинення виплати пенсії судом першої інстанції було встановлено, що відповідач припинив виплату позивачу пенсії у зв’язку із скасуванням довідки, яка підтверджує факт внутрішнього переміщення особи, на підставі інформації Державної прикордонної служби України про тривалу відсутність (понад 60 днів) позивача за місцем фактичного проживання/перебування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновків, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом, тому пенсійним органом протиправно припинено виплату пенсії.

Проте апеляційний суд не погодився з таким рішенням суду з тих підстав, що відповідачем не було порушено ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки останній, припиняючи виплату пенсії позивачу строком на шість місяців, керувався положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", згідно з якими соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.

У зв’язку з чим рішення суду першої інстанції було скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволені позову.

ІV. Спори щодо соціального захисту внутрішньо переміщених осіб у зв’язку з настанням безробіття

У даній категорії спорів судами першої інстанції розглянута одна справа, за результатами розгляду якої у задоволенні позову було відмовлено.

Із судового рішення вбачається, що В.  звернувся в суд з позовом до Хмельницького міського центру зайнятості, в якому просив  визнати неправомірними рішення – відмови:

-  у реєстрації  його безробітним та зобов'язати відповідача зареєструвати його як безробітного;

- у надані йому допомоги по безробіттю та зобов'язати відповідача призначити та виплачувати вказану допомогу;

- у наданні одноразової допомоги-виплати по безробіттю  для організації підприємницької діяльності та зобов'язати відповідача надати  цю допомогу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновків, що відповідач правомірно відмовив позивачу у реєстрації його як безробітного, оскільки останній досягнув пенсійного віку, визначеного ст. 26 Закону України "Про  загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що виключає можливість  його реєстрації в якості безробітного.

З даним рішенням суду першої інстанції у цій справі (№ 686/1858/15-а) погодився і апеляційний суд, залишивши його без змін.

Висновки:

Узагальнюючи практику місцевих адміністративних судів, можна дійти висновку, що здебільшого адміністративні суди правильно застосовують норми права, розглядаючи адміністративні справи про відновлення прав громадян, порушених у зв'язку з конфліктом на Донбасі.

Зважаючи на незначну кількість досліджуваної категорії справ, особливих проблемних питань під час ухвалення судових рішень не виникало.

З метою оперативного пошуку судової практики вважаємо за потрібне доповнити Класифікатор категорій адміністративних справ окремою категорію спорів, які стосуються пенсійного та соціального забезпечення тимчасово-переміщених осіб та жителів зони конфлікту.

Узагальнення необхідно обговорити на чергових зборах суддів апеляційного суду.