Огляд даних про стан здійснення правосуддя Житомирським апеляційним адміністративним судом упродовж 2017 року

Відповідно до вимог Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та листа Державної судової адміністрації України від 22.12.2017 № 15-16436/17 статистично-аналітичним відділом підготовлено аналітичний огляд стану здійснення Житомирським апеляційним адміністративним судом правосуддя у 2017 році.

Метою цього аналітичного огляду є надання кількісної характеристики діяльності апеляційного адміністративного суду для оцінки ефективності його роботита інформування громадськості про результати процесуальної діяльності суду.

Цей аналіз здійснено на підставі статистичних звітів про здійснення адміністративного судочинства апеляційним судом.

Приведений огляд даних дає змогу порівняти, дослідити закономірності і тенденції зміни динаміки показників апеляційного перегляду рішень місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів.

За допомогою таблиць у документі наглядно відображені показники здійснення судочинства апеляційним адміністративним судом,а також порівняльний аналіз показників роботи у розрізі Житомирської та Рівненської областей апеляційного адміністративного округу.

Оскільки апеляційний суд протягом 2017 року працював за приписами Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності Закону України від 03.10.2017     № 2147-VIII (15.12.2017), то у аналізі роботи суду за 2017 рік використані норми КАСУ, що втратили чинність з указаної дати.

 

1. Загальні показники надходження справ і матеріалів, у тому числі за категоріями спорів

Упродовж  2017 року до Житомирського апеляційного адміністративного суду надійшло 6718 справ за апеляційними скаргами проти 6577 справ, що надійшли у 2016 році. Даний показник свідчить про збільшення надходження справ.

Найбільшу частину справ, що надійшли до суду, становлять справи про соціальний захист громадян - 3731 або 55,5% загальної кількості надходження справ. Однак, у порівнянні з попереднім роком, кількість надходження цих справ зменшилась, оскільки у 2016 році кількість даних справ становила 4074 або 61,9%загальної кількості надходження справ.

Крім справ, пов’язаних із соціальним захистом, також зменшився показник надходження податкових спорів 692 (10,5%) в 2016 році та 593 (8,8%) в 2017  році. Зменшення кількості надходження справ відбулось і у справахзі спорів з відносин публічної служби 618 (9,4%) у 2016 році та 417 (6,2%) у 2017 році.

У 5-ти категоріях справ спостерігається значний приріст надходження справ.

У інших категоріях спорів коливання надходження не перевищує 1%.

Детальна інформація про надходження до суду в 2016 - 2017 р.р. справ у розрізі категорій спорів наведена в таблиці 1.

Таблиця 1

 

Насамперед, потрібно звернути увагу на збільшення в 3,2 рази показника надходження справ зі спорів з приводу забезпечення юстиції. Даний показник зумовлений збільшенням надходження справ, у яких органи праці та соціального захисту населення оскаржували рішення судів першої інстанції  у справах про скасування постанов державних виконавців щодо стягнення виконавчого збору.

У структурі справ, що надійшли на апеляційний розгляд за іншими категоріями спорів, порівняно з 2016 роком, спостерігались динамічні коливання відносних показників у межах 2%.

Майже не зазнав змін показник надходження до суду адміністративних позовів, які відповідно до ч. 2 ст. 183-1 КАС України (у редакції до 15.12.2017) вирішуються апеляційним адміністративним судом, тобто справ про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності: 3 адміністративні позови у 2016 році та 4 у 2017 році.

Також, майже не змінилась кількість заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами: 11 заяв у 2016 році проти 9 заяву 2017 році. 

Показники надходження до суду справ та матеріалів в 2016 - 2017 р.р. наведені у таблиці 2.

Таблиця  2

З огляду на викладене можна дійти висновку, що показники, зазначені в першому розділі, свідчать про стабільне надходження до Житомирського апеляційного адміністративного суду справ, у тому числі за апеляційними скаргами.

 

2.       Характеристика середньомісячного надходження справ та матеріалів на одного суддю

У звітному періоді порівняно з 2016 роком збільшилося навантаження на суддів апеляційного адміністративного суду.

Так у 2017 році середньомісячне число надходження справ і матеріалів на розгляд до одного судді становило 72. У 2016 році такий показник складав 50 справ та матеріалів.

Відомості про надходження справ та матеріалів у розрізі суддів зазначені в таблиці 3.

Таблиця 3

Примітка: *судді, показники яких з підстав, передбачених законом, не враховані під час розрахунку граф 1, 6 та рядка “Разом”.

 

3.       Загальна кількість справ та матеріалів,що перебували в провадженні апеляційного суду та їх розгляд судом, у тому числі середньомісячний показник розглянутих одним суддею справ

Як зазначалось,  протягом 2017 року до суду надійшло 6718 справ за апеляційними скаргами. З урахуванням залишку, що перейшов з попереднього року, на розгляді суду перебувало 7360 справ проти 7093 справ у 2016 році.

Усього розглянуто 6459 справ (87,8% загальної кількості справ, що перебували на розгляді). У аналогічному періоді попереднього року такий показник становив 91% загальної кількості справ.

 

З розглянутих у 2017 році судом справ (6459):

- 726 апеляційних скарг повернуто особам, які з ними звернулись, або 9,8% загальної кількості справ, які перебували на розгляді;

- у 764 справах (10,4%) відмовлено у відкритті апеляційного провадження;

- 12 (0,2%) апеляційних скарг передано на розгляд до інших судів;

- у 4969-и справах (67,5%) закінчено апеляційний розгляд, з яких: у 3-х справах апеляційне провадження закрито, та у 4966-и - здійснено апеляційний перегляд судових рішень судів першої інстанції.

 

Для порівняння: у 2016 році із загальної кількості розглянутих судом адміністративних справ (6442):

- 3120 апеляційних скарг повернуто особам, які з ними звернулись, або 44% загальної кількості справ, які перебували на розгляді;

- у 963-х справах (13,6%) відмовлено у відкритті апеляційного провадження;

- у 2359-и справах (33,3%) закінчено апеляційний розгляд, з яких: у 15-ти справах апеляційне провадження закрито, у 5-и - визнано постанови або ухвали судів першої інстанції нечинними та у 2339-х - здійснено апеляційний перегляд судових рішень.

 

У 2017 році майже усі апеляційні скарги повертались особам, які з ними звернулись, з причин несплати судового збору в розмірі, встановленому Законом. Незначна кількість апеляційних скарг повернута у зв’язку з відкликанням апеляційної скарги на підставі ч.2 ст.193 КАС України (у редакції до 15.12.2017) та неправильним оформленням апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 187 КАС України (у редакції до 15.12.2017).

Причиною  для відмови у відкритті апеляційного провадження стало те, що особи, які подавали апеляційні скарги після закінчення строку на апеляційне оскарження судового рішення, не клопотали про поновлення такого строку або вказували підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, які  судом визнавались неповажними. Найбільше відмовлено у відкритті апеляційного провадження органам Пенсійного фонду України, які звертались поза межами строку на апеляційне оскарження судових рішень без поважних на те причин. 

Порівнюючи показники повернутих апеляційних скарг у 2017 та 2016 роках можна стверджувати, що у звітному періоді більше ніж у чотири рази зменшилась кількість справ, у яких апеляційні скарги повернуто особам, які з ними звернулись. Це пов’язано із внесенням змін до Закону України «Про судовий збір», якими звільнено, зокрема, органи пенсійного фонду України та органи праці та соціального захисту населення від сплати судового збору, оскільки у 2016 році основна частина апеляційних скарг була повернута саме цим органам, які виступали відповідачами у справах про соціальні виплати.

Зменшився показник справ, у яких відмовлено у відкритті апеляційного провадження, а саме: у 1,3 рази.

 

Із загальної кількості справ, у яких у 2017 році закінчено апеляційний розгляд (4669), у 4198-и справах (84,5%) переглянуто постанови судів першої інстанції, у 771-й справі (15,5%) – ухвали.

Для порівняння: із загальної кількості справ, у яких у 2016 році закінчено апеляційний розгляд (2359), у 1883-и справах (80%) переглянуто постанови судів першої інстанції, у 476-и справах (20%) – ухвали.

Отже, у звітному періоді у два рази збільшилась кількість справ, у яких апеляційний розгляд відбувався по суті заявлених позовних вимог. Це пов’язано із зменшенням кількості справ, у яких апеляційні скарги повернуто особам, які з ними звернулись. Також майже у 2 рази збільшилась кількість розглянутих справ за апеляційним скаргами на ухвали судів першої інстанції. Збільшення відбулось за рахунок надходження апеляційних скарг на ухвали, постановлені судами першої інстанції у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, особливості провадження яких визначені ст. 181 КАСУ (у редакції до 15.12.2017).

 

З огляду на викладене можна дійти висновку, що 2017 році основна частина справ апеляційним судом розглянута по суті заявлених позовних вимог (67,5%% загальної кількості справ, що перебували на розгляді), тоді як у 2016 році відсоток справ, розглянутих по суті позову, становив лише 33,3% загальної кількості справ, що перебували на розгляді. Причому, на кінець звітного  періоду фактична чисельність працюючих суддів, порівняно з 2016 роком, була меншою на 5 суддів (у 2016 році 14 суддів, на кінець 2017 року 9 суддів).

 

Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду становить 889 справ проти 642 справи у 2016 році.

 Зокрема, з нерозглянутих 889-ти справ:

- 194 апеляційні скарги залишені без руху переважно через недотриманням особами, які звертались до суду з апеляційними скаргами, вимог п.1 ч.6 ст.187 КАСУ (у редакції до 15.12.2017) щодо подання документу про сплату судового збору в розмірі, встановленому Законом України “Про судовий збір” – ( 139 апеляційних скарг) та через пропуск строку на апеляційне оскарження та відсутність заяв про його поновлення (55 апеляційних скарг (ч.4 ст.189 КАС (у редакції до 15.12.2017));

 - 660 - призначено до розгляду, з яких у 526-и справах призначено перше судове засідання, у 134-ти справах перегляд судових рішень відкладено або в судовому засіданні оголошено перерву;

- 2 - повернуто до суду  I інстанції для належного оформлення;

- у 33-ти справахпровадження зупинено.

