Узагальнення судової практики розгляду і вирішення адміністративними судами апеляційного округу справ, пов’язаних із соціальними виплатами особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2011 р. – І півріччя 2012 р.

Узагальнення судової практики розгляду і вирішення адміністративними судами апеляційного округу справ, пов’язаних із соціальними виплатами особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

     Житомирським апеляційним адміністративним судом проведено узагальнення вирішення адміністративними судами апеляційного округу справ, пов’язаних із соціальними виплатами особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за період 2011 р. – І півріччя 2012 р.

     При вирішенні справ, пов’язаних із соціальними виплатами особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи адміністративні суди керуються Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" № 3491-VI від 14 червня 2011 року, Постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 30 травня 1997 року №523 "Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", від 28 березня 2002 року №374 "Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також пенсій, призначених відповідно до інших законів України, які раніше не підвищувались", від 13 липня 2004 року № 894 "Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 12 липня 2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 27 грудня 2005 року №1293 "Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 20 квітня 2007 року №649 "Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 28 травня 2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", від 16 липня 2008 року № 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", від 6 липня 2011 року №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", від 23 листопада 2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року, приймають до уваги судову практику Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України за результатами перегляду справ цієї категорії, використовують узагальнення практики розгляду і вирішення адміністративними судами справ, пов’язаних із соціальними виплатами особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проведене ВАСУ (довідка від 20.02.2012р.).

     Вивчення статистичних показників, що характеризують процес апеляційного провадження у справах зі спорів, пов’язаних із соціальними виплатами особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, свідчить про наступне. Впродовж періоду, що узагальнюється, до апеляційного адміністративного суду надійшло 50282 справи даної категорії, з них у 2011 році – 26725 справ, у 2012 році - 23557, тобто надходження справ цієї категорії у цьому році збільшилось у двічі у порівнянні з минулим роком. Усього апеляційним судом протягом 2011- І півріччя 2012 року розглянуто в апеляційному порядку 28253 справи, з яких у 25814 справах судові рішення судів першої інстанції залишено без змін (91,3%), у 1208 – скасовано (4,3%), у 1234 – змінено (4,4%). Предметом апеляційного перегляду у 52,4% випадків були постанови про задоволення позову повністю, у 46% - про часткове задоволення позову, у 0,4% - про відмову у задоволенні позову, у 1,2 %– ухвали. Зазначене свідчить, що у переважній більшості позовні вимоги були обґрунтованими та задовольнялись адміністративними судами, з чим переважно погоджувався і суд апеляційної інстанції.

     Як свідчать статистичні показники, суди, в основному, правильно розв’язували спори, що виникали у сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Значна кількість залишених без змін рішень судами апеляційної інстанції показує, що наразі сформовано єдині підходи до вирішення таких справ.

* * *

     Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, міри перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов’язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров’я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших соціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих і соціально-побутових відносин, територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони. Такими зонами є:

     - зона відчуження;

     - зона безумовного (обов’язкового) відселення;

     - зона гарантованого добровільного відселення;

     - зона посиленого радіоекологічного контролю. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою КМУ №106 від 23.07.1991р. "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

     Особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: - учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС -громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; - потерпілі від Чорнобильської катастрофи – громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Держава бере на себе відповідальність та зобов’язується відшкодувати завдану шкоду громадянам за: - пошкодження здоров’я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; - втрату годувальника, якщо його смерть пов’язана з Чорнобильською катастрофою; - матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім’ї у зв’язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до актів законодавства України. Підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами. Підставами для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і таких, які самостійно переселилися, є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.

     Підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

     Справи, пов’язані із пенсійним забезпеченням осіб, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи

     Зазначена категорія спорів є найчисельнішою, при вирішенні яких адміністративні суди враховують наступне. Постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до статті 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлюються пенсії у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Особам, віднесеним до категорії 1, державні пенсії призначаються відповідно до статті 54 Закону про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це пенсія по інвалідності та пенсія у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особам, віднесеним до категорій 2, 3 та 4, пенсія призначається та обчислюється відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням пільг зі зменшення пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, та з обчислення середньомісячного заробітку для обчислення розміру пенсії (статті 55 та 57 Закону про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи). Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, особам, віднесеним до категорії 1, призначається у розмірах, встановлених статтею 50 Закону про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а особам, віднесеним до категорії 2, 3, 4, – статтею 51 зазначеного Закону.

     Частиною четвертою статті 54 Закону про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у редакції Закону від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР (чинна редакція) встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

     по I групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком;

     по II групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком;

     по III групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком;

     дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком.

     Також цією нормою встановлено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

     За змістом частини четвертої статті 54 Закону вихідною величиною для обчислення пенсії було визначено мінімальну пенсію за віком.

     Частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

     Проте частиною третьою цієї статті встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

     Наразі в судовій практиці вироблено єдиний підхід щодо застосування вказаних норм. Суди вважають, що застереження з приводу поширення дії частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком для обчислення інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.

     Також єдиний підхід сформовано щодо застосування до спірних відносин Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" згідно п.4 якого встановлено, що у 2011 році, зокрема, норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

     Такий порядок та розміри передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року № 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", яка і застосовується судами, починаючи з 23 липня 2011 року.

     Проте до відповідних норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" законодавцем змін не внесено. Таким чином, виникла ситуація, коли розміри виплат (у 2011 році їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України) врегульовано актами однакової сили.

     Розв’язуючи такі спори, суди виходять з того, що у разі наявності суперечностей між нормами законів, що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той із них, який прийнято пізніше, тобто з 23 липня 2011 року суди застосовують до спірних правовідносин Закон України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" та відповідно постанову Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року № 745.

     Обґрунтованість такого підходу підтверджено рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та 25 січня 2012 року № 3-рп/2012.

     Розглядаючи справи про визнання протиправними дій органів Пенсійного фонду України щодо виплати пенсій (до 23 липня 2011 року) особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до постанов КМУ від 28.05.2008р. №530 та №654 від 16.07.2008 року, адміністративні суди дотримувались позиції, що зазначені дії суперечать вимогам чинного законодавства.

     При цьому зазначали, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, органи Пенсійного фонду зобов’язані перерахувати пенсії, виходячи із розмірів, визначених ст.ст.50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не керуватися постановами Кабінету Міністрів України, які є підзаконним нормативними актами, тобто при розрахунку основної та додаткової пенсії, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

     Прикладом наведеної позиції є справа Малинського районного суду Житомирської області №2а/0614/247/11.

     Задовольняючи позови про зобов’язання органів Пенсійного фонду провести перерахунок та виплатити додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену ст.ст.50, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", адміністративні суди виходили з наступного.

     Згідно із ст.50, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (№796-XII) особам, в залежності від категорії та групи інвалідності (для першої категорії) призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю.

     Водночас суми, з яких органами Пенсійного фонду здійснювався розрахунок виплати, передбаченої Законом №796-XII, визначалися згідно постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008р. "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян".

     Зазначеними постановами, всупереч вимогам Закону №796-ХІІ, який встановлює розмір доплати як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати або пенсії, визначеної Законом на час здійснення виплати, установлено конкретний розмір доплати в твердій грошовій сумі та у розмірі до прожиткового мінімуму.

     Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

     Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

     Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої інстанції, з якими погоджувався і суд апеляційної інстанції, приходили до висновку, що при визначенні розміру доплати до пенсії застосуванню підлягає саме ст.50,51 Закону №796-ХІІ, а не постанови КМУ №836 від 26.07.1996 р., за №530 від 28.05.2008 р., які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

     Для прикладу такої позиції можна навести справу Володимирецького районного суду Рівненської області №2-а-2903/11 (постанова ЖААС від 22.06.2012р.).

     При цьому суди враховували, що у рішенні не можна вказувати кінцеву дату перерахунку і виплати позивачу державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду в розмірах, визначених ст.ст.50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки органи Пенсійного фонду України зобов'язані здійснювати відповідні нарахування до дії відповідного Закону та втрати такого права позивачем (постанова ЖААС від 31.05.2012р. у справі № 1718/2-а-1248/11). Аналогічної позиції притримується і Вищий адміністративний суд України, зазначаючи, що у разі відсутності спору про право особи на отримання підвищення до пенсій або встановлення такого права в судовому порядку, суд не має підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх перерахунку і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві (довідка від 20.02.2012р.).

     В ході проведення даного узагальнення виявлено і різні підходи адміністративних судів у вирішенні даної категорії справ, зокрема суди задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання органів Пенсійного фонду провести перерахунок та виплатити позивачу державну пенсію в розмірах, встановлених ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не враховували, що право на цю пенсію у позивача настає з дня звернення до органів Пенсійного фонду із письмовою заявою про переведення та виплату пенсії відповідно до вказаної статті Закону, а у разі неподання такої заяви, відсутні підстави для задоволення позову.

     Крім того, чинним законодавством України не передбачено можливості отримання пенсії, яка призначена відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", але в розмірах, визначених приписами ст.54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки це два різні види державних пенсій.

     Таким прикладом можна навести справу Зарічненського районного суду Рівненської області №2а-212/11, де суд апеляційної інстанції, скасовуючи судове рішення вказав наступне.

     Згідно ст.15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-Х11, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

     Таким чином, цією нормою надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом N 1788-XII або спеціальним Законом N 796-XII.Обставини справи свідчать про те, що позивач обрав умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, встановлені спеціальним Законом N 1788-XII .

     Враховуючи, що позивач згідно його заяви отримує пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і доказів про те , що він звертався до відповідача із письмовою заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не надав, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції помилково зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу державну пенсію в розмірах, встановлених ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (постанова ЖААС від 21.03.2012р.).

     Допускаючи судові рішення у даній категорії спорів до негайного виконання, суди враховували, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів виконуються негайно - у межах суми стягнення за один місяць.

     Водночас, мали місце і недотримання судами вказаної норми, як-то у справі Малинського районного суду Житомирської області №2-а/0614/289/11, що призводило до зміни судового рішення в цій частині (постанова ЖААС від 27.04.2012р.).

     Також суди мають звертати увагу, що адміністративний позов може містити вимоги щодо скасування або визнання нечинним рішення суб'єкта владних повноважень, зобов'язання його прийняти рішення або вчинити певні дії, стягнення з відповідача коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішенням, дією чи бездіяльністю.

     Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції повинен зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум (постанова ЖААС від 17.04.2012р. у справі №2А/1711/2158/11).

     Справи, пов’язані із компенсаційними виплатами особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

     При вирішенні спорів про зобов'язання органів соціального захисту провести нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суди враховували наступне.

     Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в залежності від місця проживання передбачена щомісячна грошова допомога громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у відсотковому відношенні до мінімальної заробітної плати (стаття 37) .

     За конституційними нормами та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, нарахування та виплата грошової допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства повинна здійснюватися виходячи з розмірів, встановлених Законом № 796-XII.

     Розмір мінімальної заробітної плати встановлено відповідними Законами України про державний бюджет на відповідний рік.

     Водночас суми, з яких здійснювався органами соціального захисту розрахунок виплат, передбачених Законом № 796-XII, визначалися згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у фіксованій сумі.

     З огляду на вищенаведене, суди першої інстанції, з якими погоджувався і апеляційний адміністративний суд, вважали вимоги про зобов'язання органів соціального захисту провести нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у відсотковому розмірі від встановленого законодавством мінімального розміру мінімальної заробітної плати обґрунтованими та задовольняли їх.

     При цьому суди враховували, що згідно із Порядком використання коштів державного бюджету для використання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою КМУ від 20.09.2005 р. № 936, функція виплати коштів, передбачених ст.37 Закону №796-ХІІ, покладена на органи праці та соціального захисту населення, які і є належними відповідачами в таких справах.

     Разом з тим, мали місце і помилки, які допускали суди першої інстанції, зокрема, визначаючи належним відповідачем органи Пенсійного фонду України (справа Володимирецького районного суду Рівненської області № 2-а-4337/11).

     Варто зазначити, що при задоволення позовних вимог про зобов'язання органів соціального захисту провести нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої ст.37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" слід визначати період такого нарахування, зазначаючи початкову та кінцеву дату. Формулювання у судовому рішенні кінцевої дати як-то "до моменту припинення права на отримання вказаної допомоги" є неправильним, оскільки має місце зобов’язання на майбутнє.

     Закон не містить поняття та механізмів превентивної охорони прав, свобод та інтересів особи в даному випадку, тому не допускається прийняття рішення щодо захисту прав та інтересів від будь-яких посягань на майбутнє, тобто суд розглядає справу про порушення права, яке (порушення) виникло та існує.

     Прикладом недотримання такої позиції є справа Рокитнівського районного суду Рівненської області № 2а-8755/11 (постанова ЖААС від 31.05.2012р.).

     При вирішенні спорів про донарахування доплати громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, передбаченої ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суди мають враховувати, що обов'язок проводити нарахування для працюючих громадян доплат, передбачених вказаною статтею відноситься до відання підприємств, установ та організацій де працює особа, так як управління праці і соціального захисту населення, яке є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, проводить відповідні видатки лише на підставі розрахунків поданих підприємствами, а не здійснює таке нарахування самостійно, отже зазначені органи соцзахисту не можуть бути відповідачами у таких спорах за відсутності доказів про те, що ці органи відмовились провести видатки на підставі проведених підприємством розрахунків доплати до заробітної плати (постанова ЖААС у справі №2а-3466/11 від 23.01.2012р.).

     При вирішенні спорів щодо донарахування щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ч.4 ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суди виходили з того, що управління праці та соціального захисту населення, нараховуючи допомогу у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та №562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати, діяло протиправно (справа Кузнецовського міського суду Рівненської області №2А/1711/1091/11).

     Мали місце випадки неправильного обрахування судами розмірів пенсій та інших доплат, у зв’язку із неповним дослідженням всіх обставин справи (категорії особи, її місця проживання).

     Так, у справі №2а-8848/11 Коростенський міскрайонний суд, зобов'язуючи Управління Пенсійного фонду України в місті Коростені та Коростенському районі нарахувати та виплатити І. невиплачену додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до ч.2 ст. 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, з 01.02.2011 року по 18.06.2011 року, не врахував, що позивач відноситься до 4 категорії, а тому має право на 15 % від мінімальної пенсії за віком відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”. Зобов'язуючи здійснити перерахунок та виплату І. коштів, передбачених ст.39 у розмірі двох мінімальних заробітних плат, суд першої інстанції не врахував, що позивач проживає в с. Гулянка, Коростенського району, Житомирської області, яке відповідно до Постанови КМУ №106 від 23.07.1991 року відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, а тому має право на виплату коштів передбачених ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі однієї мінімальної заробітної плати (постанова ЖААС від 18 червня 2012 р.).

     Іншим прикладом є справа №2а/0612/3222/11, де Лугинський районний суд Житомирської області, зобов'язуючи орган Пенсійного фонду провести перерахунок та виплату С. недоплачену щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у відповідності до ст. 37 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 30% від мінімальної заробітної плати, не врахував, що позивач проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, що передбачає вказану виплату у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати (постанова ЖААС від 11.04.2012р.).

     В ході проведення узагальнення встановлено різні підходи судів у визначенні розміру допомоги по догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею трирічного віку, що передбачена ст.30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

     Так, суди зобов'язали органи Пенсійного фонду України нараховувати та виплачувати зазначену державну допомогу по догляду за дітьми, виходячи з подвійного розміру прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6-ти років згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності та витратами, пов'язаними з народженням та похованням" з врахуванням приписів ст. 30 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

     Проте, апеляційний адміністративний суд не погоджується з такою позицією судів першої інстанції, виходячи з наступного.

     Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" № 2811-XII від 21 листопада 1992 року відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

     Частиною 1 статті 1 вказаного Закону встановлено, що громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

     Ст.3 вищевказаного Закону України передбачено, що право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

     Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" є спеціальним законом, що регулює правовідносини, пов’язані з призначенням та виплатою державної допомоги на неповнолітніх дітей.

     Статтею 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" встановлено, що порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Функції щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вказаним Законом Кабінету Міністрів України не делеговані.

     Умови призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку передбачені статтею 14 цього Закону. Законом не розмежовані права застрахованих та не застрахованих осіб на отримання вказаної допомоги.

     Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року, який набрав чинності з 01.01.2008 року, внесені зміни до ч.1 ст.15 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", відповідно до яких допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 грн.

     В подальшому, в 2009-2011 роках зміни до Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", зокрема, щодо розміру виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не вносились.

     Відповідно до п.10 ч.1 ст. 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", допомога по догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується у подвійному розмірі допомоги, передбаченої законодавством України, незалежно від факту роботи.

     Враховуючи те, що дитина належить до категорії дітей, потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи на спірні правовідносини розповсюджуються приписи п.10 ч.1 ст. 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

     Отже, при вирішенні таких спорів підлягають застосуванню положення ст.15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та положення п.10 ч.1 ст. 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому подвійний розмір допомоги по догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею трирічного віку дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

     Прикладами такої позиції апеляційного адміністративного суду є постанови від 24.05.2012р. у справах Володимирецького районного суду Рівненської області № 2-а-11524/11, №2-а-10737/11.

     Строки звернення до суду

     Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про пропущення своїх прав, свобод, чи інтересів.

     Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

     Вирішуючи спори про донарахування та виплату пенсій, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суди виходять з того, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, отже, враховуючи, що виплата пенсії та підвищення до неї носить щомісячний системний характер, позивач має бути обізнаним про порушення своїх прав на кожне 25 число відповідного місяця та року.

     Щодо вимог про донарахування компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, що передбачена ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачі посилались на необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України, відповідно до якого позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

     Разом з тим, суди притримуються позиції, що позовна давність не поширюється на цю вимогу, оскільки поняття "строк звернення до адміністративного суду" та "позовна давність" не є тотожними.

     Вищий адміністративний суд України з цього приводу також зазначив, що спір про нарахування суб’єктом владних повноважень та проведення встановлених статтею 48 Закону про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплат є публічно-правовим, а не цивільно-правовою вимогою, заявленою в адміністративній справі. У зв’язку з цим до таких вимог правила позовної давності, встановлені главою 19 Цивільного кодексу України, не застосовуються.

Висновки

     За результатами проведеного узагальнення слід зробити висновок, що суди в цілому правильно вирішують справи, пов’язані із соціальними виплатами особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

     Виявлені випадки неоднакового застосування судами норм чинного законодавства, недотримання його положень є наслідком неоднакового розуміння законодавства, що підлягає застосуванню під час вирішення цієї категорії справ, чи неповного дослідження обставин, що мають значення для справи.

     В ході проведення узагальнення встановлено характерні помилки судів першої інстанції у правозастосуванні щодо здійснення перерахунку пенсії відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визначення розміру допомоги по догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею трирічного віку, що передбачена ст.30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

     За результатами проведеного узагальнення та з метою формування єдиної та правильної судової практики при розгляді даної категорії справ доцільним є проведення семінару з питань застосування законодавства при вирішенні справ, пов’язаних із соціальними виплатами особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, довести до відома місцевих судів матеріали проведеного узагальнення для вивчення та практичного використання.