Узагальнення судової практики розгляду і
вирішення адміністративними судами апеляційного округу справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства
Житомирським апеляційним адміністративним судом проведено узагальнення вирішення адміністративними судами апеляційного округу справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства за період друге півріччя 2011 р. – квітень 2012 р.
Розгляд справ у спорах фізичних чи юридичних осіб з митними органами як із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до компетенції адміністративних судів (крім справ про адміністративні проступки, накладення адміністративних стягнень, які розглядаються в порядку, передбаченому Кодексом про адміністративні правопорушення України).
Аналіз статистичних показників, що характеризують процес апеляційного провадження у справах зі спорів, пов’язаних із застосуванням митного законодавства, свідчить про наступне.
Впродовж періоду, за який проводиться узагальнення, адміністративним судами апеляційного округу розглянуто 54 справи даної категорії (по Житомирській області – 30 справ, по Рівненській – 24 справи), з них оскаржено в апеляційному порядку 39 справ (72%).
Апеляційним адміністративним судом розглянуто 31 справу, в тому числі із скасуванням судового рішення у 9 справах (29%), інші залишено без змін (71%). При цьому, скасовано судові рішення Богунського районного суду м.Житомира (3), Житомирського окружного адміністративного суду (3), Дубенського міськрайонного суду Рівненської області (1), Володимирецького районного суду Рівненської області (1), Малинського районного суду Житомирської області (1).
Предмет позовних вимог у даній категорії характеризується наступним чином:
- оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення коду товару за УКТЗЕД – 25%;
- оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної митної служби та її органів щодо визначення митної вартості товару – 45%;
- інші вимоги, пов’язані із здійсненням митної справи, в тому числі вимоги про оскарження рішень митних органів про притягнення до відповідальності фізичних осіб за порушення митних правил – 30%.
Характеризуючи суб’єктний склад учасників адміністративного процесу у справах досліджуваної категорії, слід зазначити, що переважно позивачами виступали фізичні та юридичні особи, відповідачами – митні органи.
Підставами виникнення спорів, пов’язаних із застосуванням митного законодавства були:
- видача митними органами карток відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України; про відмову у пільговому оформленні транспортних засобів;
- прийняття митними органами рішень про визначення митної вартості товарів і стягнення надмірно сплачених коштів;
- прийняття митними органами податкових повідомлень-рішень про донарахування суб’єктам господарювання зобов’язань зі сплати податків чи митних платежів.
Причинами спорів, як правило, стали розбіжності у визначенні суб’єктами господарювання та митними органами коду товару за УКТЗЕД, країни походження товарів, митної вартості товарів та методів її визначення.
Як свідчать статистичні показники, суди, в основному, правильно вирішували спори, пов’язані із застосуванням митного законодавства. Переважна кількість залишених без змін рішень судами апеляційної інстанції показує, що в судах округу, в основному, сформовано єдині підходи до вирішення справ зазначеної категорії.
Водночас, в ході проведення даного узагальнення встановлено і характерні помилки судів першої інстанції у правозастосуванні щодо визначення підсудності деяких спорів даної категорії, зокрема спорів про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, що було підставою для скасування судових рішень.
Зокрема, частка таких скасувань склала 55% від загальної кількості скасованих судових рішень у вивченій категорії справ.
Так, місцеві загальні суди повертали на підставі ст.108 КАС України матеріали щодо оскарження фізичною особою постанови митного органу про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення митних правил з підстав непідсудності спору даному суду. При цьому виходили з того, що правовідносини, які склались, регулюються не Кодексом про адміністративні правопорушення України, а спеціальним нормативним актом - Митним Кодексом України, а відтак, справа підсудна окружному адміністративному суду відповідно до положень ч.2 ст.18 КАС України.
Апеляційний адміністративний суд з таким висновком не погоджується, оскільки справа про оскарження постанови митного органу про притягнення до адмінвідповідальності має розглядатися місцевими загальними судами, як адміністративними, з урахуванням приписів ч.2 ст.19 КАС щодо права вибору позивача.
Приклади такої правової позиції апеляційного адміністративного суду викладені у постановах від 11.11.2011р. у справі №2-А-2442/11, від 13.12.2011р. у справі №2-а-985/11. Аналогічна позиція викладена у довідці ВАСУ про результатами вивчення та узагальнення практики розгляду справ за позовами фізичних осіб із приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності від 29.01.2010 року.
Неврахування судом положень ч.2 ст.19 КАС України щодо права вибору позивачем адміністративного суду мало місце у справі розглянутій Володимирецьким районним судом Рівненської області № 2-а-6741/11.
Так, повертаючи позовну заяву М. до Луганської митниці про скасування постанови, суд виходив з того, що скарга на постанову митниці регіонального підпорядкування може бути подана до відповідної регіональної митниці або до місцевого суду за місцезнаходженням митниці, яка винесла постановувідповідно до вимог ст.393 Митного Кодексу України.
Скасовуючи вказану ухвалу, суд апеляційної інстанції на підставі ч.2 ст.19 КАС України зазначив, що коли позивач самостійно визначив територіальну підсудність та звернувся до суду з вказаним позовом за місцем свого проживання, у суду першої інстанції не було підстав для повернення позовної заяви.
Застосування судом, в даному випадку, положень ст. 393 МК України є безпідставним, оскільки позивач не звертався до суду зі скаргою, а територіальна підсудність адміністративних справ урегульована Кодексом адміністративного судочинства України.
Окрім того, положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо визначення предметної та територіальної підсудності мають преюдиційне значення в даному випадку, оскільки розширюють права фізичної особи на звернення до суду за захистом порушених прав та прийняті пізніше в часі (ухвала ЖААС від 27.10.2011р.).
Спори щодо визначення митної вартості товару.
Як свідчать дані судової статистики, зазначена категорія спорів є найпоширенішою.
Вирішуючи дану категорію спорів, адміністративні суди керуються положеннями Митного кодексу України, зокрема статтею ст.262 Митного кодексу України, згідно якої митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Відповідно до ст.266 МК України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами:
1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
4) на основі віднімання вартості;
5) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
6) резервного.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.
У разі порушення черговості застосовування вказаних методів або необґрунтованості їх застосування суди приходили до висновку про порушення митними органами ст.267-272 Митного кодексу України, Порядку контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 року №339, Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766, та Методичних рекомендацій із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затверджених наказом Державної митної служби України від 31.01.2007 року №74 та задовольняли позовні вимоги суб'єктів господарювання. При цьому суд апеляційної інстанції погоджувався із такими висновками судів першої інстанції.
Разом з тим, мали місце і інша позиція судів при вирішенні даної категорії спорів, що призводило до скасувань судових рішень.
Таким прикладом є справа № 0670/6428/11, де Житомирський окружний адміністративний суд, задовольняючи частково позов Національного банку України в особі Фабрики банкнотного паперу Національного банку України до Житомирської митниці, Головного управління Державного казначейства України у Житомирській області про визнання дій, рішень протиправними та стягнення коштів,дійшов висновків про те, що відповідачем не надано жодних доказів того, що між митним органом та декларантом відбулися консультації з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог ст.ст.268, 269 Митного кодексу України, не зазначив суть таких консультацій та їх результати та не надав доказів послідовного застосування методів визначення митної вартості товарів або неможливості застосування попередніх методів. Під видом резервного методу та без жодної гнучкості відповідачем застосовано фактично перший метод, включивши в порушення вимог ст.267 Митного кодексу України до вартості витратних матеріалів, зазначених в договорі, розмір паушального платежу, який також зазначений в договорі.
Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, не погодилась із вказаним висновком суду першої інстанції, зазначивши, що паушальні платежі з використання Ноу-хау DIAMONE та BIOGUARD є умовою продажу витратних матеріалів DIAMONE та BIOGUARD, а тому повинні включатись до ціни, що фактично була сплачена або підлягає сплаті за витратні матеріали DIAMONE та BIOGUARD.
Посилання позивача на те, що надані Національним банком України для митного оформлення документи є достатніми для застосування методу визначення митної вартості № 1, а також дозволяють обчислити та перевірити митну вартість, заявлену декларантом є безпідставними та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Так, зі змісту рішення про визначення митної вартості від 25.05.2011 р. №101000006/2011/000841/1, вбачається, що у графі 33 зазначено: 1 метод не може бути застосований у зв'язку з розбіжностями в поданих документах про вартість товару ст.267 МКУ п.3 передбачає додання втрат, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, а саме роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Проведено консультацію декларанта з митним органом. 2 метод не може бути застосований за відсутності ідентичних товарів згідно ЦБД ЄАІС ДМСУ, 3 метод не може бути застосований за відсутності аналогічних товарів згідно ЦБД ЄАІС ДМСУ, 4 та 5 метод не може бути застосований за відсутності цінової інформації для здійснення розрахунків згідно вимог МКУ. Митна вартість визначена за 6 методом на підставі договору № К-4416 від 09.11.2010 р.
Отже, при визначенні митної вартості посадовою особою митного органу з дотриманням вимог ст. ст. 268-273 МК вказано на неможливість застосування жодного із зазначених у ст.266 МК методів та застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості. Положення вказаних норм не містять обов'язку письмового фіксування переходу митниці від одного методу до іншого, а тому посилання позивача на незаконне застосування методу № 6 (резервного методу) є безпідставним.
Зокрема, з листа начальника Житомирської митниці від 25.05.2011 року позивачу вбачається, що при визначені митної вартості було отримано консультацію Держмитслужби України.
Згідно листа управління митної вартості Держслужби України від 20.04.2011 року митниці роз'яснено, що паушальні платежі з використанням Ноу-хау DIAMONE та BIOGUARD повинні включатися до митної вартості, зважаючи на умови зовнішньоекономічного договору.
Позивач не довів митному органу, що сплата ліцензійних платежів не була умовою продажу оцінюваних товарів.
Оскільки на момент митного оформлення товарів позивач мав відомості про суму ліцензійних платежів, то він зобов'язаний був включити їх до митної вартості товарів, яка є основою для обчислення митних платежів, які підлягають сплаті до бюджету.
З огляду на викладене, судове рішення окружного адміністративного суду було скасовано (постанова ЖААС від 21.02.2012р.).
Спори щодо визначення коду товару за УКТЗЕД
Розглядаючи дану категорії спорів суди керувались Основними правилами інтерпретації УКТЗЕД, затвердженими Законом України "Про Митний тариф", якими визначено, що Правило 1 передбачає, що для юридичних цілей класифікація товарів проводиться виходячи з найменувань товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп і, якщо такі тексти найменування та примітки не вимагають іншого, відповідно до таких положень:
Правило 2. а) будь-яке посилання у найменуванні товарної позиції на будь-який товар стосується також некомплектних чи незавершених товарів, за умови, що вони мають основні характеристики комплектних чи завершених товарів. Це Правило застосовується при посиланні на комплектний чи завершений товар (чи такий, що класифікується як комплектний чи завершений згідно з цим Правилом), поданий незібраним чи розібраним.
Правило 2. б) визначає, що будь-яке посилання у найменуванні товарної позиції на будь-який матеріал чи сировину стосується також сумішей або сполучень цього матеріалу чи речовини з іншими матеріалами чи речовинами. Будь-яке посилання на товар з певного матеріалу чи сировини розглядається як посилання на товари, які повністю або частково складаються з цього матеріалу чи речовини. Класифікація товарів, які складаються більше ніж з одного матеріалу чи речовини, проводиться відповідно до Правила 3.
Згідно Правила 3 у разі коли згідно з Правилом 2 б) або з будь-яких інших причин товари на перший погляд можна віднести до двох або більше товарних позицій, класифікація таких товарів проводиться таким чином: перевага надається тій товарній позиції, яка більш конкретно описує товар у порівнянні з найменуваннями товарних позицій, що дають більш загальний опис (Правило 3а).
З огляду на викладене, зазначеними Правилами передбачено, що при віднесенні товару до тієї чи іншої позиції слід виходити з більш конкретного опису товару (для прикладу, постанова ЖААС у справі №0670/8476/11 від 02.02.2012 р.).
Також суди враховували, що відповідно до ст. 313 Митного кодексу України повноваження щодо класифікації товарів віднесено до повноважень митних органів та не віднесено до повноважень інших державних органів, наприклад Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення, а тому видані цими органами свідоцтва про державну реєстрацію, не можуть бути безспірним підтвердженням класифікації товару під час його ввезення на митну територію України (постанова ЖААС у справі №0670/6368/11 від 15.05.2012р.).
Крім того, суди притримуються позиції, якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару (як приклад, постанови ЖААС у справах №0670/4239/11 від 26.01.2012р. та №0670/7606/11 від 14.02.2012 р.).
Такої правової позиції притримується Верховний суд України у справі №21-64а10 за позовом АТЗТ "Торговий дом Астрон" до Східної митниці Державної митної служби України про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень (постанова ВСУ від 21.01.2011 року), в узагальненні практики розгляду судами адміністративних справ щодо спорів, пов'язаних зі справлянням податків і зборів митними органами за 2009 рік.
Висновки
За результатами проведеного узагальнення слід зробити висновок, що суди при розгляді адміністративних спорів, в основному, правильно застосовують митне законодавство.
Разом з тим, мали місце випадки скасування судових рішень у справах досліджуваної категорії з підстав неправильного застосування норм права чи неповному дослідженню обставин, що мають значення для справи.
В ході проведення узагальнення встановлено характерні помилки судів першої інстанції у правозастосуванні щодо визначення підсудності деяких спорів даної категорії, зокрема спорів про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, що призвело до значної кількості скасувань судових рішень.
За результатами проведеного узагальнення та з метою формування єдиної та правильної судової практики застосування норм митного законодавства при вирішенні даної категорії спорів доцільним є проведення семінару з питань застосування митного законодавства при розгляді адміністративних справ, довести до відома місцевих судів матеріали проведеного узагальнення для вивчення та практичного використання.
Суддя апеляційного адміністративного суду Є.В.Одемчук
Начальник статистично-аналітичного відділу Л.А.Шуляк
_03_03.png)