Провадження у справах зупинені:

- до прийняття відповідного рішення Конституційним судом України (16);

- до набрання законної сили судовими рішеннями у кримінальних(3), господарських(3), адміністративних(4) та цивільних справах(2);

- до встановлення правонаступництва та до набрання спадщини спадкоємцем (1);

- у зв’язку зі стаціонарним лікуванням сторони у справі (2);

- на час проведення переговорів щодо мирного врегулювання інвестиційного спору (1);

- на час проведення судово-економічної експертизи (1).

 

Аналіз статистичних даних показав, що у звітному періоді середньомісячний показник розглянутих справ і матеріалів одним суддею порівняно з 2016 роком збільшився на 26% та становив 65 справ проти 48 справ у 2016 році.Результатом збільшення такого показника є зменшення фактичної чисельності працюючих суддів.

Детальний аналіз розглянутих одним суддею справ зазначено в таблиці 4. 

Таблиця 4

 

Примітка: *судді, показники яких з підстав, передбачених законом, не були враховані під час розрахунку граф 1, 4 та рядка “Разом”.

На підставі рішень Ради Суддів України від 02.04.2015 № 28 та від 08.04.2016 № 26, якими затверджено Систему оцінювання роботи суду та методичний посібник до неї, для оцінки якості роботи Житомирського апеляційного адміністративного суду використано декілька ключових показників, а саме: «Відсоток розгляду справ», «Середня кількість справ та матеріалів, що перебували на розгляді в звітний період в розрахунку на одного суддю» та «Середня кількість розглянутих справ та матеріалів на одного суддю».

Показник «Відсоток розгляду справ» є одним з основних показників, що використовується в країнах-членах Ради Європи, а також США та в країнах-членах Міжнародного консорціуму за досконалість суду. Відсоток розгляду справ – це кількість розглянутих справ і матеріалів за звітний період, поділена на кількість нових справ і матеріалів, що надійшли за звітний період, та помножена на 100 відсотків.

Значення показника більше ніж 100% свідчить про те, що у звітний період залишок нерозглянутих справ скорочується, значення показника 100% свідчить про те, що у звітний період залишок нерозглянутих справ не змінюється, значення показника менше ніж 100% свідчить про те, що у звітний період залишок нерозглянутих справ збільшується.

За даними Європейської комісії з ефективності правосуддя, відсоток розгляду справ у 84% і нижче є тривожним сигналом, 85–95% – насторожуючим, 96–102% – нейтральний показник, 103% і більше – передова практика.

У 2017 році відсоток розгляду Житомирським апеляційним адміністративним судом справ і матеріалів становив 96,19%. У 2016 році цей показник складав 97,94%. Вказані дані свідчать про оптимальний рівень ефективності діяльності суду.

Показник «Середня кількість справ та матеріалів, що перебували на розгляді в звітний період в розрахунку на одного суддю» застосовується в багатьох країнах як інструмент визначення фактичного навантаження суддів. Він також встановлює певний «внутрішній стандарт» суду і може використовуватись для порівняння навантаження окремих судів, що може надати важливу інформацію про організацію роботи суду. Для його розрахунку використовується наступна формула: сума кількості нерозглянутих справ та матеріалів на початок звітного періоду та кількості справ та матеріалів, що надійшли протягом  звітного періоду  має бути поділена на фактичну кількість суддів.

У 2017 році вказаний показник у Житомирському апеляційному адміністративному суді становив 820 справ та матеріалів проти  508-исправ  у 2016 році.

Показник «Середня кількість розглянутих справ та матеріалів на одного суддю»також належить до показників, які рекомендовано Європейською комісією з ефективності правосуддя (CEPEJ) у якості одного з інтегральних показників ефективності діяльності суду. За своїм змістом він показує продуктивність (результативність) розгляду справ та матеріалів. Крім того, цей показник має суттєве значення для порівняння ефективності роботи суду в часі та діагностування певних проблем, серед яких – невідповідність фактичної кількості суддів потребам суду. Формула для розрахунку: загальна кількість розглянутих справ та матеріалів за звітний період має бути поділена на фактичну кількість суддів.

У 2017 році даний показник у Житомирському апеляційному адміністративному суді становив 720 справи та матеріали проти  462-ху 2016р.

 

4.       Результати перегляду постанов суду першої інстанції 

Упродовж 2017 року за апеляційними скаргами на постанови судів першої інстанції розглянуто 5415 справ (5505 –в 2016 році) або 87% (відповідно 91%) загальної кількості усіх справ за апеляційними скаргами на постанови, що перебували на розгляді.

Протягом 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження з перегляду постанов у 635-и справах проти 916-и в 2016 році, повернуто апеляційні скарги особам, які з ними звернулись в 582-и справах проти 2706-ив 2016 році. Як зазначалось, суттєве зменшення повернутих апеляційних скарг пов’язана із внесенням змін до Закону України «Про судовий збір», яким збільшено категорії платників судового збору, які звільняються від його сплати у разі звернення до суду.

З 4198-х справ, у яких закінчено апеляційне провадження з перегляду постанов судів першої інстанції, у 3032 справах або 72,3% постанови судів першої інстанції залишені без змін, у 1045 справах або 24,9% - скасовані, у 119 справах або 2,8% - змінені. Отже, показник скасованих і змінених постанов у 2017 році був на рівні 27,7%. У 2016 році сумарний показник скасованих та змінених постанов становив 35,6% (скасована, змінена 671 постанова із 1883 переглянутих).

Таким чином, у 2017 році відсоток правильно прийнятих судами першої інстанції постанов, з числа оскаржених, збільшився на майже 8%.

За наслідками розгляду справ за апеляційними скаргами на постанови судів першої інстанції, в яких скасовані рішення судів першої інстанції (1045), апеляційним судом:

·          ухвалені нові постанови – у 999-и справах (95,6%);

·          закрито провадження – у 37-и справах (3,4%);

·          залишено позовну заяву без розгляду – у 9-исправах (1%).

Більшість справ, у яких скасовані постанови судів першої інстанції та ухваленні нові постанови, відносяться до категорії соціального захисту громадян (перерахунок пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 37-1 Закону України "Про Державну службу", виплати, передбачені ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей»).

Підставами для закриття провадження у 37-ми справах щодо переглянутих постанов судів першої інстанції стали:

- непідвідомчість справи адміністративному суду в 21-йсправі;

- відмова від адміністративного позову в 12-ти справах;

- наявність таких, що набрали законної сили з того самого спору і між тими самими сторонами – 2 справи;

- примирення сторін – 1 справа;

- у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва – 1 справа.

Основною причиною залишення адміністративних позовів без розгляду в 9-и справах стало, зокрема, неправильне обчислення/застосування судами першої інстанції строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 КАС України (у редакції до 15.12.2017).

Співвідношення “переглянуті – скасовані постанови” в розрізі областей судів першої інстанції відображено в таблиці 5.

Таблиця 5

 

Перегляд постанов, ухвалених судами першої інстанції областей, які не відносяться до юрисдикції Житомирського апеляційного адміністративного округу, здійснювався у зв’язку з передачею до суду справ на підставі ст. 22 КАС України (у редакції до 15.12.2017). В основному це справи, у яких однією зі сторін у справі був суд, в якому розглядається справа або суддя цього суду. Показники перегляду таких постанов в сукупності не перевищують 1% розглянутих справ.

З показників, наведених у зазначеній таблиці, видно, що в 2017 році в областях, які відносяться до юрисдикції Житомирського апеляційного адміністративного округу, показник скасованих постанов відрізняється майже в 1,4 рази: 21,4% - в Житомирській і 30,6% - у Рівненській областях.

У порівнянні з 2016 роком показник скасованих постанов у Житомирській області значно покращився з 35,9%, до 21,4%, водночас майже у три рази погіршився в Рівненській області з 12,8% до 30,6%.

У 2017 році збільшилась кількість змінених постанов судів I інстанції, а саме:

·         у судах Житомирської області, у тому числі Житомирському окружному адміністративному суді – 91 проти 33  у 2016 році;

·         у судах Рівненської області, у тому числі Рівненському окружному адміністративному суді – 28проти 24у 2016 році.

Проте, серед загальної кількості розглянутих в звітному періоді апеляційних скарг на постанови судів першої інстанції показник змінених постанов залишився на рівні 3%.

Зміна постанов судів першої інстанції спостерігається у справах про соціальний захист громадян (103), у справах зі спорів з відносин публічної служби (10), у справах зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку (5), у  справах зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи (1).

Детально результати апеляційного перегляду апеляційним адміністративним судом постанов судів першої інстанції у 2017 році в розрізі категорій спорів наведені у таблицях 6, 7.    

Таблиця 6

Таблиця 7

У структурі переглянутих апеляційним судом упродовж звітного періоду справ за категоріями спорів переважали спори з приводу соціального захисту громадян (2530). У порівнянні з 2016 роком значно збільшився показник переглянутих постанов у справах зі спорів з приводу забезпечення юстиції (з 65 до 254). Як зазначалось, це пов’язано зі збільшенням справ за зверненням органів праці та соціального захисту населення до органів виконавчої служби про визнання неправомірними дій державних виконавців.

Показники розгляду судом апеляційних скарг на постанови у 2017 році в розрізі окружних адміністративних судів та місцевих

 загальних судів як адміністративних судів наведені у таблиці 8

Таблиця 8

 

5.       Результати перегляду ухвал судів першої інстанції 

У 2017 році Житомирським апеляційним адміністративним судом розглянуто 1044 справи за апеляційними скаргами на ухвали судів першої інстанції або 91,5% загальної кількості апеляційних скарг на ухвали судів першої інстанції (1141), що перебували на розгляді апеляційного суду (у 2016 році – 937 справ або 91% з 1030).

Відмовлено у відкритті апеляційного провадження з перегляду ухвал у 129-и справах, повернуто апеляційну скаргу особі, яка з нею звернулась, у 144 справах.

За результатами закінчення апеляційного розгляду (771) в 427-и справах або 55,4%  ухвали судів першої інстанції залишені без змін, змінено 6 ухвал або 1%, скасовано – 337 ухвал або 43,7%. Закрито провадження з перегляду ухвали у 1-й справі.

Для порівняння: у 2016 році із 476 переглянутих ухвал 248 або 52,1% залишено без змін, змінено – 4 або 1%, скасовано - 219 або 46%. Закрито провадження у 5-и справах.

Таким чином, у 2017 році показник скасованих та змінених ухвал у порівнянні з попереднім роком дещо зменшився та становив 44,7% проти 47 % у 2016 році.  

За результатами скасування ухвал у 2017 році (337):

- 271 справа направлена в суди I інстанції для продовження розгляду;

- у 2-х справах провадження закрито;

- у 64-х справах постановлено нові ухвали.

Зокрема, судом скасовувались ухвали про залишення позовної заяви без розгляду (93), постановлені у зв’язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин (71), у разі повторного неприбуття позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду (21), у разі подання заяви від імені позивача особою, яка не має повноважень на ведення справи (1).

Характерними помилками при постановленні ухвал про залишення позовної заяви без розгляду  в зв’язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин були:

- нез’ясування чи неправильне визначення судом моменту, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

- нез’ясування обставин, на які посилався позивач, обґрунтовуючи поважність пропуску строку звернення до суду або відсутність спростування судом доводів позивача про наявність поважних причин пропуску строку;

- неврахування ч. 9 ст. 103 КАС України (в редакції до 15.12.2017), згідно з якою строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява здана на пошту чи передана іншими відповідними засобами зв'язку.

Основними причинами скасування ухвал про залишення позовної заяви без розгляду з підстав повторного неприбуття позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, стали:

- нез’ясування, чи належним чином позивача було повідомлено про судовий розгляд перший і другий раз;

 - нез’ясування чи обидва рази були поважними причини неявки або інформації про такі причини;

- нез’ясування, чи подана позивачем заява про розгляд справи за його відсутності.

Іноді суди враховували факти неприбуття позивача в попереднє судове засідання і у випадку наступної неявки в судове засідання помилково залишали позов без розгляду.

Також скасовувались ухвали про повернення позовної заяви (69). В основному підставами для скасування таких ухвал було те, що суди першої інстанції:

- при обчислені процесуального строку, який надавався для усунення недоліків позовної заяви, не враховували ч. 9 ст. 103 КАС України(в редакції до 15.12.2017), згідно з якою строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку (7);

- неправильно визначали предметну та територіальну підсудність адміністративних справ (28);

- помилково вважали, що позовна заява подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності (34). Більшість таких висновків зроблені у справах про стягнення заборгованості з невідшкодованих витратах на виплату та доставку пільгових пенсій, оскільки суди вважали, що  органи пенсійного фонду не наділені правом звертатись до суду з даним позовом, і як наслідок позбавлені адміністративно-процесуальної дієздатності.

Ухвали про відмову у відкритті провадження (25) скасовувались у зв’язку з неправильним розмежуванням судом першої інстанції юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.

 Під час постановлення судами першої інстанції ухвал про закриття провадження у справі  (16) суди іноді помилково встановлювали, що:

- вже є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами (п. 4 ч. 1 ст. 157 КАСУ в редакції до 15.12.2017) – 2 справи;

- справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (п.1 ч.1 ст.157 КАС Українив редакції до 15.12.2017) – 14 справ.

Основними причинами скасування ухвал про залишення позовної заяви без руху (47) стали:

- неправильне застосування судом першої інстанції ст. 5 Закону України «Про судовий збір», яка визначає пільги щодо сплати судового збору - 29;

- безпідставна відмова суду першої інстанції в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за наявності обставини, які свідчать про поважність причин для звільнення позивача від сплати судового збору -8;

- необґрунтовані висновки суду щодо відсутності викладу обставин, якими позивач обґрунтовує вимоги – 10.

Основною причиною скасування ухвал про зупинення провадження (7) стало те, що суди першої інстанції не завжди правильно встановлювали пов’язаність справ між собою, а також належним чином не досліджували обставини, які свідчать про неможливість розгляду справи до вирішення іншої судової справи.

Крім того, судом скасовувались ухвали про:

- забезпечення адміністративного позову (10);

- роз’яснення судового рішення (31);

- передачі справи до іншого суду (12) ;

- розстрочення виконання судового рішення (3);

- заміну сторони виконавчого провадження (15);

- зміну способу і порядку виконання судового рішення (7);

- окрема ухвала (2).

 

Показники розгляду судом скарг на ухвали упродовж 2017 року в розрізі окружних адміністративних судів та місцевих загальних судів як адміністративних судів наведені у таблиці 9

Таблиця 9

 

6.       Дотримання строків розгляду апеляційних скарг на судові рішення

З початку 2017 року Державною судовою адміністрацією запроваджено нову форму звітності (№ 2аас), яка, зокрема, передбачає загальну тривалість розгляду справ (Наказ ДСА від 09.03.2017 № 311).

Відповідно до даного звіту з розглянутих у 2017 року справ за апеляційними скаргами (6459) 92% або 5948 справ не знаходили свого вирішення до 3 місяців, 8% або 527 справ – понад 3 місяці до 1 року, 3 справи - понад 1 рік до 2 років.

Статтею 195-1 КАС України (в редакції до 15.12.2017) визначено строки розгляду апеляційної скарги судом. Обрахування строку починається з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, при цьому апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції має бути розглянута протягом одного місяця, а скарга на ухвалу – протягом п’ятнадцяти днів. Обчислення процесуальних строків передбачено в главі 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначалось, упродовж 2017 року судом розглянуто (закінчено апеляційний перегляд) 4966 справ за апеляційними скаргами, з них скарги на постанови - 4196, на ухвали - 770.

З порушенням строків розглянуто 2714 скарг або 55%, а саме:

- з порушенням місячного строку розгляду скарг на постанови – 2198 (52 % загальної кількості переглянутих постанов);

- з порушенням п’ятнадцятиденного строку розгляду скарг на ухвали – 516 (67 % загальної кількості переглянутих ухвал).

Для порівняння: упродовж 2016 року судом розглянуто 2359 справи за апеляційними скаргами, з них скарги на постанови - 1883, на ухвали - 476.

З порушенням строків розглянуто 958 скарг або 41%, а саме:

- з порушенням місячного строку розгляду скарг на постанови – 714 (38% загальної кількості переглянутих постанов);

- з порушенням п’ятнадцятиденного строку розгляду скарг на ухвали – 244 (51% загальної кількості переглянутих ухвал).

Отже, порівнюючи показники 2016-2017р.р. відсоток скарг, які розглянуто з порушенням встановленого законом строку, зріс з 41 до 55. Такий приріст пов’язаний із неукомплектованістю суддівського корпусу.

Найбільшою часткою апеляційний скарг, які розглянуті з порушенням строку розгляду, є скарги, в яких порушено термін від одного до трьох місяців – 44 %.

Порушення строку розгляду апеляційних скарг від трьох місяців і більше становить 6 %.

 

Дані про строки розгляду скарг на постанови приведені у таблиці 10.

Таблиця 10

 

Дані про строки розгляду скарг на ухвали приведені у таблиці 11.

Таблиця 11

 

З таблиць вбачається, що у 2017 році частка апеляційних скарг на постанови, розглянутих з дотриманням строків, порівняно з 2016 роком зменшилась на 14%; частка апеляційних скарг на ухвали, розглянутих з дотриманням строків зменшилась на 16 %

Значний відсоток апеляційних скарг, які розглянуто з порушенням строку на постанови, простежується у скаргах, що розглянуті з порушенням понад 1 місяць (46% загальної кількості переглянутих постанов). Загальна кількість скарг розглянутих із порушенням строку понад 3 і більше місяців не перевищує 6%.

Гіршою є ситуація з розглядом апеляційних скарг при перегляді ухвал. Загальний відсоток апеляційних скарг, які були розглянуті з порушенням строків, становить 67% усієї кількості переглянутих ухвал.

Серед причин перевищення строку розгляду апеляційних скарг можна виокремити такі:  неукомплектованість суддівського корпусу Житомирського апеляційного адміністративного суду, оскільки на кінець звітного періоду працювало лише 9 суддів з передбачених 21 судді; відкладення розгляду справ у зв’язку з необхідністю надання суду додаткових доказів; невиконання вимог суду щодо витребування доказів у справах; складність окремих категорій справ, що вимагає додаткового часу на збір усіх необхідних доказів та дослідження усіх обставин у справі, які мають значення для прийняття обґрунтованого судового рішення; неявка сторін у судове засідання тощо.

Стан дотримання строків розгляду скарг на постанови суду першої інстанції у 2017 році за категоріями справ наведений у таблиці 12.

 

Таблиця 12

З даної таблиці вбачається, що майже половина (48%) апеляційних скарг на постанови розглядалася у строк, встановлений законом.

Найбільший відсоток апеляційних скарг, які розглянуті з порушенням строку, спостерігається у справах, пов’язаних із реалізацією податкового законодавства (5) та у справах про соціальний захист громадян (25).

З дотриманням строків розгляду апеляційних скарг розглянуті справи, пов’язані з виборчим процесом. 

Для оцінки якості роботи Житомирського апеляційного адміністративного суду в частині дотримання строків розгляду апеляційних скарг використано один із ключових показників базового оцінювання  роботи суду, передбаченого Системою оцінювання роботи суду, затвердженою рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 № 28, а саме: показник «Середня тривалість розгляду справи».

За своїм змістом він показує тривалість періоду від відкриття провадження у справі до постановлення судового рішення. Розрахунок ведеться в календарних днях і не включає періоди, які відповідно до ухвал суду належать до періодів, коли перебіг процесуального строку призупиняється. Необхідно зауважити, що для розрахунку цього показника беруться дані всіх справ, по яких провадження закінчено в звітному періоді, навіть якщо провадження було розпочато в попередньому звітному періоді.

У 2017 році даний показник у Житомирському апеляційному адміністративному суді становив 41 день проти 30 днів у 2016 році. Збільшення даного показника пов’язано із неукомплектованістю суддівського корпусу.

 

7.       Результати розгляду заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами 

У звітному періоді майже не змінним залишилось надходження заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, оскільки упродовж 2017 року на розгляд до суду надійшло 9 заяв проти 10, щонадійшли у 2016 році.

Розглянуто 4 заяви, відмовлено у відкритті провадження за однією заявою, 2 заяви передано на розгляд до Вінницького апеляційного адміністративного суду.

За результатами розгляду 4-х заяв, що перебували на розгляді, 3 заяви залишено без задоволення,  1 заяву задоволено із скасуванням ухвали.

 

8.       Відомості про судовий збір

У звітному періоді із загальної кількість заяв, скарг, у яких справляється судовий збір, розрахункова сума судового збору становила 25 073 077 грн. Сума фактично сплаченого збору склала  17 992 107 грн. за подані 2249 заяв, скарг.

Для порівняння: у 2016 році сума фактично сплаченого судового збору становила 6 419 891 грн. за поданих 2311 заяву, скаргу.

Таким чином, у періоді за який проводиться аналіз, сума сплаченого судового збору збільшилась майже у 4 рази. Це зумовлено збільшенням розмірів ставок судового збору.

Повернуто за 32-ома скаргами  621 835 грн.

Присуджено до стягнення судового збору за рішенням суду в Державний бюджет України за 6-ма скаргами на суму 6014 грн.

Звільнено від сплати судового збору на підставі ст. 5 та ч.2 ст. 8 Закону України “Про судовий збір” на суму 2 895 472 грн. за 3349-ти заявами, скаргами (у 2016 році загальна сума звільнення від збору склала 403 390  грн. за 430-ма заявами, скаргами).

 

9.       Видача виконавчих документів 

Упродовж 2017 року Житомирським апеляційним адміністративним судом видано 156 виконавчих листів на суму 1 626 136 грн. (у 2016 році – 164 виконавчих документів на суму 404 995  грн.).

Із загальної кількості виконавчих листів 25 видані судом про стягнення судового збору на суму 21 940 грн. (в 2016 році - 48 виконавчих листи на суму 69 448 грн.).

Крім того, видано 131 виконавчий лист за рішеннями в адміністративних справах на суму 1 604 196 грн. (в 2016 році – 116 виконавчих листів на суму 335 547 грн.).

 

10.    Інші показники

За даними звіту форми 22-А упродовж 2017 року в апеляційній інстанції із застосуванням засобів фіксування судового процесу технічними засобами  розглянуто 1774 або 35,7% усіх справ, у яких закінчено апеляційне провадження (4969). Для порівняння: в 2016 році даний показник становив 1172 справи (75%).

Відповідно до ст. 197 КАС України (у редакції до 15.12.2017) у порядку письмового провадження апеляційним судом розглянуто 3195 справ, що становить 64,3% загальної кількості справ, у яких закінчено апеляційне провадження. Даний показник у аналогічному періоді 2016 року становив 587 справ або 25%.

  З метою реагування на виявлені під час розгляду справи порушення законодавства, судом у 2017 році постановлено 1 окрему ухвалу. У 2016 році - таких ухвал було 2.

Окрема ухвала у справі № 569/23009/13-а постановлена у зв’язку з невидачею дублікату посвідчення "Член сім"ї загиблого" управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради

не зважаючи на прийняті судами рішення.

За постановленою окремою ухвалою надійшло повідомлення про вжиті заходи.

 

11.    Результати перегляду Вищим адміністративним судом України судових рішень апеляційного адміністративного суду

Упродовж 2016 року ВАС України переглянуто 345 судових рішень, прийнятих судом у 2012-2017 роках, з них залишено без змін 249 рішень (72,2%), скасовано 93 (27%), змінено 3 (0,8%).

Для порівняння: упродовж 2016 року ВАС України переглянуто 816 судових рішень, прийнятих судом у 2011-2016 роках, з них залишено без змін 520 рішень (63,7%), скасовано 287 (35,2%), змінено 9 (1,1%).

 Порівняльні показники про перегляд ВАС України рішень апеляційного суду відображені у таблиці 13.

Таблиця 13 

 

Інформація про скасовані та змінені рішення апеляційного суду у 2017 році за датою ухвалення наведена у таблиці № 14.

Таблиця 14

 

Наведені дані свідчать, що кількість скасованих, змінених рішень апеляційного суду в 2017 році не може достовірно свідчити про якість розгляду судом справ у звітному періоді, оскільки із загальної кількості скасованих у 2017 році рішень ВАС України переглянув лише 10 рішень, що прийняті у 2017 році.

Вищим адміністративним судом України за наслідками касаційного перегляду в 2017 році прийняті наступні рішення про:

- скасування судових рішень та ухвалення нових рішень у 16 справах;

- скасування рішень суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішень судів I інстанції у 26 справах;

- скасування судових рішень та направлення справ для продовження або на новий розгляд в 44 справах;

- скасування судових рішень і закриття провадження у 7 справах;

- змінену рішень судів I інстанції та скасування рішень ЖААС – 3 справах;

   Отже, серед скасованих ВАС України рішень суду першої та апеляційної інстанцій переважають рішення, якими справи направлені для продовження або на новий розгляд.

Із загальної кількості справ (26), в яких Вищим адміністративним судом України скасовані рішення суду апеляційної інстанції та залишені в силі судові рішення суду першої інстанції, найбільшу кількість складають справи про соціальний захист громадян – 13, справи щодо застосування податкового законодавства – 6, справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки – 2,  справи, пов’язаних із земельними відносинами – 2, справи з відносин публічної служби – 2, справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції – 1.

 

Причини скасування рішень апеляційного адміністративного суду

 

Податкові спори 

Статистичні дані свідчать, що дана категорія справ має найбільшу частку скасованих рішень апеляційного суду.

Підставою для скасування судових рішень практично у всіх випадках стало те, що судами, як першої, так і апеляційної інстанцій не досліджувались у повному обсязі обставини справи та належним чином не оцінювались належні докази, а також допускались порушення норм матеріального права.

Приміром, у справах, пов’язаних з відшкодуванням ПДВ, апеляційний суд не завжди досліджував обставин, що підтверджують, або спростовують реальність здійснення господарських операцій, на що Верховний Суд неодноразово звертав увагу під час розгляду таких справ, зокрема, у постанові від 27 березня 2012 року (справа № 21-737во10).

Так, у справі № 817/3442/13-а за позовом Обслуговуючого кооперативу «Міськжитлобуд-ХХІ» до ДПІ у м.Рівному про скасування податкового повідомлення-рішення, однією з причин  скасування рішень попередніх інстанцій стало ненадання належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій між позивачем та ПАТ «Рівнебуд», з огляду на не підтвердження реального виконання робіт ТОВ «Консоль і К» та наявності узгоджених дій позивача та постачальника з метою одержання незаконної податкової вигоди.

Недослідження реальності здійснення господарських операцій стало підставою для скасування рішення у справах № 806/661/15 № 806/53/14, № 806/5724/14.

У цій же категорії справ скасовано декілька рішень апеляційного суду у зв’язку з помилковим задоволенням позовних вимог в частині стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування ПДВ (справи № 817/1923/13-а, № 806/1795/15).

Як зазначив ВАС України вимога про стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування податку на додану вартість не є правильним способом захисту прав платника податку на додану вартість, оскільки відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства і суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. В цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов’язання податкового органу до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Така правова позиція ВАС України викладена на підставі висновків Верховного Суду, сформованих у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-881а15.

Проте, неврахування апеляційним судом такої позиції ВС не можна вважати помилкою, оскільки скасовані рішення суду ухвалені, переважно, у 2013 році, коли практика Верховного Суду вказувала на те, що задоволенню підлягали вимоги саме про стягнення відшкодування ПДВ (постанова від 24.09.2009 у справі за позовом ЗАТ «Авангард», постанова від 17.06.2008 у справі за позовом ЗАТ «Чорнобаївське»). 

Це свідчить про відступ ВС від своєї раніше сформованої правової позиції у цій категорій справ. 

У справах, пов’язаних з реалізацією податкового контролю, апеляційний суд допускав помилки під час розгляду справ про скасування наказів щодо проведення перевірок на предмет дотримання вимог ПК.

Так, у справі № 806/1590/16 за позовом ДП «Пропан» до Житомирської ОДПІ про скасування наказу, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи протилежне рішення, не звернув увагу, що у спірному наказі про проведення позапланової перевірки визначена особа відносно якої триває службове розслідування щодо правовірності її дій під час первісної перевірки тих самих суб’єктів господарювання, які визначені у спірному наказі про проведення повторної перевірки, що не відповідає меті правового регулювання, введеного абзацом другим підпункту 78.1.12 пункту 78.1 ст. 78 ПК, щодо недопущення посадових осіб контролюючого органу, які здійснили помилку при проведенні перевірки, до повторної перевірки платника податків, з огляду на наявність конфлікту інтересів, що виключає об’єктивність результатів такої повторної перевірки.    

Допускались помилки і в інших податкових справах.

Наприклад, у справі № 817/3113/15 за позовом Потапчук Л.А. до Костопільської ОДПІ зі справляння єдиного місцевого транспортного податку з фізичних осіб, апеляційним судом порушено норми процесуального права, оскільки не встановлено наявності чи відсутності рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення транспортного податку у 2015 році на відповідній території.

У справі № 817/2931/13-а за позовом ТОВ «Веснянка» до ДПІ у м. Рівному про визнання дій протиправними, апеляційний суд помилково задовольнив позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у формуванні в акті про результати перевірки відповідних висновків, оскільки дії податкового органу щодо встановлення факту заниження податкових зобов’язань позивача, зазначених в акті перевірки, не порушують суб'єктивних прав та/або інтересів позивача у відповідних правовідносинах.

 

Спори за участю органів Пенсійного фонду України

Матеріали аналізу показали, що у даній категорії спорів рішення апеляційного суду скасовувались з підстав неправильного застосування  норм матеріального права, а також порушення положень процесуального закону.

Також у даній категорії справ виявлено різні підходи ВАС України до вирішення справ про перерахунок працівникам органів прокуратури пенсії на підставі ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» від 05.11.1991р., а також справ,  пов’язаних з відновленням пенсійних виплат (з 1 червня 2015 року).

Розглядаючи справи про перерахунок працівникам органів прокуратури пенсії, апеляційний суд притримувався правової позиції, що працівники органів прокуратури згідно з чинним законодавством вправі на підвищення гарантій соціальної захищеності шляхом перерахунку пенсій, проте в природі відсутній механізм  перерахунку призначених пенсій, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Наприклад, у справі № 569/4217/16-а за позовом Саморокова В.А. до Рівненського об’єднаного УПФ України про перерахунок пенсії з 01.01.2016 у розмірі 90% від заробітної плати, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії частини 13 і 18 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. втратили чинність, а на виконання вимог частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт прийнято не було. Також суд апеляційної інстанцій виходив з того, що норми законодавства щодо умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури на час розгляду даної адміністративної справи є чинними і не визнані неконституційними, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами.

Проте Вищий адміністративний суд України не погодився з таким рішенням апеляційного суду та дійшов висновку про його скасування і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

У обґрунтування свого рішення ВАС України поклав висновки Конституційного Суду України, які викладені в рішеннях від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій, згідно з якими зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій, зокрема, працівниками органів прокуратури, не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

У зв’язку з чим, дійшов висновку, що відповідачем порушено права та охоронювані законом інтереси позивача в частині перерахунку пенсії.

З аналогічних причин скасовані рішення апеляційного суду у справі № 569/3597/16-а,

Натомість, у іншій справі № 563/561/16-а за позовом Кульпача В.М. до Корецького ОУПФ України Рівненської області про перерахунок та виплату пенсії згідно з ЗУ «Про прокуратуру», починаючи з 01.01.2016, виходячи з 90% заробітної плати, Вищий адміністративний суд України підтримав рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи своє рішення, ВАС України зазначив, що оскільки станом на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №3668-VІ в частині перерахунку пенсії втратила чинність, то відповідач правомірно відмовив позивачу у здійсненні перерахунку пенсії в зв’язку із відсутністю законодавчих підстав для цього, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на викладене, дана категорія справ потребує детального вивчення та обговорення зборами суддів апеляційного суду.

У справах,  пов’язаних з відновленням пенсійних виплат (з 1 червня 2015 року), зокрема, суддям, прокурорам, держслужбовцям тощо, апеляційним судом також допускалось неправильне застосування положень матеріального закону, що ставало підставою для скасування судових рішень.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2016 року (справа № 21-948а16) дійшов висновку, що 1 квітня 2015 року набрав чинності Законом України від 2 березня 2015 року № 213-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не виплачуються.

Пунктом п’ятим Прикінцевих положень Закону № 213-VIIІ передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів.

Оскільки Закон України від 2 березня 2015 року № 213-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». З 1 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів», втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Апеляційний суд, вирішуючи справи даної категорії, дотримувався вказаної позиції Верховного Суду, однак позовні вимоги про відновлення пенсійних виплат задовольняв лише до кінця 2015 року. Адміністративні позови, які містили вимоги про відновлення пенсійних виплат з початку 2016 року, задоволенню не підлягали. Причиною відмови було те, що 01 січня 2016 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24 грудня 2015 року, відповідно до якого були внесені зміни, якими з 01 січня 2016 року встановлено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються (справа № 273/270/16-а).

Разом з тим, ВАС України не погодився з такою позицією апеляційного суду з тих мотивів, що право на отримання пенсії не може бути обмежене чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів, оскільки це суперечить ст.22 Конституції України, яка є нормою прямої дії.

У зв’язку з чим, рішення апеляційного суду було скасовано, а рішення суду першої інстанції, яким зобов’язано відновити пенсійні виплати, у тому числі з 01.01.2016, залишив в силі.

Між тим, у справі № 293/1168/15-а касаційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції про відмову у відновленні пенсійних виплат з 01.04.2015 та скасовуючи рішення апеляційного суду про задоволення позову, виходив з того, що оскільки положення ч.1 ст.47 ст.54 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є чинними, рішенням Конституційного суду України чи іншим законом скасовані не були, то останні підлягають обов'язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України та всіма органами державної влади на території України.

З огляду на викладене, дана категорія справ  також потребує більш детального вивчення та обговорення зборами суддів апеляційного суду.

Матеріали аналізу показали, що апеляційний суд допускав помилки під час вирішення справ про призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».

Так, у справі № 282/1702/14-а за позовом Гайового В.Г. до  Управління ПФУ в Любарському районі Житомирської про скасування рішення, апеляційний суд, задовольняючи позов, виходив з наявності правових підстав для призначення Гайовому В.Г. пенсії за вислугу років, оскільки за дорученням Кабінету Міністрів України від 06 січня 1996 року № 397/21 дію Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1993 року № 909,

поширено, зокрема, і на викладачів шкіл мистецтв.

Проте, ВАС України не погодився рішенням апеляційного суду, зазначивши, що даним Переліком посада викладача у музичній школі не передбачена, а наявність доручення № 397/21 без відповідних змін до Переліку не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивача на посаді викладача в позашкільних закладах освіти.

Також апеляційний суд допускав помилки у справах про призначення пенсії на пільгових умовах (ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»).

Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13 зазначив, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу. Відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.

Проте, апеляційний суд, вирішуючи справу № 296/5017/13-а за позовом Самченка В.Г. до УПФ України в м. Житомирі про зобов’язання зарахувати періоди роботи до пільгового стажу, не врахував правову позицію ВС та дійшов до помилкового висновку, що не проведення керівником товариства атестації робочого місця не може бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії.

 

Земельні спори

Аналіз судової практики свідчить, що однією з причин скасування рішень апеляційного суду у даній категорії стало порушення судом норм процесуального права, яке полягає у неправильному розмежуванні юрисдикції справ, підвідомчих адміністративним судам. Це спостерігається у справах, пов’язаних із передачею земельних ділянок у власність чи у користування (оренду).

Верховний Суд у постанові від 14.02.2012 (справа № 21-1042во10) дійшов висновків, що суб’єкт права власності на землю вільний у виборі суб’єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснює владні управлінські функції. Позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС.

У іншій постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 21-405а14) Верховний Суд дійшов висновків, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб’єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Проте апеляційний суд, вирішуючи справи про передачу земельних ділянок у власність, не врахував даних правових позицій Верховного Суду, що стало підставою для скасування Вищим адміністративним судом України судових рішень із закриттям провадження у справі № 806/3125/14.

У даній категорії справ апеляційний суд допускав помилки під час розгляду спорів про скасування ненормативних актів одноразового застосування (накази, розпорядження), прийнятих органами влади або органами місцевого самоврядування.

Так, у справі № 806/5173/15 за позовом Сікана В.О. до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області за участю третьої особи Колєснік Т.В. про визнання протиправним та скасування наказу щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою Колєснік Т.В., апеляційний суд, вирішуючи справу, дійшов висновку, що оскільки відмову відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою у іншій справі визнано протиправною, то послідуючі дії щодо надання такого дозволу іншій особі не можуть бути правомірними.

Проте ВАС України зазначив, що висновок апеляційного суду не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки чинне законодавство України не містить обмежень щодо кількості осіб, яким можуть бути надані дозволи на розроблення проектів землеустрою.

Статті 118, 122, ЗК України містять вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, серед яких не міститься такої підстави як наявність поданої раніше заяви іншою особою щодо отримання такого самого дозволу стосовно тієї самої земельної ділянки.

Окрім того, наявність дозволу, виданого на ім’я третьої особи не означає що вона скористається ним взагалі. Надання дозволу на розробку документації із землеустрою не тотожне негайному набуттю права власності чи користування земельною ділянкою та є лише першим кроком для оформлення такого права.

У зв’язку з цим рішення апеляційного суду скасована, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У справі № 296/4170/16-а за позовом Демянюк В.В. до Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, апеляційний суд скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про задоволення позову, виходив з того, що Житомирською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення не було взято до уваги те, що дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки із земель державної та комунальної власності надається на вільні земельні ділянки, які не перебувають в користуванні у інших фізичних та юридичних осіб, а спірна земельна ділянка закріплена за домоволодінням позивача та перебуває у його користуванні, а, отже, не є вільною.

Проте, ВАС України не погодився з таким висновком апеляційного суду та зазначив, що судами попередніх інстанцій не встановлено юридичний статус спірної земельної ділянки на момент звернення третьої особи із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Зокрема, судами не встановлено, чи перебувала зазначена земельна ділянка у користуванні позивача, чи погоджувала позивач передачу такої ділянки у власність до третьої особи (в разі встановлення перебування цієї ділянки у користуванні), чи порушені права позивача оскаржуваними рішеннями.

У зв’язку з цим рішення судів попередніх інстанцій були скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Митні спори

У даній категорії справ скасовано одне рішення апеляційного суду в частині стягнення надмірно сплачених митних платежів.

Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2013 року у справі № 21-439а13 зазначив, що суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості товару за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму ПДВ, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

Проте апеляційний суд, вирішуючи справу № 806/7393/13-а за позовом ТОВ “Церсаніт Інвест” до Житомирської митниці про скасування рішення, карток відмови у прийнятті митної декларації, а також стягнення надмірно сплачених митних платежів, даний висновок ВС не врахував, у зв’язку з чим помилково задовольнив вимогу про стягнення надмірно сплачених митних платежів.

 

Спори з відносин публічної служби

У даній категорії справ апеляційний суд допускав помилки під час визначення процедури звільнення працівників органів прокуратури та поліції внаслідок непроходження ними атестації.

Так, у справі №817/28/16 за позовом Суржука С.Є. до Прокуратури Рівненської області про поновлення на публічній службі апеляційний суд, задовольняючи позов, виходив з того, що на час звільнення позивача у штатному розписі Дубенської місцевої прокуратури запроваджено посаду головного спеціаліста з питань захисту державних таємниць, і враховуючи, що сторонами у справі не оспорюється факт наявності у позивача чинного доступу до роботи із документами, що містять державну таємницю, цю посаду відповідач повинен був запропонувати йому, незважаючи на особливий порядок призначення на посаду державного службовця за конкурсом.

Проте ВАС України не погодився з таким висновком апеляційного суду, оскільки судом не перевірено, чи взагалі вказана посада могла пропонуватись позивачу з урахуванням вимог, які ставляться до неї відповідно до закону та чи достатньо у нього необхідного досвіду, стажу роботи та кваліфікації для зайняття цієї посади. Крім того, апеляційним судом не надано правової оцінки доводам відповідача з цього приводу, зокрема про те, що кандидат на посаду головного спеціаліста з питань захисту державних таємниць повинен відповідати певним критеріям, у тому числі мати стаж роботи у сфері охорони державної таємниці не менше одного року, а  наявність лише доступу до роботи із документами, що містять державну таємницю, є недостатнім.

З аналогічних причин скасовано рішення апеляційного суду у справі № 817/26/16.

У справах про звільнення працівників поліції внаслідок непроходження ними атестації апеляційний суд також допускав помилки.

Наприклад, у справі № 817/492/16 за позовом Ткачука А.В. до ГУ Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення і  наказу, апеляційний суд, вирішуючи справу, зазначив, що призначення Ткачука А.В. на посаду 07.11.2015 та присвоєння йому спеціального звання «капітан поліції» не свідчило станом на вказану дату про його відповідність займаній посаді у розрізі вимог до поліцейських, встановлених Законом України «Про Національну поліцію», не звільняло позивача від обов'язку проходження атестації в подальшому, та не є підставою для визнання протиправним включення позивача до списку поліцейських, які підлягали атестації, і проведення відносно нього такої атестації. Крім того, атестаційний лист, у якому  міститься висновок атестаційної комісії про невідповідність особи поліцейського займаній посаді підлягає обов'язковому виконанню шляхом видання наказу про звільнення з підстав, визначених п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію"  (через службову невідповідність).

Однак ВАС України не погодився з таким висновком апеляційного суду, зазначивши, що наказ відповідача, яким запроваджено атестування поліцейських та згідно з яким позивача включено до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, не містить посилань на підстави, передбачені частиною другою статті 57 Закону України «Про Національну поліцію». Окрім того, рішення атестаційної комісії ухвалено всупереч Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 17 листопада 2015 року №1465, оскільки в ньому не наведено мотивів, якими комісія керувалась під час прийняття такого рішення, зокрема, в протоколі відсутні будь-які посилання на обставини, що свідчать про недостатній рівень теоретичних знань та професійних якостей позивача, чи інші дані, які б свідчили про його низький професійний потенціал; невідповідність позивача оновленим вимогам суспільства до професії поліцейського, інших обставин, що свідчать про невідповідність особи позивача посаді, яку він займає.

З аналогічних причин скасовано рішення апеляційного суду у справі № 817/580/16.

 

Спори про оскарження постанов про притягнення осіб до адміністративної відповідальності

У даній категорії справ апеляційним судом допускались помилки під час обчислення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ч. 1 ст. 38 КпАП, зокрема, суд неправильно визначав день виявлення триваючого правопорушення.

Так, у справі № 296/1718/16-а за позовом Андросюка В.А. до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області про скасування постанови, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, виходив з того, що оскільки приписом відповідача зобов'язано Андросюка В.А. привести необхідну документацію у відповідність до вимог містобудівного законодавства у строк до 20.07.2014 і у строк зазначений в приписі позивач не виконав покладеного на нього приписом обв'язку, то про обставини щодо вчиненого правопорушення відповідач був обізнаний з 21.07.2014, а відтак адміністративне стягнення накладено поза межами визначеного законом строку.

Проте ВАС України не погодився з таким висновком апеляційного суду з тих підстав, що невиконання припису щодо приведення необхідної документації у відповідність до вимог чинного містобудівного законодавства, є триваючим правопорушенням, оскільки в даному випадку особа перебуває в безперервному стані протиправної бездіяльності через невиконання свого обов’язку. Оскільки, строк виконання припису відповідача закінчився 20.07.2014, порушення позивачем було вчинено вже з 21.07.2014 та є триваючим, проте виявлено воно лише 05.02.2016, отже притягнення Андросюка В.А. до адміністративної відповідальності 18.02.2016 є правомірним та вчиненим у строк, визначений процесуальним законодавством.

Також у даній категорії справ апеляційним судом не завжди правильно досліджувались докази, на підставі яких суд встановлював наявність або відсутність відповідних обставин.

Так, у справі № 564/1079/16 за позовом Кравчук О.М. до Волинської митниці про скасування постанови, апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, прийшов до висновку щодо правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки останнім не надано доказів на підтвердження виникнення обставин непереборної сили, що свідчить про безпідставне перевищення позивачем встановленого строку доставки автомобіля до органу ДФС.

Втім ВАС України, скасовуючи рішення апеляційного суду, зазначив, що матеріалами справи підтверджуються обставини щодо скоєння позивачем дорожньо-транспортної пригоди, в результаті чого транспортний засіб, який перебував під контролем органу доходів і зборів, зазнав значних механічних пошкоджень, у зв’язку з чим позивачем порушено з об’єктивних причин вимоги статті 95 МК України.

 

Спори за участю інших органів.

Аналіз показав, що рішення апеляційного суду скасовувались у справах   про виплату військовослужбовцям одноразової грошової допомоги, про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про зобов’язання скасувати реєстраційні данні,про скасування постанови державного виконавця.

Наприклад, у справі № 274/5588/15 за позовом Тризни О.Г. до Міністерства оборони України, Житомирського обласного військового комісаріату, Державної казначейської служби України про визнання дій неправомірними, стягнення коштів, зобов’язання вчинити дії, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій Міністерства, виходив з того, що оскільки позивач звернувся до зазначеного відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, то останній мав би прийняти відповідне рішення по суті вимог. Суд також відзначив, що позивач в 2015 році вперше звернувся за призначенням одноразової грошової допомоги, тому до спірних відносин належить застосувати норми закону, чинні на дату виникнення у позивача права на отримання допомоги у зв’язку з встановленням ІІ групи інвалідності, а саме: норми постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №   975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі – Порядок № 975) та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції цього Закону, чинній з 1 січня 2014 року. Поряд з тим суд першої інстанції зазначив про те, що підставою для повідомлення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є рішення суб’єкта владних повноважень, прийняте з цього питання. Оскільки Міністерство відповідного рішення не приймав, то належним способом захисту порушеного права, на думку цього суду, буде зобов’язати відповідача розглянути звернення позивача згідно з вимогами чинного законодавства України. Стосовно позовних вимог до Житомирського ОВК і ДКС, то відмовляючи в задоволенні позову в цій частині суд виходив з того, що позивач не довів, що діями, бездіяльністю чи рішеннями цих суб’єктів владних повноважень було порушено його права, свободи та інтереси.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи постанову суду першої інстанції, дійшов висновку про помилкове застосування до спірних відносин статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зі змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 4 липня 2012 року №5040-VI (далі – Закон №5040-VI), а також Постанови №   975, оскільки зазначені нормативно-правові акти діють з січня 2014 року, тоді як позивачу встановлено групу інвалідності з 22 січня 2013 року, тобто задовго до набрання чинності зазначеними вище нормативними актами. У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Проте ВАС України зазначив, що такі висновки судів попередніх інстанцій є поспішними і необґрунтованими з огляду на таке.

Порядок № 499, який було прийнято на виконання статті 16 Закону № 2011-ХІІ в попередній редакції, так і Порядок № 975, прийнятий у відповідності до положень пункту 2 статті 161 та пункту 9 статті 163 Закону № 2011-ХІІ (чинної редакції) встановлюють послідовність дій як особи, яка має право на отримання грошової допомоги, так і органів, які здійснюють роботу із соціального забезпечення військовослужбовців.

Зокрема, рішенню головного розпорядника бюджетних коштів (Міністерства) щодо призначення одноразової грошової допомоги передує висновок уповноваженого органу (військомату) щодо можливості її виплати, який останній надсилає після реєстрації відповідних документів, які надійшли від військовослужбовця.

У даній справі було встановлено, що Житомирський ОВК не надсилав Міністерству звернення і документів позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ, відповідно й висновку щодо можливості проведення такої виплати, вирішивши, що для цього немає законних підстав.

У контексті спірних правовідносин зобов’язання Міністерства до вчинення певних дій всупереч встановленим правилам не може бути належним способом захисту порушених прав. Поряд з правовою оцінкою дій кожного із суб’єктів владних повноважень стосовно розгляду звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги не менш важливим є також надання у взаємозв’язку з цим й правової оцінки дотриманню ними встановленого порядку призначення цієї виплати. Вирішуючи питання про правомірність дій Міністерства і Житомирського ОВК суди обох інстанцій належним чином не з’ясували усіх обставин, які стосуються призначення позивачу одноразової грошової допомоги і участі кожного з відповідачів (шляхом вчинення дій і прийняття рішень) у в цьому процесі (у межах компетенції кожного із них).

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог до Житомирського ОВК і неправомірність дій Міністерства, а відтак і зобов’язання останнього розглянути звернення позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги і прийняти відповідне рішення були поспішними.

Крім того, ВАС України зазначив, що оскільки станом на дату звернення позивача трирічний строк, встановлений частиною восьмою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ (в редакції від 1 січня 2014 року) для реалізації такого права не минув, то при прийнятті рішення стосовно призначення позивачу одноразової грошової допомоги слід керуватися положеннями законодавства, чинного станом на його дату звернення (передусім Закону №   2011-ХІІ і Постанови №   975). Така позиція обґрунтована тим, що виходячи з принципу законності, закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, Закон як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили відносно урядової постанови, має перевагу у застосуванні, якщо між ними є неузгодженість.

Отож суд апеляційної інстанції, змінюючи постанову суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про необхідність застосування до спірних відносин Постанови № 499 (тоді як станом на дату звернення позивача Закон № 2011-ХІІ діяв в новій редакції).

У справі № 817/1481/15 за позовом Галузо Е.Л. до Приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О.В про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що чинне законодавство не містить підстав для відмови в державній реєстрації права власності нотаріусом через наявність зареєстрованих на таке майно обтяжень, якщо вона проводиться нотаріусом як державним реєстратором у разі вчинення ним нотаріальної дії з цим майном, тобто, відповідачем у межах наданих повноважень, як нотаріусом, що виконував функції державного реєстратора, одночасно з вчиненням нотаріальної дії з видачі третій особі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), правомірно було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно за Таталібою В.М.

Проте ВАС України не погодився з висновком апеляційного суду та зазначив, що оскільки на стадії перевірки документів та встановлення фактів відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав нотаріусом було встановлено наявність арешту спірного нерухомого майна на підставі рішення суду, то нотаріус в силу приписів пункту 5 частини першої статті 24 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” повинен був відмовити у проведені державної реєстрації прав на зазначені нежитлові приміщення.

Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про арешт нерухомого майна виключає можливість у проведенні державної реєстрації прав на арештоване майно іншій особі.

Причиною для скасування рішень апеляційного суду стало також неправильне обрання судом способу відновлення порушеного права.

Наприклад, вирішуючи справи про виплату одноразової грошової допомоги працівникам міліції (ч. 6 ст. 23 ЗУ «Про міліцію»), апеляційний суд помилково задовольняв вимоги про зобов’язання МВС прийняти рішення щодо призначення виплати даної грошової допомоги, оскільки повноваження з розгляду заяв працівників міліції про виплати грошової допомоги є виключною компетенцією МВС і здійснюється нею за наявності необхідного переліку документів, передбачених Порядком № 707 і з урахуванням встановлених ним правил, і суд не повинен і не може втручатись у здійснення цих повноважень шляхом зобов’язання прийняття відповідачем конкретного рішення. В цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов’язання МВС повторно розглянути заяву про призначення та виплату одноразової грошової допомоги (справа № 806/2767/13-а).

У справах про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням (ст. 16 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), апеляційний суд замість зобов’язання Міністерства оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги зобов’язував прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги, здійснюючи при цьому втручання в дискреційні повноваження МОУ (справи № 806/5268/15, № 806/94/16).

Допускались судом і інші помилки.

Так, у справі № 806/1760/14 за позовом Бондарчук З.П. до Реєстраційної служби Житомирського МУЮ про зобов’язання скасувати реєстраційні данні, апеляційним судом не враховано рішення суду у іншій справі, яким встановлено, що особа, яка звернулась до державного реєстратора, не уповноважена діяти від імені відповідної юридичної особи.

У справі № 0670/11886/11 за позовом Барановського В.П. до УДВС ГУЮ у Житомирській області про скасування постанови державного виконавця, апеляційний суд , скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що відповідач не скористався правом звернення до суду з поданням про відстрочку чи розстрочку виконання судового рішення, а тому дійшов передчасного висновку про повернення виконавчого документа стягувачу.

Проте, ВАС України не погодився з таким рішенням апеляційного суду зазначивши, що пункт 8 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає право, а не обов’язок державного виконавця звертатися до суду з такою заявою.

 

Процесуальні порушення

Аналіз судової практики свідчить, що апеляційний суд, іноді, помилково вирішував справи, які не належать до юрисдикції адміністративних судів, що ставало причиною для скасування судових рішень.

Для прикладу: у справі № 806/2257/15 за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради про зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, апеляційний суд не звернув увагу, що оскільки позов у даній справі стосується захисту права користування майном, його розгляд за змістом статті 12 ГПК України та статті 15 ЦПК України має здійснюватись в порядку господарського чи цивільного судочинства, в залежності від суб’єктного складу учасників.

У справі № 296/11076/14-а за позовом Філончук Г.П. до виконавчого комітету Житомирської міської ради про виключення житла із числа службового апеляційний суд також не врахував, що дана справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

У справі № 806/5315/15 Вищий адміністративний суд України, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій, у тому числі ЖААС, дійшов висновку, спір між Харківським національним університетом внутрішніх справ та Дяковим Д.В. з приводу відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі, підпорядкованому Міністерству внутрішніх справ, яке у цих правовідносинах не є суб'єктом владних повноважень, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Окрім того, ВАС України зазначив, що такий висновок касаційного суду узгоджуються з практикою Верховного Суду України, висловленою, зокрема, у постанові від 12 жовтня 2016 року (справа № 206/5454/15-ц).

Також неправильно визначалась підвідомчість спорів при розгляді справ про оскарження дій органів державної виконавчої служби.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30 червня 2015 року (справа № 21-278а15) дійшов висновку, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про оскарження дій органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Апеляційний суд, розглядаючи справу № 806/1166/15 про визнання незаконними дії органу ДВС не врахував, що оскільки виконавчий документ видано місцевим загальним судом у межах цивільної справи, то даний спір має розглядатись цим судом за правилами цивільного судочинства.

З аналогічних підстав скасовано рішення апеляційного суду від 23.09.2013 у справі № 806/3839/13-а, хоча правова позиція Верховного Суду сформована лише у середині 2015 року.

Причиною для скасування рішень апеляційного суду не завжди слугували його помилки під час визначення компетенції суду з розгляду адміністративних справ. Рішення апеляційного суду скасовувались у зв’язку з відступом ВАС України від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 15.06.2016 (справа № 21-286а16) та від 16.02.2016 (справа № 21-4846а15).

Верховний Суд у вказаних справах, виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону № 4452-VI та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не належать до юрисдикції адміністративних судів.

З урахуванням вказаної правової позиції апеляційний суд у справі № 806/1822/16 за позовом Галайби А.В. до ПАТ "Фідобанк" про включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, підтримав рішення суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.

Разом з тим, ВАС України скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У обґрунтування свого рішення ВАС України зазначив, що у даній справі розглядаються спірні правовідносини у рамках норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», системний аналіз норм якого дає суду підстави вважати, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку, в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

В даній справі, ліквідація банку здійснюється відповідно до постанови Правління Національного банку України  та на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, в даному випадку норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин не застосовуються.

Отже, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають  у  цих правовідносинах, є  публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

З аналогічних підстав скасовано рішення апеляційного суду у справі № 806/1540/16, №817/311/16.

Аналіз судової практики свідчить про порушення апеляційним судом правил предметної підсудності.

Так, у справі № 289/745/16-а за позовом за позовом Чублукова В.М. до  Держгеокадастру у Радомишльському районі Житомирської області про визнання дій відповідача незаконними, апеляційний суд, підтримуючи рішення суду першої інстанції про повернення позовної заяви з тих підстав, що даний спір належить розгляду окружним адміністративним судом, неправильно застосував ч. 3 ст. 18 КАСУ, оскільки не звернув увагу, що позивач звернувся до Радомишльського районного суду за власним вибором, що відповідає вимогам зазначеної норми КАСУ.

Також апеляційний суд допускав помилки під час перегляду ухвал суду першої інстанції про закриття провадження у справі з підстав п.4 ч.1 ст. 157 КАС України (наявність судового рішення, яке набрало законної сили, з аналогічного спору і між тими самими сторонами).

Наприклад, у справі № 285/933/16-а за позовом Загривого В.І. до Управління ПФУ в місті Житомирі зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій послугувало неврахування судами, що спірні у даній справі правовідносини виникли не у зв’язку з відмовою у здійсненні пенсійним органом перерахунку пенсії позивача з більшого заробітку з урахуванням певних надбавок тощо (що було підставою для звернення з позовом у іншій справі №285/2493/15-а), а з діями відповідача, що мали місце в подальшому щодо виплати позивачеві пенсії з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.

Допускались помилки під час перегляду у апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції про залишення позову без розгляду з підстав повторної неявки позивача у судове засідання без поважних причин (ч.3 ст. 128 КАСУ).

Так, у справі № 806/332/16 за позовом Горопашина С.Г. до Управління ДАБІ у Житомирській області про зобов'язання скасувати повідомлення про початок виконання будівельних робіт, апеляційний суд не звернув увагу, що позивач та його представник не були належним чином повідомленні про проведення судового засідання.

Під час перегляду ухвал суду першої інстанції про заміну сторони у справі її правонаступником на стадії виконання судового рішення апеляційний суд не враховував, що чинне процесуальне законодавство не дає суду можливості допускати заміну сторони в адміністративній справі в порядку статті 55 КАСУ після набрання остаточним судовим рішенням законної сили (справа № 617/3931/12).

Іноді, апеляційний суд допускав помилки під час перегляду рішень судів першої інстанції, ухвалених за заявами за нововиявленими обставинами.

Приміром, у справі № Н/806/3231/14 за позовом Сільськогосподарського приватного підприємства фірма "Укргранресурс" до Житомирської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення, апеляційний суд не врахував, що факт існування акту прийому передачі геологічної інформації є істотною для справи обставиною, що становить сутність справи та мала юридичне значення для взаємовідносин сторін, могла вплинути на рішення суду, що набрало законної сили, існувала під час розгляду адміністративної справи, але не була і не могла бути відомою ні особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, ні адміністративному суду.

Допускались помилки під час здійснення апеляційного розгляду справ, а саме: при поверненні апеляційних скарг особам, які з ними звернулись, під час відмови у відкритті апеляційного провадження та під час зупинення провадження у справі.

Так у справі № 817/1382/15 апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу ТОВ «АРІВА ДИЗАЙН ГРУП» у зв’язку з не усуненням недоліків апеляційної скарги, не звернув увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про залишення скарги без руху не було вручено товариству, оскільки повернулось до суду з позначкою: «за зазначеною адресою не проживає».

У справі № 281/88/17 скасовано ухвалу ЖААС про відмову у відкритті апеляційного провадження, постановлену з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження та відсутністю поважних причин для його поновлення.

Підставою для залишення апеляційної скарги без руху у даній справі став пропуск особою, яка подає апеляційну скаргу, строку на апеляційне оскарження тривалістю один день.

Додатково наведені особою, яка подавала апеляційну скаргу, підстави для поновлення строку апеляційним судом визнані неповажними.

ВАС України, переглядаючи ухвалу ЖААС, встановив, що копія судового рішення судом першої інстанції була направлена особі, яка звернулась з апеляційною скаргою, всупереч ч. 3 ст. 167 КАСУ, тобто із запізненням на 4 дні.

Враховуючи те, що порушення судом строків направлення судового рішення є поважною причиною для поновлення процесуальних строків, а скаргу подано на наступний день після закінчення строку на апеляційне оскарження - 28 березня 2017 року, апеляційний суд безпідставно відхилив доводи позивача про поважність причин пропуску строку та необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження з підстав його пропуску.

Отже, під час обчислення строків на апеляційне оскарження необхідно звертати увагу на дотримання судом першої інстанції ч. 3 ст. 167 КАСУ.

У справі № 806/660/16 ВАС України, скасовуючи ухвалу ЖААС про зупинення провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 156 КАСУ, дійшов висновку, що суд не вправі зупиняти провадження до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні, якщо кримінальне провадження знаходиться на стадії досудового розслідування,  у тому числі з метою з’ясування обставини, які досліджуються в рамках кримінального провадження та які мають безпосередній причинний зв’язок з обставинами, що досліджуються судом у адміністративній справі, і їх наявність може вплинути на результат розгляду адміністративної справи.

У справі № 817/1967/15 за позовом Таргонія А.В. до прокуратури Рівненської області про поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції, зупиняючи провадження у справі, виходив з того, що предметом доказування в цій адміністративній справі є обставини, які становлять об’єктивну сторону складу злочину, а наявність в діях особи складу злочину може бути встановлена виключно в порядку кримінального судочинства. Зробивши в адміністративній справі висновок про наявність чи відсутність таких обставин, суд тим самим встановить юридично значимі, обов'язкові для органів досудового розслідування, факти, що є неприпустимим. Тому, на думку суду, справу неможливо було розглянути до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі.

Проте ВАС України скасував рішення апеляційного суду зазначивши, що кримінальне провадження щодо одержання неправомірної вигоди Таргонієм А.В. до суду на час винесення оскаржуваної ухвали апеляційного суду не направлено, судове провадження у кримінальній справі не розпочато, тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про зупинення провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 156 КАС України. Крім того, судом не враховано, що позивача звільнено не у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності, а за порушення Присяги працівника прокуратури та вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури.

 У справі 806/642/16 Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, у тому числі ЖААС, дійшов висновку, що зупинення провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 156 КАСУ до ухвалення Верховним Судом рішення у справі з аналогічними правовідносинами, з метою з’ясування правової позиції щодо застосування норм права, є неприпустимим.

Окрім того, ВАС України зазначив, що для зупинення провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст. 156 КАСУ, суду необхідно встановити такі обставини які б свідчили, що безпосередньо пов’язана з цією справою інша справа, перешкоджає її розгляду, а судове рішення по іншій справі буде мати преюдиційне значення для вирішення цієї справи.

 

12.    Результати перегляду Верховним Судом адміністративних справ, у яких Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалював судові рішення

Упродовж 2017 року Верховним Судом розглянуто 8 справ, у яких Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалював судові рішення.

Для порівняння: у 2016 році Верховним Судом розглянуто 32 справи, у яких апеляційний суд приймав судові рішення.

За наслідками розгляду заяв про перегляд ВС судових рішень у 5-х справах у задоволенні заяв відмовлено; у 1 справі заяву задоволено, рішення попередніх інстанцій скасовані, провадження у справі закрито; у 2-х справах заяви задоволені частково, рішення попередніх інстанцій скасовані, справи направлені до суду I інстанції для продовження розгляду.

Підставою для скасування рішень судів та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду став помилковий висновок судів, що спір про стягнення заборгованості за бюджетними позичками не належить до адміністративної юрисдикції (справа № 806/4815/14).

Верховний Суд, повертаючи справу до суду першої інстанції, зазначив, що  якщо виходити зі змісту правовідносин, що виникли у зв'язку з наданням бюджетних коштів на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням; складу учасників цих відносин, одним з яких є суб'єкт владних повноважень, який відповідно до законодавства у формі договору позички бюджетних коштів реалізував одну із своїх функцій органу державної влади; існування заборгованості суб'єкта господарювання за отримані ним у 1997-1998 роках позички бюджетних коштів; нормативно визначеного порядку погашення заборгованості за отриманою позичкою, то на такі спірні правовідносини поширюється юрисдикція адміністративних судів.

У другій справі (№ 817/47/16), яка направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, Верховний Суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанції про зупинення провадження допоки Конституційний Суд України не розгляне конституційні подання Верховного Суду України і 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону № 1682-VІІ, з тих підстав, що у оскарженій ухвалі не мотивований зв'язок між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції за наслідками розгляду згаданих вище конституційних подань та предметом спору; не конкретизовано, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу без попереднього розгляду справи в порядку конституційного судочинства.

Підставою для скасування судових рішень та закриття провадження у справі також став помилковий висновок судів про належність адміністративним судам справи про скасування наказу щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, затвердження проекту і передачі земельної ділянки у приватну власність; визнання протиправною та скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки (817/3053/14).

Верховний Суд, закриваючи провадження у справі, вказав, що предметом спору у цій справі були реєстраційні дії із державної реєстрації за третьою особою права власності на земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту, яка, з позиції позивача, не була вільною і тривалий час перебувала в користуванні позивача та членів її родини, тоді як третя особа дотримувалась протилежної позиції і вважала, що він набув на неї право власності на законних підставах.

Однак у контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між його суб’єктами, висновок судів про належність справи до адміністративної юрисдикції не можна визнати правильним.

 

13.    Висновки та пропозиції 

Порівняння статистичних показників 2016 та 2017 років свідчить про тенденцію до збільшення надходження та розгляду адміністративних справ за апеляційними скаргами. У 2017 надійшло 6718 справ проти 6577 справ, що надійшли, у 2016 році. Кількість розглянутих справ у 2017 році становила 6459 проти 6442 справ у 2016 року.

Найчастіше до апеляційного адміністративного суду надходили апеляційні скарги у справах про вирішення соціальних та податкових спорів. Крім того, спостерігається динаміка до збільшення надходження справ і у інших категоріях (справи з приводу забезпечення юстиції, справи, пов’язані із землекористуванням, справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки).

У 2017 році порівняно з попереднім роком зросло середньомісячне число надходження справ і матеріалів на розгляд до одного судді, яке становило 72 справи. У 2016 році такий показник складав 50 справ та матеріалів. Аналогічно виріс середньомісячний показник розгляду справ і матеріалів одним суддею, який склав -  65 справ, у 2016 році даний показник був на рівні - 48.

У звітному періоді порівняно з 2016 роком більше ніж у чотири рази зменшилась кількість справ, у яких апеляційні скарги повернуто особам, які з ними звернулись. Це пов’язано із внесенням змін до Закону України «Про судовий збір», якими звільнено органи пенсійного фонду України від сплати судового збору, оскільки у 2016 році основна частина апеляційних скарг була повернута саме пенсійним органам, які виступали відповідачами у справах про соціальні виплати. Даний фактор вплинув на збільшення кількості розглянутих по суті апеляційних скарг, зокрема, показник переглянутих в апеляційному порядку ухвал судів першої інстанції збільшився в 1,6 рази з 476 у 2016 році до 771 в 2017 році, а число переглянутих постанов збільшилось в 2,2 рази з 1883 у 2016 році до 4198 у 2017 році. 

У 2017 році у півтора рази спостерігається приріст середньої кількість розглянутих справ та матеріалів одним суддею, яка склала 820 справ проти 508 справ у 2016 році.

Відсоток розгляду Житомирським апеляційним адміністративним судом справ і матеріалів у 2017 році становить 96,19%, що свідчить про оптимальний рівень ефективності діяльності суду. У 2016 році відсоток розгляду справ був на рівні 97,94%.

У звітному періоді порівняно з попереднім роком збільшилась кількість апеляційних скарг, які розглянуті понад строки, встановлені процесуальним законом (у 2017 році з порушенням строку розглянуто 52% скарг на постанови та 67% скарг на ухвали проти 38% скарг на постанови та 51% скарг на ухвали у 2016 році).

У 2017 року середня тривалість розгляду справи в суді порівняно з 2016 роком зросла з 30 до 41 дня.

Сума фактично сплаченого судового збору в 2017 року порівняно з попереднім звітним періодом зросла у 2,8 рази та становила 17 992 107,00 грн.

Частка скасованих рішень апеляційного суду в загальній кількості переглянутих у касаційному порядку порівняно з 2016 роком зменшилась на 8,2% та склала 27%.

З метою підвищення ефективності роботи пропонується:

- продовжити роботу з детального аналізу помилок, допущених судом за результатами перегляду судових рішень Верховним Судом з обговоренням їх на зборах суддів щопівроку;

- зборам суддів запровадити обговорення порушення суддями норм процесуального права, як безумовної підстави для скасування судового рішення;

- обговорити на зборах суддів питання ефективності роботи постійно діючого семінару. 

- це узагальнення довести до відому всіх суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду.