flag Судова влада України

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Огляд даних про стан здійснення судочинства Житомирським апеляційним адміністративним судом протягом I півріччя 2018 року

Відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» статистично-аналітичним відділом Житомирського апеляційного адміністративного суду підготовлено аналітичний огляд стану здійснення судочинства у першому півріччі 2018 року. 

Метою цього аналітичного огляду було надання кількісної характеристики діяльності апеляційного адміністративного суду для оцінки ефективності його роботи. 

Цей аналіз здійснено на підставі статистичних звітів про стан здійснення адміністративного судочинства апеляційним судом (ф.2-аас та ф.10) та відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень і комп’ютерної програми документообігу суду.

 

1.       Загальні показники надходження справ і матеріалів та  аналіз середньомісячного надходження справ і матеріалів на одного суддю

 

Протягом I півріччя 2018 року до Житомирського апеляційного адміністративного суду надійшло 3089 справ за апеляційними скаргами проти 3784 справ, що надійшли у I півріччі 2017 року. 

Отже, надходження справ у першій половині 2018 року зменшилось на 18,4%. Однією з причин зменшення показника може слугувати зміна законодавцем порядку подання апеляційної скарги (безпосередньо до суду апеляційної інстанції), оскільки майже 5% апеляційних скарг (155) судом апеляційної інстанції повернуто особам, які з ними звернулись, без розгляду з підстав неврахування скаржниками п.п. 15.5 п.15 ч. 1 ст. 15 Перехідних Положень КАС України. 

Найбільшу частину справ, що надійшли до суду, становлять справи, у яких оскаржені рішення (постанови) суду першої інстанції – 2699 (87,4%) проти - 3204 (84,7%) в першій половині 2017 року. 

Кількість апеляційних скарг на ухвали судів першої інстанції в I півріччі 2018 року склала – 390 (12,6%) проти - 580 (15,3%) в аналогічному періоді 2017 року. 

Показник надходження заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не змінився і становить 5 заяв, як і в I півріччі 2017 року. 

Адміністративні позови, подані у порядку ст. 267 КАС України, до апеляційного суду не надходили. 

Показники надходження до суду в I половині 2017 - 2018 р.р. справ та заяв наведено у таблиці 1.   

 

                                                                                                                    Таблиця  1

У звітному періоді на 17% збільшилося навантаження на суддів апеляційного адміністративного суду в частині надходження справ.

Так, у першій половині 2018 року середньомісячне число надходження справ і матеріалів на розгляд до одного судді становило 76 проти 65 у І півріччі 2017 року.

 Аналіз надходження справ та матеріалів у розрізі суддів зазначено в таблиці 2.

 

Таблиця 2

 

1.       Загальна кількість справ та матеріалів, що перебували в провадженні апеляційного суду та їх розгляд судом, у тому числі середньомісячний показник розглянутих одним суддею справ 

 

Як зазначалось, упродовж I півріччя 2018 року до суду всього надійшло 3089 справ за апеляційними скаргами. З урахуванням залишку, що перейшов з попереднього року, на розгляді суду перебувало 3978 справ проти 4426 справ у I половині 2017 року.

Всього розглянуто 3190 справ (80,2% загальної кількості справ, що перебували на розгляді). В аналогічному періоді минулого року такий показник становив – 3861 (87,2% загальної кількості справ).

З розглянутих у I половині 2018 року апеляційним судом справ за апеляційними скаргами (3190):

- 1391 апеляційну скаргу повернуто особам, які з ними звернулись, або 43,7% загальної кількості справ, які надійшли для розгляду;

- у 143-х справах (4,3%) відмовлено у відкритті апеляційного провадження;

- у 1656-и справах (52%) закінчено апеляційний розгляд, з яких: у 4-х справах апеляційне провадження закрито, у 1-й справі закінчено провадження у зв’язку з визнанням рішення нечинним та у 1651 - здійснено апеляційний перегляд судових рішень.

Для порівняння: у I половині 2017 року із загальної кількості розглянутих судом адміністративних справ (3859):

- 519 апеляційних скарг повернуто особам, які з ними звернулись, або 13,5% загальної кількості справ, які надійшли для розгляду;

- у 572-х справах (14,8%) відмовлено у відкритті апеляційного провадження;

- у 2768-и справах (71,7%) закінчено апеляційний розгляд, з яких: у 2-х справах апеляційне провадження закрито та у 2766-и здійснено апеляційний перегляд судових рішень.

Наведені дані свідчать про зменшення на 10,5% кількості справ, у яких відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Разом з тим, на 30,5% зріс показник апеляційних скарг, які повернуто особам, які з ними звертались. Насамперед, такий приріст пов'язаний із несплатою органами Пенсійного фонду України та органами соціального захисту населення судового збору за подання апеляційної скарги, які з початку 2018 року позбавлені пільг щодо сплати судового збору.

У результаті зростання показника повернутих апеляційних скарг на  19,7% зменшилась кількості справ, у яких закінчено апеляційний розгляд. 

Із загальної кількості справ, у яких у I половині 2018 року закінчено апеляційний розгляд (3190), у 2823 справах (88,5%) переглянуто постанови (рішення) судів першої інстанції, у 367 справах (11,5%) – ухвали.

Для порівняння: із загальної кількості справ, у яких у I половині 2017 року закінчено апеляційний розгляд (3861), у 3257-и справах (84,4%) переглянуто постанови (рішення) судів першої інстанції, у 604-х справах (15,6%) – ухвали.

Отже, у звітному періоді маємо незначний приріст показника перегляду апеляційних скарг на постанови (рішення) судів першої інстанції. 

Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду становив 788 справ проти 565 справ у I половині 2017 року.

Зокрема, з нерозглянутих 788 справ:

- 221 апеляційна скарга залишена без руху переважно через недотриманням особами, які звертались до суду з апеляційними скаргами, вимог п.1 ч.5 ст. 296 КАСУ  щодо подання документу про сплату судового збору в розмірі, встановленому Законом України “Про судовий збір” – ( 194 апеляційні скарги) та через пропуск строку на апеляційне оскарження та відсутність заяв про його поновлення –  27 апеляційних скарг (ч.3 ст.298 КАСУ);

 - 538 - призначено до розгляду, з яких у 492-х справах призначено перше судове засідання, у 46-ти справах перегляд судових рішень відкладено або в судовому засіданні оголошено перерву;

- у 29-ти справах провадження зупинено.

Провадження у справах зупинені:

- до вирішення питання про відвід суддів – (3);

- до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі – (18);

- до набрання законної сили судовими рішеннями у адміністративних справах(3);

- до встановлення правонаступництва та до набрання спадщини спадкоємцем (1);

- у зв’язку зі стаціонарним лікуванням сторони у справі (3);

- на час проведення судової експертизи (1).

 Аналіз статистичних даних заІ півріччі 2018 року та І півріччя 2017 року показав, що середньомісячний показник розглянутих справ і матеріалів одним суддею у І півріччі 2018 року збільшився на 20% та становив 78 справ проти 65-и справ у аналогічному періоді попереднього року. Результатом збільшення такого показника є зменшення фактичної чисельності працюючих суддів.

Детальний аналіз розглянутих одним суддею справ та матеріалів зазначено в таблиці 3.

Таблиця 3


На підставі рішень Ради Суддів України від 02.04.2015 № 28 та від 08.04.2016 № 26, якими затверджено Систему оцінювання роботи суду та методичний посібник до неї, для оцінки якості роботи Житомирського апеляційного адміністративного суду використано декілька ключових показників, а саме:

Показник «Відсоток розгляду справ» є одним з основних показників, що використовується в країнах-членах Ради Європи, а також США та в країнах-членах Міжнародного консорціуму за досконалість суду.

За даними Європейської комісії з ефективності правосуддя, відсоток розгляду справ у 84% і нижче є тривожним сигналом, 85–95% – насторожуючим, 96–102% – нейтральний показник, 103% і більше – передова практика.

Житомирський апеляційний адміністративний суд у першому півріччі 2018 року досягнув 103 відсотки розгляду справ і матеріалів, що за даними Європейської комісії з ефективності правосуддя є – передовою практикою.

У І половині 2017 року цей показник складав 102%.

Показник «Середня кількість справ та матеріалів, що перебували на розгляді в звітний період в розрахунку на одного суддю» застосовується в багатьох країнах як інструмент визначення фактичного навантаження суддів. Він також встановлює певний «внутрішній стандарт» суду і може використовуватись для порівняння навантаження окремих судів, що може надати важливу інформацію про організацію роботи суду.

У першому півріччі 2018 року вказаний показник у Житомирському апеляційному адміністративному суді становив 355 справ та матеріалів проти 322-ху І половині 2017 року.

Показник «Середня кількість розглянутих справ та матеріалів на одного суддю» також належить до показників, які рекомендовано Європейською комісією з ефективності правосуддя (CEPEJ) у якості одного з інтегральних показників ефективності діяльності суду. За своїм змістом він показує продуктивність (результативність) розгляду справ та матеріалів. Крім того, цей показник має суттєве значення для порівняння ефективності роботи суду в часі та діагностування певних проблем, серед яких – невідповідність фактичної кількості суддів потребам суду.

У першому півріччі 2018 року даний показник у Житомирському апеляційному адміністративному суді становив 443 справи та матеріали. У І половині 2017 року - 369.

З огляду на викладене, зазначені дані свідчать про позитивну динаміку збільшення ефективності діяльності суду у І півріччі 2018 року, порівняно з аналогічним періодом 2017 року.

 

1.       Результати перегляду постанов (рішень) суду першої інстанції

 

Протягом I половини 2018 року за апеляційними скаргами на постанови (рішення) судів першої інстанції по суті розглянуто 1447 справ (2312 – в I половині 2017 року), або 41,4% (61,6%) загальної кількості усіх справ за апеляційними скаргами на постанови (рішення), що перебували на розгляді.

Відмовлено у відкритті апеляційного провадження  та повернено апеляційних скарг з перегляду постанов (рішень) у 1376-и справах проти 945-и в I половині 2017 року.

З 1447-и справ, у яких закінчено апеляційне провадження з перегляду постанов (рішень) судів першої інстанції, задоволено апеляційних скарг у 476-и справах, що складає 33%. У I половині 2017 року цей показник становив 749 справ із 2312 переглянутих постанов, або 32%.

Таким чином, кількість правильно прийнятих судових рішень судами першої інстанції з числа оскаржених рішень збільшилась на 1%.

 

Показники розгляду апеляційних скарг на постанови (рішення) судів першої інстанції відображені в таблиці 4.

 

Таблиця 4

 

Більшість справ, у яких скасовані постанови судів першої інстанції та ухваленні нові постанови, відносяться до категорії соціального захисту громадян (перерахунок пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 37-1 Закону України "Про Державну службу", виплати, передбачені ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей»).

 

Крім того, апеляційним адміністративним судом змінена 51 постанова, більшість яких ухвалена судами першої інстанції у справах про соціальний захист громадян. Зокрема, у справах з приводу призначення, перерахунку пенсії (35), забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування (4),   реалізації державної політики у сфері економіки (3), та в інших категоріях.

 

5.       Результати перегляду ухвал судів першої інстанції

 

У I півріччі 2018 року Житомирським апеляційним адміністративним судом закінчено апеляційний перегляд у 204 справах за апеляційними скаргами на ухвали судів першої інстанції, або 42% загальної кількості апеляційних скарг на ухвали судів першої інстанції (484), що перебували на розгляді апеляційного суду (у I половині 2017 року – у 454-х справах або 68% з 671).

Відмовлено у відкритті апеляційного провадження та повернуто апеляційних скарг з перегляду ухвал у 163-х справах, в аналогічному періоді минулого року даний показник становив – 150 справ. 

Показники розгляду апеляційних скарг на ухвали судів першої інстанції відображені в таблиці 5.

 

Таблиця 5


Зокрема, апеляційним судом скасовувались ухвали про залишення позовної заяви без розгляду (20), постановлені у зв’язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин (16), у разі повторного неприбуття позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду (4).

Також скасовувались ухвали:

-про повернення позовної заяви (15);

- про зупинення провадження у справі (8);

- про закриття провадження у справі (5);

- про забезпечення адміністративного позову та з інших питань (5).

 

5.       Дотримання строків розгляду апеляційних скарг на судові рішення

 

Одним із основних принципів адміністративного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Статтею 309 КАС України визначено строки розгляду апеляційної скарги судом: апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції – протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

З наведеної норми Закону вбачається, що вказані строки розгляду апеляційних скарг є загальними і застосовуються, якщо даним Кодексом не передбачений іншій спеціальний строк.

Порівнявши дану норму з приписами статті попередньої редакції цього Кодексу (195-1), яка передбачала строк розгляду апеляційної скарги, слід відзначити, що у новій редакції Кодексу законодавцем збільшено строки розгляду скарг удвічі.

Форми офіційної статистичної звітності не передбачають можливості здійснити підрахунок кількості справ, які розглянуті за спеціально встановленими процесуальним законодавством строками розгляду апеляційних скарг.

 Офіційні дані про дотримання апеляційним судом строків розгляду справ і матеріалів містить «Звіт апеляційних адміністративних судів про розгляд судових справ» (ф. № 2аас), затверджений наказом ДСАУ від 09.03.2017 № 311, який, зокрема, визначає загальну тривалість розгляду справ і матеріалів у цілому по суду.

Згідно з даним звітом загальна тривалість розгляду апеляційних скарг у першому півріччі 2018 року виглядає наступним чином:

2692 справи і матеріали розглянуто у строк до 3 місяців;

491 справа і матеріали – понад 3 місяці до 1 року;

13 справ і матеріалів – понад 1 рік.

Справи і матеріали, розгляд яких тривав понад 2 роки, відсутні

Усього розглянуто 3196 справ і матеріалів.

Встановити кількість справ (без матеріалів – повернуто, відмовлено), у яких апеляційні скарги розглянуті судом у спеціально відведений законом строк або поза його межами, вдалось за рахунок Комп’ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».

Так, з розглянутих 1651 справи за апеляційними скаргами (скарги на постанови (рішення) - 1447, на ухвали – 204),у строк апеляційним судом розглянуто 731 справа або 44 %, з порушенням строків – 920 справ або 56 %.

Для порівняння: у I півріччі 2017 року судом, з розглянутих 2766 справ (скарги на постанови - 2312, на ухвали – 454), у строк розглянуто 1694 справи, з порушенням строків – 1072 справи  або 39%.

Таким чином, у I півріччі 2018 році 44 відсотка апеляційних скарг суд розглянув з дотриманням встановлених законом строків. Понад строки судом розглянуто 56 % скарг проти 39 % скарг, розглянутих у I півріччі 2017 року.

Отже, спостерігається збільшення на 17 % справ, у яких порушено строки розгляду апеляційних скарг. Насамперед, недотримання строків  розгляду пов’язано із неукомплектованістю суддівського корпусу.

Дані про строки розгляду апеляційних скарг на постанови (рішення) приведені у таблиці 6.

 

Таблиця 6

       

 

     

Дані про строки розгляду апеляційних скарг на ухвали приведені у таблиці 7.

Таблиця 7

  

 

 

З таблиць вбачається, що частка апеляційних скарг на постанови (рішення), розглянутих з дотриманням строків порівняно з I півріччям 2017 року зменшилась на 16%; частка апеляційних скарг, розглянутих з дотриманням строків на ухвали зменшилась на 31%.

Значний відсоток апеляційних скарг, які розглянуто з порушенням строку на постанови (рішення), простежується у справах з  порушенням строку розгляду понад 60 днів (43% загальної кількості переглянутих постанов). Загальна кількість скарг, розглянутих із порушенням строку понад 120 і більше днів, не перевищує 8%.

Дещо гіршою є ситуація з розглядом апеляційних скарг при перегляді ухвал. Загальний відсоток апеляційних скарг, які були розглянуті з порушенням строків становить 88% усієї кількості переглянутих ухвал, в той час як частка апеляційних скарг на постанови (рішення) - 51%.

Серед причин перевищення строків розгляду апеляційних скарг можна виокремити такі:  неукомплектованість суддівського корпусу, оскільки на кінець звітного періоду працювало лише 9 суддів з передбачених 21; відкладення розгляду справ у зв’язку з необхідністю надання суду додаткових доказів; невиконання вимог суду щодо витребування доказів у справах; складність окремих категорій справ, що вимагає додаткового часу на збір усіх необхідних доказів та дослідження усіх обставин у справі, які мають значення для прийняття обґрунтованого судового рішення; неявка сторін у судове засідання тощо. 

Для оцінки якості роботи Житомирського апеляційного адміністративного суду в частині дотримання строків розгляду апеляційних скарг використано один із ключових показників базового оцінювання  роботи суду, передбаченого Системою оцінювання роботи суду, затвердженою рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 № 28, а саме: показник «Середня тривалість розгляду справи».

За своїм змістом він показує тривалість періоду від відкриття провадження у справі до постановлення судового рішення. Розрахунок ведеться в календарних днях і не включає періоди, які відповідно до ухвал суду належать до періодів, коли перебіг процесуального строку призупиняється. Необхідно зауважити, що для розрахунку цього показника беруться дані всіх справ, по яких провадження закінчено в звітному періоді, навіть якщо провадження було розпочато в попередньому звітному періоді.

У першому півріччі 2018 року даний показник у Житомирському апеляційному адміністративному суді становив 68 днів. У І половині 2017 року цей показник складав 32 дні. Приріст даного показника пов’язаний зі змінами у законодавстві в частині збільшення строків розгляду апеляційних скарг.

5.       Результати розгляду заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

Упродовж  I половини 2018 року на розгляд до суду надійшло 5 заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, як і в аналогічному періоді 2017 року.

З 8-ми заяв, що перебували на розгляді, відмовлено у відкритті провадження у 4-х заявах, 1 заяву повернено після залишення без руху та 1 заяву залишено без задоволення.

6.       Відомості про судовий збір

У звітному періоді із загальної кількість заяв, скарг, у яких справляється судовий збір, розрахункова сума судового збору становила 4 446 352 грн. Сума фактично сплаченого збору склала  4 490 565 грн. за подані 989 заяв, скарг.

Для порівняння: у I половині 2017 року сума фактично сплаченого судового збору становила 4 988 549 грн. за поданих 1121 заяв, скарг.

Таким чином, у періоді, за який проводиться аналіз, сума сплаченого судового збору не зазнала суттєвих змін.

Повернуто судовий збір за 17 апеляційними скаргами на загальну суму 183 186 грн.

Присуджено до стягнення судового збору за рішенням суду в Державний бюджет України за 1 скаргою на суму 2 400 грн.

Звільнено від сплати судового збору на підставі ст. 5 та ч.2 ст. 8 Закону України “Про судовий збір” на суму 284 126 грн. за 228 заявами, скаргами (у  I  півріччі 2017 року загальна сума звільнення склала  1 618 993  грн. за 1910 заявами, скаргами). Збільшення даного показника пов’язано із скасуванням органам Пенсійного фонду України та соціального захисту населення пільг щодо сплати судового збору.

7.       Інші показники

За даними звіту форми 2-аас упродовж I половини 2018 року в апеляційній інстанції із застосуванням засобів фіксування судового процесу технічними засобами  розглянуто 721, або 44% усіх справ, у яких закінчено апеляційне провадження (1651). Для порівняння: в I половині 2017 року даний показник становив 968 справ (35%).

У порядку письмового провадження апеляційним судом розглянуто 930 справ, що становить 56% загальної кількості справ, у яких закінчено апеляційне провадження. Даний показник у аналогічному періоді 2017 року становив 1800 справ, або 65%.

У 157 справах судове провадження здійснювалось у режимі відеоконференції. У аналогічному періоді 2017 року цей показник становив 96.

8.       Результати перегляду Верховним Судом судових рішень апеляційного адміністративного суду.

15 грудня 2017 року в Україні розпочав діяльність новий Верховний Суд, який став єдиною касаційною інстанцією України. Від цієї дати припинили функціонування Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд, Вищий господарський суд та Вищий спеціалізований суд із розгляду цивільних і кримінальних справ.

Станом на сьогоднішній день офіційна статистична звітність не дає можливості вирахувати кількісні та якісні показники результатів перегляду Верховним Судом рішень Житомирського апеляційного адміністративного суду, тому такий підрахунок здійснений за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень України.

Так, протягом  I півріччя 2018 року Верховним Судом переглянуто 467 судових рішень апеляційного суду, з них: залишено без змін 403 рішення (86,3 %), скасовано 61 рішення(13%), змінено 3 рішення(0,7%).

У I півріччі 2017 року Вищий адміністративний суд України переглянув 191 судове рішення, з них: залишено без змін 127 рішень (66,5%), скасовано 63 (33%), змінено 1 (0,5%).

З викладеного вбачається, що частка скасованих рішень ЖААС зменшилась на 20%, відповідно на 20 відсотків виріс показник залишених без змін Верховним Судом рішень ЖААС. 

Інформація про перегляд Вищим адміністративним судом України та Верховним Судом судових рішень Житомирського апеляційного адміністративного суду відображена у таблиці 9.

 

Таблиця 9

   

Інформація про скасовані та змінені рішення апеляційного суду у I півріччі 2018 року за роком ухвалення наведена у таблиці № 10

Таблиця 10

Верховним Судом за наслідками касаційного перегляду в I півріччі 2018 року прийняті рішення про:

- скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення у 13 справах;

- скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду I інстанції у 10-и справах;

- скасування судових рішень та направлення справи для продовження розгляду в 7-и справах;

- скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд у

27 справах;

- скасування судових рішень і закриття провадження у 3-х справах;

- змінено рішення суду I інстанції, скасовано рішення ЖААС – 1 справа;

- скасовано рішення ЖААС та направлено справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги – 1 справа.

Отже, серед скасованих Верховним Судом рішень суду першої та апеляційної інстанцій переважають рішення, якими справи направлені на новий розгляд (27).

 

Причини скасування рішень ЖААС за категоріями спорів 

Спори за участю податкових органів

 

При вирішенні справ даної категорії мало місце неправильного застосування  апеляційним судом ст. 78 ПК України, яка передбачає підстави та порядок проведення документальних позапланових перевірок.

Так, у справі № 817/1921/15 (суддя доповідач – Хаюк С.М. постанова від 21.10.2015) за позовом фізичної особи-підприємця Лещика І.В.до ДПІ у м. Рівному про скасування наказу, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що підпункт 78.1.11 пункт 78.1 статті 78 ПК України містить імперативний припис щодо обов'язку податкового органу призначити позапланову перевірку у випадку отримання постанови слідчого у кримінальній справі, що стало підставою для скасування Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду рішення апеляційного суду.

Касаційним адміністративним судом зазначено, що призначаючи документальну позапланову перевірку ФОП Лещика І.В., до предмету якої входять у тому числі питання, що були охоплені під час попередніх перевірок, відповідачем було порушено заборону, встановлену абзацом 2 пункту 78.2 статті 78 ПК України, згідно з яким контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків.

Тому, суд апеляційної інстанції невірно застосував до спірних правовідносин абзац перший пункту 78.2 статті 78 ПК України, відповідно до якого, обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження. 

Як показав перегляд справ у касаційному порядку, у справах про відшкодування ПДВ, апеляційний суд не завжди досліджував обставини, що підтверджують, або спростовують реальність здійснення господарських операцій.

Наприклад, у справі № 817/615/17 (суддя доповідач – Іваненко Т.В. постанова від 26.09.2017) за позовом ТОВ «Фірма «СААН-ЕКОБУД» до ГУ Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, Касаційний адміністративний суд, скасовуючи рішення попередніх інстанцій про задоволення позову, вказав, що судами не було перевірено наявності всіх необхідних передумов, які, беручи до уваги специфіку та особливості спірних операцій, свідчили б про об'єктивну можливість їх виконання. До того ж, залишились без дослідження й умови передачі товарно-матеріальних цінностей позивачу, а також обставини їх переміщення і доставки. Наведене свідчить про невстановлення судами під час розгляду справи всіх відомостей і документів, які за звичайної ділової практики повинні супроводжувати фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з відповідними первинними документами підтверджувати їх фактичне (реальне) виконання, а тому суди передчасно дійшли висновку про скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. 

Також мало місце неправильне застосування апеляційним судом  положень статті 267 Податкового кодексу України у справах, пов’язаних із справлянням транспортного податку.

Так, у справі № 806/622/16 (суддя доповідач – Бучик А.Ю., ухвала ім. України від 18.05.2016) за позовом Вигівського О.А. до Коростенської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач є власником легкового автомобіля 2013 року випуску із об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а тому у відповідності до положень статті 267 Податкового кодексу України у 2015 році був платником транспортного податку та зобов'язаний його сплачувати.

Однак Касаційний адміністративний суд не погодився з таким рішенням судів попередніх інстанцій та дійшов наступного висновку.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також те, що транспортний податок у місті Коростені встановлено рішенням Коростенської міської ради від 22 січня 2015 року №1736 «Про запровадження податку на майно на території міста Коростеня на 2015рік», тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року. 

Перегляд справ даної категорії судом касаційної інстанції свідчить також про те, що у справах, пов’язаних із справлянням транспортного податку апеляційний суд допускав неправильне застосовування норм матеріального права не лише під час визначення бюджетного періоду, у якому справляється транспортний податок, а і при встановленні середньоринкової вартості легкових автомобілів, як об'єкта оподаткування.

У даній категорії справ поняття середньоринкова вартість легкового автомобіля з’явилось після прийняття 24.12.2015 Верховною Радою України Закону України № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", що набрав чинності 01.01.2016 року, яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об'єкту оподаткування транспортним податком.

Так, згідно з підпунктом   267.2.1   пункту   267.2   статті   267 Податкового кодексу України (в редакції   Закону від 24.12.2015 року № 909-VIII) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

До цього об'єктом оподаткування були легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мали об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

У справі № 817/2109/16 (суддя доповідач – Шевчук С.М., ухвала ім. України від 14.03.2017) за позовом Тарасюка А.Ф. до Сарненської ОДПІ про визнання скасування податкового повідомлення-рішення, відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що згідно з інформацією, розміщеною на веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, наданою податковим органом на вимогу суду апеляційної інстанції, вартість автомобіля, що перебуває у власності позивача, становить понад 1 071 782, 68 грн., тому такий автомобіль у 2016 році належав до об'єкту оподаткування транспортним податком.

Касаційний адміністративний суд не погодився з таким рішенням судів з урахуванням наступного.

Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.

Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, КАС зазначив, що підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про вартість автомобіля позивача, яка розрахована у відповідності до  вищенаведеної Методики. Таку інформацію матеріали справи не містять, а тому впевнитись у наявності підстав у податкового органу для прийняття податкового повідомлення-рішення неможливо.

Крім того, Верховний Суд також зазначив, що з метою з'ясування всіх фактичних обставин у справі для правильного її вирішення, враховуючи той факт, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу, який здійснюється Мінекономрозвитку, безпосередньо впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком, суд першої інстанції при новому розгляді справи може вирішити питання про залучення до участі у справі Мінекономрозвитку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

З аналогічних причин скасовані судові рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду у справах № 806/1803/16, № 806/2381/16 (суддя-доповідач: Мацький Є.М., ухвали ім. України від 18.01.2017), № 806/1506/16 (суддя-доповідач: Шидловський В.Б., постанова від 13.10.2016). 

Допускалось також порушення норм матеріального права у справах, пов’язаних із справлянням податку на доходи фізичних осіб.

Так, у справі № 817/401/16 (суддя-доповідач: Моніч Б.С., ухвала ім. України від 07.11.2016) за позовом Дожук З.В.  до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області, третя особа - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про скасування податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що анульована банком сума заборгованості не є доходом платника податків у розумінні Податкового кодексу України, який підлягає оподаткуванню, а тому не включення позивачем цієї суми до річної декларації за 2013 рік, є правомірним.

Касаційний адміністративний суд визнав такий висновок необґрунтованим з урахуванням того, що доходом платника податку у розумінні норм Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) є основна сума боргу та відсотки за кредитним договором, які були анульовані (прощені) кредитором, натомість анульовані (прощені) пеня, штраф чи підвищені відсотки (за прострочення платежу) не є доходом платника податку, а відповідно і не є об'єктом оподаткування податком з доходу фізичних осіб.

Боржник (платник податків), який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

 

Спори за участю Державної архітектурно-будівельної інспекції України

 

Як показав аналіз, причиною скасування рішень апеляційного суду у даній категорії спорів стало порушення правил юрисдикції.

Так, у справі № 806/5392/15 (суддя доповідач – Кузьменко Л.В. ухвала ім. України від 19.05.2016) за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до Лутюк Т.Ю. про зобов'язання знесення самочинно збудованої прибудови, Касаційний адміністративний суд, скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі (постанова від 06.02.2018 ), посилаючись на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 листопада 2016 року у справі № 21-1959а16, згідно з яким спори за позовами органів державного архітектурно-будівельного контролю про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, оскільки такі спори не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язані з вирішенням питань щодо речових прав.

Необхідно зазначити, що на час ухвалення Житомирським апеляційним адміністративним судом рішення у згаданій справі такої позиції Верховного Суду України ще не існувало.

Варто звернути увагу і на те, що Велика Палата Верховного Суду під час вирішення справи № 161/14920/16-а Луцького міськрайонного суду Волинської області за позовом Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради до фізичної особи-підприємця про знесення самочинного будівництва (постанова від 11.04.2018) відступила від правової позиції Верховного Суду України (справа № 21-1959а16) в цій категорії справ з огляду на те, що метою знесення об'єктів самочинного будівництва за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю є не перехід права власності на ці об'єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.

Таким чином, Велика Палата дійшла висновку, що спір, який є предметом даного розгляду не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування. Справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів. 

Отже, правова позиції Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що висновок Житомирського апеляційного адміністративного суду про підвідомчість таких спорів адміністративним судам був правильним.

 

Спори за участю органів Національної поліції України

(спори, пов’язані з проходженням працівниками поліції атестації)

 

У даній категорії справ апеляційний суд інколи не враховував, що при проведенні атестування та винесенні оскаржуваного наказу органами поліції не було дотримано процедури визначеної чинним законодавством.

Наприклад, у справі № 817/488/16 (постанова від 19.06.2016) за позовом Гулія В.М. до ГУ Національної поліції в Рівненській області про скасування наказу про звільнення зі служби, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що  при проведенні атестування та винесенні оскаржуваного наказу відповідачем не було дотримано визначеної чинним законодавством процедури, а тому дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, дійшов протилежного висновку та зазначив, що  атестація позивача була проведена у відповідності до вимог Інструкції № 1465, висновок про невідповідність позивача займаній посаді зроблено з урахуванням всіх наявних матеріалів, зібраних в ході атестування, а тому підстави до скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на раніше займаній посаді відсутні.

Касаційний адміністративний суд скасував рішення апеляційного суду та погодився з висновками суду першої інстанції про недотримання процедури проведення атестації поліцейських, оскільки саме під час вирішення питання про прийняття позивача на службу до поліції (після реорганізації) відповідач мав право провести конкурс, під час якого оцінити ділові, професійні, особисті якості, освітній та кваліфікаційній рівень, фізичну підготовку та прийняти рішення про прийняття його на роботу або відмову у прийняття на роботу. Перевірка відповідності особи вимогам до поліцейського, визначеним у статтях 49, 61 Закону №580-VIII,  повинна проводитись до прийняття такої особи на службу, а не після.

З аналогічних причин скасовані рішення апеляційного суду у справах № 817/546/16 (суддя-доповідач: Іваненко Т.В., ухвала ім. України від 20.09.2016), № 817/450/16 (суддя-доповідач: Котік Т.С., ухвала ім. України від 22.09.2016). 

 

Спори за участю органів Пенсійного фонду України

 

Вирішуючи справи про перерахунок пенсій військовослужбовцям на підставі ч.3 ст. 63 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», апеляційний суд, іноді, неправильно відносив деякі додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців до складу грошового забезпечення, на підставі якого здійснюється перерахунок раніше призначеної пенсії.

Наприклад, у справі № 286/2987/16-а (суддя доповідач – Іваненко Т.В., ухвала ім. України від 26.09.2017) за позовом Миколайчука Р.В. до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області предметом оскарження була неправомірність відмови органів Пенсійного фонду України щодо віднесення сум матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, винагороди за участь в АТО та компенсації за невикористану відпустку до складу грошового забезпечення, на підставі якого здійснюється перерахунок раніше призначеної пенсії.

Частково задовольняючи позовні вимоги, Овруцький районний суд Житомирської області, з рішенням  якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що за змістом положень статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати. Тобто, названа грошова винагорода відноситься до складу грошового забезпечення осіб, які приймали участь в АТО постійно з часу її запровадження, і має щомісячний характер.

Касаційний адміністративний суд не погодився з таким висновком судів попередніх інстанцій та скасував їх рішення з огляду на наступне.

 Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських. Причому, як зазначається в рішенні Конституційного Суду України від 13 травня 2015 року № 4-рп/2015 перелік щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, введення яких є підставою для перерахунку пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій осіб, визначається виключно законами України. В свою чергу граматичний аналіз положень першого речення частини третьої статті 63 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає підстави стверджувати, що слова «надбавок, доплат, підвищень» є вставленою конструкцією словосполучення «нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення», яка вказує на те, що такими видами є лише надбавки, доплати, підвищення.

З аналізу положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вбачається, що грошове забезпечення є однією із соціальних гарантій, що надаються військовослужбовцям. При цьому до інших гарантій законом віднесено: продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, пільги та компенсації військовослужбовцям та членам їх сімей, одноразова грошова допомога тощо. Відтак, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, винагорода за участь в АТО та компенсації за невикористану відпустку не належать до надбавок, доплат або підвищення, тобто не є додатковими видами грошового забезпечення в розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а відносяться до інших соціальних гарантій, що надаються військовослужбовцям та членам їх сімей.

Що стосується правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 10 березня 2015 року в справі № 21-70а15 та на яку посилаються суди попередніх інстанцій, щодо необхідності віднесення сум матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати, одноразової грошової допомоги при звільненні, з яких справлялися страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, то з цього приводу суд касаційної інстанції зазначив, що в указаній правовій позиції не враховане рішення Конституційного Суду України від 13 травня 2015 року № 4-рп/2015, оскільки останнє прийняте після винесення постанови Верховного Суду України.

Таким чином, Касаційний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову про перерахунок пенсії з урахуванням сум матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, винагороди за участь в АТО та компенсації за невикористану відпустку.

 

Спори за участю органів Управління праці та соціального захисту населення

 

У даній категорії справ апеляційний суд, іноді, належним чином не встановлював обставин, які мають істотне значення для вирішення справи, у зв’язку з чим допускав порушення норм процесуального права.

Так, у справі № 277/796/16-а (суддя доповідач – Кузьменко Л.В., ухвала ім. України від 15.11.2017) за позовом Матвієнко О.М. до Управління праці та соціального захисту населення Ємільчинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та призначення і виплати допомоги при народженні дитини, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи частково позов, зазначили, що виходячи з обсягу доказів, які долучено до позовної заяви, позивач при зверненні із заявою про призначення їй допомоги при народженні дитини надала усі необхідні документи для її призначення, а тому Управління необґрунтовано відмовило у призначення такої допомоги.

Касаційний адміністративний суд не погодився з таким рішенням, оскільки допустимими доказами в межах розгляду даної справи є документи, які були додані позивачем до заяви про призначення допомоги, а не до позовної заяви, оскільки оцінка правомірності дій відповідача може бути надана лише на підставі тих документів, які подавалися позивачем до відповідача, а не до суду.

Таким чином, КАС зазначив, що судами не встановлено обставин, які мають істотне значення для вирішення даної справи, а саме, не досліджено заяви позивача про призначення допомоги, не з'ясовано обсяг документів, які були додані до цієї заяви та чи відповідав він вичерпному переліку, встановленому Порядком №1751. Тобто, не з'ясовано наявність у відповідача підстав для призначення допомоги саме у десятиденний строк з моменту звернення позивача із заявою 3 серпня 2016 року.

 

Спори, пов’язані із застосуванням Закону України «Про доступ до публічної інформації»

 

У даній категорії справ мав місце випадок, коли апеляційний суд неправильно застосував ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (№ 2939-VІ).

Наприклад, у справі № 806/1726/16 (суддя доповідач – Шидловський В.Б., скасована ухвала ім. України від 24.11.2016) за позовом Бондарчука М.Т. до Прокуратури Житомирської області про зобов'язання надати інформацію, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволення позовних вимог, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що запитувана позивачем трьохстороння угода не є публічним документом в розумінні положень статті 1 Закону № 2939-VІ, оскільки має цивільно-правову природу та не містить інформацію, що була отримана або створена у процесі виконання прокуратурою області своїх повноважень, визначених законом.

Касаційний адміністративний суд не погодився з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій, постановляючи рішення, не врахували, що відповідно до частини п'ятої статті 6 Закону № 2939-VІ не може бути обмежено доступ не лише до прізвищ, імен, по батькові фізичних осіб та найменувань юридичних осіб, які отримали у власність чи користування комунальне майно, а й до копій відповідних документів. Обмеженню доступу, за приписами частини сьомої статті 6 цього Закону, підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

У зв’язку з цим, Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що суди не правильно застосували норми статті 6 Закону № 2939-VІ у взаємозв'язку з іншими положеннями законодавства, які регулюють питання надання інформації за запитами про володіння, користування та розпорядження державним і комунальним майном й іншою власністю суб'єктами владних повноважень, копій відповідних документів.

 

Спори, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та обтяжень таких прав

 

Судові рішення Касаційного адміністративного суду показали, що апеляційний суд під час вирішення справ даної категорії не завжди дотримувався висновків Верховного Суду України та не наводив мотиви відступу від них, у зв’язку з чим допускав порушення правил предметної юрисдикції адміністративних судів.

Верховний Суд України у постанові від 24 січня 2017 року у справі № 21-1559а16 (815/6165/14) дійшов висновку, що якщо оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією права оренди земельної ділянки, то цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

 Житомирський апеляційний адміністративний суд, розглядаючи справу № 806/1264/16 (ухвала ім. України від 02.10.2017) за позовом Дмитрука М.М. до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про скасування державної реєстрації, погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з тих підстав, що у державного реєстратора не було правових підстав для реєстрації іншого речового права (оренди земельної ділянки) на підставі договору оренди від 21 грудня 2005 року, оскільки він припинив свою дію, а тому спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Проте, Касаційний адміністративний суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій та з посиланням на згадану практику Верховного Суду України вказав, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки вчиненню реєстраційних дій передує невирішений спір про право.

У справі № 817/567/16 (суддя-доповідач: Капустинський М.М., ухвала ім. України від 15.11.2016) за позовом Семенченка Д.Р. до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу про визнання протиправним та скасування запису в Державному реєстрі іпотек, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди.

Велика Палата Верховного Суду не погодилась з таким висновком судів та зазначила, що суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції.

Такий висновок Великої Палати обґрунтований тим, що позовна заява представника позивача не містила вимог щодо виконання цивільно-правових угод, натомість позивач просив визнати протиправним та скасувати запис в Державному реєстрі іпотек про заміну умов обтяження квартири, вчинений Приватним нотаріусом. Тобто у цій справі дослідженню підлягали виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону № 1952-ІV.

З огляду на викладене, під час розгляду справ даної категорії апеляційному суду необхідно враховувати, що критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі 821/1194/15-а).

 

Спори, пов’язані із земельними відносинами

 

Згідно з рішеннями суду касаційної інстанції у даній категорії справ у апеляційного суду вникали складності щодо встановлення способу захисту порушеного права позивача у справах щодо надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою з приводу відведення земельної ділянки у власність.

Разом з тим, судові рішення Касаційного адміністративного суду показали про відсутність єдиного підходу до вирішення справ даної категорії.

Так, у справі №  806/2208/17 (суддя доповідач: Кузьменко Л.В., ухвала ім. України від 29.11.2017, (змінена)) за позовом Сарапійчука А.П. до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про зобов'язання вчинити дії, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ненадання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою, за відсутності, визначених у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, підстав для відмови у його наданні, порушують права позивача. Вказані порушення можуть бути усунуті у спосіб зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надати Сарапійчуку А.П. дозвіл на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

З таким рішенням Касаційний адміністративний суд не погодився з тих підстав, що оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині 6 статті 118 ЗК України, у визначений законом строк, то належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Однак, як свідчить постанова Касаційного адміністративного суду від 14.03.2018  у справі Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 804/3703/16, Верховний Суд висловив іншу правову позицію у даній категорії справ.

У своїй постанові суд касаційної інстанції вказав, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, відмова відповідного органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, навіть якщо вона, на думку особи, є протиправною, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку. Звертаючись до суду з позовом зобов'язати Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, позивач намагався усунути перешкоду у реалізації його прав, якої у дійсності немає.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що дана категорія справ потребує подальшого обговорення.

  

Справи за участю Міноборони та військових комісаріатів

 

У даній категорії справ апеляційний суд також не завжди правильно обирав належний спосіб захисту прав позивача.   

Наприклад, у справі № 285/1538/17 (суддя доповідач: Капустинський М.М., ухвала ім. України від 07.11.2017, (змінена)) за позовом Александрова  О.М. до Мінооборони, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат, про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, Касаційний адміністративний суд, змінюючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що суди дійшли правильного висновку щодо протиправності рішення Міноборони про повернення документів позивача на доопрацювання, але обрали не належний спосіб захисту прав позивача у вигляді скасування рішення, оформленого пунктом 3 протоколу від 09 грудня 2016 року № 111, а також безпідставно поклали на Міноборони обов'язок призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності, у ситуації, коли питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю відповідач фактично не вирішив.

КАС зазначив, що задовольняючи позов у цій частині, суди насправді визначили вид рішення, яке має прийняти суб'єкт владних повноважень за результатом розгляду заяви. За умови, що рішення, передбаченого законом, цей суб'єкт ще не ухвалював, присуд для Міноборони призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу є передчасним і таким, що не відповідає засадам і завданню адміністративного судочинства, сенс якого насамперед полягає у здійсненні судового контролю за правомірністю рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

За таких обставин КАС дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на Міноборони обов'язку повторно розглянути заяву Александрова  О.А. із прийняттям відповідного рішення згідно з вимогами законодавства.

 

Спори за участю органів Державної виконавчої служби

 

Вирішуючи справи даної категорії, апеляційний суд неправильно застосовував ст. 181 КАСУ в редакції до 15.12.2017, у зв’язку з чим помилково розглядав справи, які не належать до юрисдикції адміністративних судів.

Частиною першою статті 181 КАС України в редакції до 15.12.2017 передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Так, у справі №  0670/4378/12 (суддя доповідач – Мацький Є.М., ухвала ім. України від 03.12.2012) за позовом Бакановського Л.А. до відділу ДВС Бердичівського МУЮ Житомирської області про скасування постанови у виконавчому провадженні з виконання наказу господарського суду, Касаційний адміністративний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі, зазначив, що суди помилково розглянули справу у порядку адміністративного судочинства, оскільки не врахували, що якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця (тобто у порядку господарського судочинства), то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

При цьому, КАС зазначив, що спірні правовідносини виникли  у червні 2012 року, відповідно у жовтні та грудні 2012 року постановлені оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, на той час діяли норми, за якими юрисдикція адміністративних судів не поширювалась на публічно-правові спори про оскарження дій органів державної виконавчої служби, щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Водночас, КАС звернув увагу, що згідно статті 74 Закону України  від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Закон України  від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» яким надано право сторонам, іншим учасникам та особам оскаржувати постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, набрав чинності 5 жовтня 2016 року.

Отже, з 5 жовтня 2016 року юрисдикційно спори про оскарження постанов державних виконавців про накладення штрафів відноситься до адміністративних судів. 

Розглядаючи справи даної категорії, апеляційний суд також допускав помилки  під час застосування ст. 264 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), яка передбачає заміну сторони виконавчого провадження.

Наприклад, у справі № 2а/0612/649/11 (суддя-доповідач: Шидловський В.Б., ухвала ім. України від 14.11.2017) за позовом Сидорчук Н.Ф. до управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про визнання дій неправомірними та проведення перерахунку і виплати пенсії, апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо заміни сторони виконавчого провадження, виходив з того, що правонаступництво в адміністративній справі допускається до закінчення її розгляду судом та набрання остаточним судовим рішенням у справі законної сили, а на стадії примусового виконання судового рішення, як завершальної стадії судового провадження, передумовою для заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником є відкриття виконавчого провадження.

Касаційний адміністративний суд такий висновок апеляційного суду визнав неправильним, з огляду на те, що заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можлива на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред'явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.

З аналогічних причин скасована постанова апеляційного суду у справі № 2-а-6407/11 (суддя-доповідач: Іваненко Т.В., постанова від 23.01.2018).

 

Спори за участю органів державної фінансової інспекції

 

Судові рішення Касаційного адміністративного суду показали, що апеляційний суд під час розгляду справ даної категорії неправильно застосовував пункт 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII у відповідній редакції.

Так, у справі № 806/999/14 (суддя доповідач – Малахова Н.М., ухвала ім. України від 09.09.2014) за позовом Бердичівської РДА до Державної фінансової інспекції в Житомирській області про скасування пунктів вимоги, Касаційний адміністративний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та ухвалюючи протилежне рішення, не погодився з висновком судів, що Державна фінансова інспекція в Житомирській області, зобов'язуючи позивача вжити заходи щодо перерахування до відповідного бюджету коштів, вийшла за межі наданих законом владних повноважень.

У своєму рішенні КАС вказав, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об'єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об'єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Тобто, в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних об'єктів, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

 

Причини скасування рішень ЖААС, постановлених за наслідками розгляду апеляційних скарг на ухвали судів першої інстанції

 

Судові рішення Касаційного адміністративного суду показали, що апеляційний суд, іноді, допускав помилки під час вирішення питання щодо дотримання строків звернення до суду.

Так, у справі № 278/1852/17 (суддя доповідач – Капустинський М.М., ухвала ім. України від 05.12.2017) за позовом Романюка Л.В. до Житомирської митниці про визнання незаконною та скасування постанови, причиною для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій стало те, що суди не перевірили та не надали належної оцінки твердженням позивача, наведеним останнім в позовній заяві, про те, що копію оскаржуваної постанови митниці він отримав 03 серпня 2017 року, а також і в апеляційній скарзі щодо неможливості вручення йому її копії 29 липня 2017 року з огляду й на зазначення в наданій відповідачем роздруківці з сайту ПАТ «Укрпошта» часу такого вручення 23 годину 00 хвилин, а отже не виконали свого встановленого частинами 4 та 5 статті 11 КАС України обов'язку щодо вжиття всіх передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, пропонування особам, які беруть участь у справі, подати докази або витребовування з власної ініціативи.

 

Причини скасування ухвал ЖААС, постановлених з процесуальних (процедурних) питань

 

Судові рішення Касаційного адміністративного суду показали, що апеляційний суд під час поновлення строків звернення до суду з апеляційною скаргою, або при повернені апеляційної скарги особі, яка її подала, допускав порушення норм процесуального права (ч.ч. 3, 4 ст. 189 КАСУ, в редакції до 15.12.2017), зокрема, неправильно застосовував правила обчислення процесуальних строків.

Наприклад, у справі № 295/16193/16-а (суддя доповідач – Охрімчук І.Г.), за позовом Коржука О.П. до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії, Касаційний адміністративний суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду від 19.09.2017 про відмову у відкритті апеляційного провадження, вказав наступне.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху вручено відповідачу 17 серпня 2017 р. та його представнику Ільчику О.В. 16 серпня 2017р.

Отже, застосовуючи правила обчислення процесуального строку, останній день на виконання ухвали припадав на 18 вересня 2017 року,  оскільки 16 вересня був вихідний день.

У матеріалах справи міститься клопотання Міністерства оборони України, яке надійшло до Житомирського апеляційного адміністративного суду  та зареєстроване 19 вересня 2017 року, а направлене - 18  вересня 2017 року за даними онлайн ресурсу "Укрпошта" щодо інформації про поштові відправлення, та залишилося не розглянутим.

Таким чином, висновок  суду, викладений в оскаржуваній  ухвалі, що станом на 19 вересня 2017 року  будь-яких заяв чи клопотань на  виконання ухвали до суду не надійшло, не відповідає обставинам справи. 

У справі № 817/370/17 (суддя доповідач – Шевчук С.М.) за позовом Головчака В.А. до ДПІ у м. Рівному про скасування податкових повідомлень-рішень, причиною для скасування ухвали ЖААС від 13.12.2017 про повернення апеляційної скарги особі, яка її подала, стало неврахування апеляційним судом ч. 9 ст. 103 КАСУ (в редакції до 15.12.2017). У даній справі строк для усунення недоліків апеляційної скарги апеляційним судом було встановлено до 11 грудня 2017 року, документи на пошту позивачем здано 11 грудня 2017 року, тобто в строк визначений судом з урахуванням особливостей статті 103 КАСУ. 

З огляду на викладене, причиною для скасування рішень апеляційного суду стало неврахування суддями того факту, що витребувані судом документи, які здані на пошту в останній день строку, встановленого судом, вважаються поданими у цей строк. 

У справі № 287/38/16-а (суддя доповідач – Шидловський В.Б.) за позовом Паламарчука О.В. до УПФУ в Олевському районі про визнання дій неправомірними, причиною для скасування ухвали ЖААС від 16.11.2016 про повернення апеляційної скарги особі, яка її подала, стало порушення апеляційним судом вимог ч.4 ст. 189 КАС України (у редакції до 15.12.2017), оскільки замість того, що б відмовити у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску строку звернення з апеляційною скаргою, апеляційний суд повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала. 

Судові рішення КАС показали, що не завжди причиною для скасування рішень апеляційного суду слугували його помилки під час дотримання норм процесуального права, оскільки, іноді, відповідні докази, які витребовував апеляційний суд, надавались безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Так, у справі № 294/771/16-а (суддя доповідач – Шевчук С.М.) за позовом Сметанюка Б.С. до Чуднівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, Касаційний адміністративний суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду від 25.01.2017 про повернення апеляційної скарги особі, яка її подала, вказав, що на час постановлення оскаржуваної ухвали відповідачем не було надано суду доказів на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Однак, з копії платіжного доручення від 16 січня 2017 року № 12 доданого до касаційної скарги убачається, що відповідачем було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги. Отже, відповідачем виконано вимоги ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 січня 2017 року в установлений судом спосіб та строк. 

Також встановлено випадок, коли апеляційний суд допустив помилку під час зупинення провадження у справі.

Касаційний адміністративний суд, скасовуючи ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017 про зупинення провадження у справі №  806/455/16 (суддя-доповідач: Капустинський М.М.), зазначив, що апеляційний суд обмежився констатацією факту наявності спору в господарському суді та не дослідив, чи стосується той спір дій суб'єкта владних повноважень; що є предметом цього спору; не мотивував, чому неможливо вирішити спір до часу набрання законної сили судовим рішенням господарського суду у відповідній справі, ступінь його впливу на правильність висновків у цій справі.

 

10. Висновки та пропозиції

Порівняння статистичних показників І півріччя 2018 року та І півріччя 2017 року свідчить про незначне зменшення надходження адміністративних справ за апеляційними скаргами, а саме: на 18,4%.

Найчастіше до апеляційного адміністративного суду надходили апеляційні скарги у справах про соціальний захист громадян, у справах, пов’язаних з реалізацією податкового законодавства та у справах зі спорів з відносин публічної служби.

Як свідчать статистичні дані перших півріч 2017-2018 років, у звітному періоді на 10% зменшилась кількості справ, у яких відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Разом з тим, на 30,5% зріс показник апеляційних скарг, які повернуто особам, які з ними звертались. Насамперед, такий приріст пов'язаний із несплатою органами Пенсійного фонду України та органами соціального захисту населення судового збору за подання апеляційних скарг, які з початку 2018 року на законодавчому рівні позбавлені пільг щодо сплати судового збору.

У результаті зростання показника повернутих апеляційних скарг на  19,7% зменшилась кількості справ, у яких закінчено апеляційний розгляд справ.

У першому півріччі 2018 року порівняно з попереднім звітним періодом на 17% зросло середньомісячне число надходження справ і матеріалів на розгляд до одного судді, яке становило 76 справ. Зростання даного показника пов’язано із неукомплектованістю штату належною кількістю суддів.

Спостерігається приріст середньої кількості розглянутих справ та матеріалів одним суддею, яка склала 443 справи проти 369 справ у І півріччі 2017 року.

Відсоток розгляду Житомирським апеляційним адміністративним судом справ і матеріалів становить 103, що за даними Європейської комісії з ефективності правосуддя  є  передовою практикою. У І половині 2017 року цей показник складав 102%.

Водночас на 17 % збільшилась кількість апеляційних скарг, які розглянуті понад строки, встановлені процесуальним законом. Недотримання строків розгляду апеляційних скарг пов’язано із неукомплектованістю штату належною кількістю суддів.

Сума фактично сплаченого судового збору порівняно з попереднім звітним періодом не зазнала суттєвих змін та становила 4 490 565 грн. проти 4 988 549 грн. у I половині 2017 року.

Частка скасованих у І півріччі 2018 року рішень апеляційного суду в загальній кількості переглянутих у касаційному порядку порівняно з І півріччям 2017 року зменшилась на 20% та склала 13%, серед яких значна кількість рішень ухвалена апеляційним судом у 2016-2017 р.р. 

З метою підвищення ефективності роботи пропонується:

- продовжити обговорювати проблемні питання щодо застосування положень чинного процесуального законодавства;

- обговорити на зборах суддів питання щодо дотримання суддями апеляційного суду строків розгляду апеляційних скарг;

- відновити роботу постійно діючого семінару;

- узагальнення обговорити на зборах суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду.