Узагальнення судової практики розгляду справ зі спорів щодо відстрочення і розстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судових рішень за 2013 рік. Аналіз причин скасування.

       Відповідно до плану роботи Житомирського апеляційного адміністративного суду на I півріччя 2014 року здійснено вивчення та узагальнення судової практики розгляду справ зі спорів щодо відстрочення і розстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судових рішень за 2013 рікта проведено аналіз причин скасування.

Зазначене узагальнення спрямоване на виявлення проблемних питань, які виникають під час розгляду справ цієї категорії, найбільш характерних порушень чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, напрацювання однакових підходів до формування судами судової практики у цій категорії справ.

Об’єктом вивчення були судові рішення, винесені за результатами  апеляційного та касаційного розгляду.

1. Статистичні показники

У 2013 році до Житомирського апеляційного адміністративного суду надійшло 1222 апеляційні скарги на ухвали про відстрочення, розстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судових рішень.

За результатами апеляційного перегляду розглянуто 1059 справ, з яких у 1009 справах закінчено апеляційний розгляд, 36 апеляційних скарг повернуто особі, яка з нею звернулась, у 14 справах відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Залишок на початок 2014 року складав 163 скарги.

У справах про зміну способу та порядку виконання судових рішень постановлено 1033 судових рішення, з яких:у 983 справахзакінчено апеляційний розгляд, повернуто – 36 апеляційних скарг, відмовлено у відкритті апеляційного провадження у 14 справах.

У результаті розгляду апеляційних скарг по суті:

-735 ухвал залишено без змін;

- 201ухвала скасована з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні заяви/подання відмовлено;

- 33 ухвали скасовано із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції;

- 14 ухвал скасовано з інших підстав.

Серед причин, які стали підставою для повернення апеляційних скарг, можна виділити такі:

-  ст.ст. 187,189 КАС України, повернення апеляційної скарги після залишення без руху – 31;

-  ч. 2 ст.193 КАС України, до початку розгляду справи по суті особа, яка подала апеляційну скаргу, надала заяву про відкликання скарги - 2;

-  інше 3.

Причинами відмови у відкритті апеляційного провадження стали:

-      ч. 4 ст. 189  КАСУ, а саме: пропуск строку звернення до суду - 12;

-   ч. 5 ст.189 КАС України, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства – 2.   

Кількість розглянутих апеляційних скарг на ухвали у справах про відстрочку та розстрочку судових рішень була незначною.

Так, в 2013 році судом переглянуто 11 рішень судів про відстрочку, з яких:

-          3 залишено без змін;

-          6 скасовано із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції;

-          2скасовано.

Переглянуто 15 рішень про розстрочку, з яких:

- 13 залишено без змін;

- 2 скасовано. 

Серед постановлених у 2013 році апеляційним судом рішень (1059), Вищим адміністративним судом України переглянуто 6 судових рішень, з яких 4 скасовано, 2 залишено без змін. Аналіз переглянутих рішень наведений нижче.  

2. Правове регулювання відстрочення і розстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судових рішень 

Серед основних понять, що проаналізовані в даному узагальненні є: відстрочення, розстрочення та зміна способу і порядку виконання судового рішення .

Під відстроченням розуміється перерва у вчиненні виконавчих дій на певний, точно визначений строк. Протягом цього часу виконавчі дії не проводяться.

Розстрочення передбачає виконання судового рішення протягом певних проміжків часу у відповідних частинах.  

Таким чином, для відстрочення, розстрочення виконання рішення та зміни способу виконання існують різні підстави: для розстрочення та відстрочення – обставини, що ускладнюють виконання, а для зміни способу і порядку виконання – обставини, які роблять виконання неможливим.   

            Для встановлення способу чи порядку (у тому числі строку) виконання судового рішення обставиною, що перешкоджає його виконанню, є вже те, що в судовому рішенні не визначено способу та порядку виконання судового рішення.  

За змістом частини першої статті 263 КАС за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Зазначена норма кореспондується із приписами статті 36 Закону України “Про виконавче провадження”.

Частиною другою статті 263 КАС України передбачено, що суд розглядає питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або сторони виконавчого провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі, та у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Таким чином, наведена норма пов’язує можливість розстрочення чи відстрочення виконання рішення, зокрема, у “виняткових випадках” за умови доведення заявником існування конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у певний строк.

Верховний Суд України у п. 10 Постанови “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” від 26 грудня 2003 року № 14 вказує, що суду у вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, керуючись особливим характером обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). При цьому Верховний Суд України не дає чітких роз’яснень щодо цих підстав, підкреслюючи роль судового розсуду в оцінці цих обставин, що, у  свою чергу, не сприяє забезпеченню правильного й однакового застосування відповідного законодавства.

Кодекс адміністративного судочинства України також не містить роз’яснень чи чіткого переліку підстав для застосування судом статті 263 КАС України.

Разом з тим, ні у статті 263 КАС України, ні у статті 33 Закону України “Про виконавче провадження” не містяться визначення понять “відстрочення” та “розстрочення”. У цих положеннях наводяться лише підстави для їх застосування.

Тому адміністративним судам при вирішенні питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення слід керуватися загальними принципами та правилами, закріпленими КАС України з врахуванням специфіки, характеру та суб’єктного складу правовідносин, які являються предметом судового розгляду.

Підстави для застосування положень статті 263 КАС України за заявами фізичних осіб (тобто, коли спір не пов’язаний із здійсненням ними підприємницької діяльності) може бути стан здоров’я боржника, тимчасове скрутне матеріальне становище, перебування на утриманні непрацездатних осіб, та інші обставини які ускладнюють виконання рішення суду.

На підтвердження факту існування таких обставин заявник повинен подати суду належні та допустимі докази (стаття 70 КАС України). Такими доказами можуть бути довідки медичних установ про стан здоров'я, документи, видані органами місцевого самоврядування, які підтверджують ті чи інші дані.

При цьому слід враховувати, що суб’єкт владних повноважень як відповідач у справів разі заперечення можливості застосування розстрочення чи відстрочення виконання рішення, з огляду на приписи частини другої статті 71 КАС України, повинен довести відсутність таких підстав, а суд, даючи оцінку доказам, наданим сторонами, також не позбавлений права, а за необхідності, навіть зобов'язаний витребувати додаткові докази за власною ініціативою.

У разі відсутності регулювання питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення щодо інших платежів (виплат, сум стягнення, тощо) спеціальними законами, судам слід виходити із загальних вимог, передбачених статтею 263 КАС України, при цьому суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Отже, до компетенції суду на стадії виконавчого провадження належить право у виняткових випадках надавати стороні, яка програла процес, можливість відстрочення або розстрочення виконання рішення.

3. Зміна способу і порядку виконання судового рішення. 

Протягом 2013 року Житомирським апеляційним адміністративним судом розглянуто 983 апеляційні скарги на ухвали у справах про зміну способу та порядку виконання судових рішень, з яких 735  ухвал залишено без змін, 248 - скасовано.

При цьому, переважна більшість зазначених справ (734) належить до категорії “соціальних виплат”, які можна розділити на три групи.

Першу групу за кількістю склали ухвали про зміну способу та порядку виконання судових рішень, якими вирішені на користь фізичної особи позовні вимоги про зобов’язання відповідачів (органи Пенсійного фонду України та органи праці та соціального захисту населення) здійснити перерахунок та виплату пенсій, інших виплат на підставі Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих від Чорнобильської катастрофи”, їх загальна кількість складає  555.

 Другу категорію за кількістю склали ухвали про зміну способу та порядку виконання судових рішень, якими задоволені позовні вимоги фізичної особи до відповідачів (органи Пенсійного фонду України) про зобов’язання здійснити перерахунок та сплатити позивачу щомісячну доплату до пенсії як “дитині війни” відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” – 142.

Третю групу за чисельністю становлять ухвали пов’язані з іншими соціальними виплатами, їх кількість нараховує – 37.

Крім того, Житомирським апеляційним адміністративним судом залишено без змін 2 рішення про зміну способу і порядку виконання судового рішення, не пов’язаних із соціальними виплатами (справи №0670/11994/11, № 0670/4/11).

Ініціаторами вирішення питань про зміну способу та порядку виконання судового рішення в адміністративних справах «соціальної» категорії в абсолютній більшості випадків були державні виконавці, на примусовому виконанні яких перебувало відповідне судове рішення, ухвалене за наслідками розгляду по суті адміністративної справи зазначеної категорії.

Підстави для звернення до суду, викладені у поданнях/заявах, були аналогічними, спільними для всіх різновидів категорії справ, що підлягає узагальненню. У кожному поданні/заяві заявники просили суд змінити спосіб та порядок виконання судового рішення із зобов’язання відповідача сплатити позивачу доплату до пенсії тощо на стягнення таких доплат в певному розмірі, визначеному відповідачем в порядку часткового виконання постанови суду про перерахунок пенсії тощо.

Серед скасованих ухвал суду першої інстанції про зміну способу і виконання судового рішення є майже всі справи, пов’язані із соціальними виплатами.

Як свідчить судова практика, у даній категорії спорів мають місце труднощі щодо застосування норм матеріального права, оскільки відсутня єдина правова позиція, що призводить до скасування судових рішень, як першої, так і апеляційної інстанції.

Так, після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (01 січня 2013 року) виникли труднощі з виконанням судових рішень про соціальні виплати в зв’язку з тим, що зазначені судові рішення мають зобов’язальний характер і не належать до визначених в Законі видів рішень, за якими державою гарантується виконання, що, в свою чергу, робить неможливим їхнє виконання. Тобто, Закон не гарантує виконання судового рішення, яким державний орган-боржник зобов’язаний здійснити соціальну виплату, в той час як судове рішення про стягнення виплати підлягає виконанню в порядку цього Закону.

Отже, виконання таких рішень можливе шляхом звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення з зобов’язального рішення на рішення про стягнення коштів (соціальних виплат).

Житомирський апеляційний адміністративний суд, переглядаючи ухвали судів першої інстанції, якими змінено спосіб і порядок виконання рішення із зобов’язального характеру на стягнення коштів, дійшов до висновку, що такі дії істотно змінюють зміст резолютивної частини судового рішення, що не узгоджується з діючим законодавством. Окрім цього, відповідно до статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю. Установивши, що відповідачі порушили норми права, які регулюють спірні відносини, суд повинен визнати такі дії протиправними і зобов'язати відповідачів здійснити нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум (прикладом може слугувати справа № 285/1449/13-а за позовом Д. до Управління Пенсійного фонду України в м. Новоград-Волинському та Новоград-Волинському районі Житомирської області про перерахунок пенсії)

Однак, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи у вказаній справі ухвалу апеляційного суду та залишаючи рішення суду першої інстанції в силі, зазначив, що зміни у правовому регулюванні порядку виконання судових рішень, боржником за якими є державний орган, яким не передбачено виконання рішень зобов’язального характеру, унеможливлюють їх виконання. Така обставина є підставою для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти вжиття адміністративним судом нових заходів для реалізації рішення. Ці заходи повинні забезпечити виконання конкретного судового рішення і не поширюватися на відносини, які виникли після його ухвалення. В такому  випадку зміна способу і порядку виконання рішення можлива шляхом зміни зобов’язання здійснити виплати на стягнення цих виплат.

Аналогічна правова позиція викладена і у справах № 2-а-240/09, №562/2074/13.

Дана позиція була викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 13.06.2013 р. № 846/12/13-13. Однак вказаний лист відкликано листом ВАС України від 11.02.2014 № 173/11/14-14, після чого, у справі № 291/1041/13-а за позовом Б. до Управління Пенсійного фонду України в Ружинському районі Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення попередніх інстанцій, якими змінено спосіб і порядок виконання рішення із зобов’язального характеру на стягнення коштів, зазначив таке.

За приписами пункту другого частини четвертої статті 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов’язання відповідача вчинити певні дії (п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України).

Аналіз резолютивної частини постанови Ружинського районного суду Житомирської області та синтез наведених процесуальних норм дають підстави зробити висновок про те, що зобов’язання, покладені на відповідача цим судом, є позовними вимогами як обраним судом видом захисту порушених прав позивача, які суд задовольнив.

За таких обставин заявник просив змінити не спосіб виконання постанови суду, а судове рішення по суті позовних вимог і вирішити додаткову позовну вимогу про стягнення коштів, яка не була предметом розгляду та дослідження адміністративного суду під час прийняття цієї постанови. Хоча в адміністративному судочинстві повноваження щодо зміни постанови суду в частині задоволення позовних вимог мають тільки адміністративні суди апеляційної та касаційної інстанцій (ст. 198, 223 КАС України).

Отже, суд першої інстанції, задовольняючи заяву про зміну способу виконання рішення, не звернув увагу та не врахував відмінності між позовною вимогою як обраним судом видом захисту порушених прав позивача від способу виконання судового рішення як одного з його заходів, чим змінив постанову суду по суті за відсутності на це процесуальних повноважень.

Крім того, частиною першою статті 263 КАС України встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження – із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо,  для зміни способу  чи порядку виконання судового рішення – неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об’єкта стягнення або з інших причин.

Таким чином, для відстрочення, розстрочення виконання рішення та зміни способу його є такі підстави: для розстрочення та відстрочення – обставини, що ускладнюють виконання, а для зміни способу і порядку виконання – обставини, які роблять виконання неможливим.

З матеріалів справи вбачається, що виконання постанови суду першої інстанції неможливе через відсутність коштів, виплата яких буде здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.

Отже, виконання постанови суду фактично можливе, хоча й за певних умов, тому відсутні підстави для зміни способу виконання рішення суду першої інстанції.

Також Вищий адміністративний суд України зазначив, що “захист порушеного права у судовому рішенні” і “спосіб виконання судового рішення” не є тотожними поняттями (процесуальними інститутами).

Аналіз оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про те, що суд першої інстанції, змінюючи спосіб виконання постанови суду, фактично змінив її суть, що належить до повноважень суду апеляційної або касаційної інстанції.

Цього також не врахував суд апеляційної інстанції під час перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

Крім того, вирішення питання про стягнення коштів як заборгованості невиплаченої пенсії, яка нарахована у разі виконання рішення адміністративного суду, відноситься до юрисдикції цивільних судів. 

Наведені приклади судової практики свідчать про те, що початкова правова позиція ЖААС була правильною.

Отже, відсутність єдиного підходу до судової практики призводить до труднощів під час вирішення справ, передбачених ст. 263 КАС України. 

Серед інших причин скасування судових рішень суду першої інстанції було також те, що суди, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, не звертали увагу на те, що, якщо виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа закінчено або не відкрито, тобто виконавчий лист на виконанні не перебуває, підстави для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення відсутні.

Наприклад, у справі № 559/1266/13-а за позовом  П. до  Управління Пенсійного фонду України в Дубненському районі Рівненської області  про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, суд першої інстанції, задовольняючи заяву позивача про встановлення способу і порядку виконання судового рішення, прийшов до висновків, що запропонований спосіб виконання постанови суду відповідає встановленим обставинам справи, спрямований на захист порушених прав і не змінює змісту зобов'язання.

Однак суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду з тих  підстав, що положення ст. 263 КАС України та ст.36 Законом України "Про виконавче провадження" пов'язують можливість зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення лише  за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, а оскільки виконавче провадження з примусового виконання  виконавчого листа закінчено, вирішення питання в порядку ст. 263 КАС України є неможливим.

Аналогічні порушення допущені у справах № 2-а-441/11, № 559/1458/13-а. 

Також Житомирським апеляційним адміністративним судом скасовано 14 рішень про зміну способу і порядку виконання судового рішення з наступних підстав:

-          вирішення не всіх позовних вимог - 4;

-  припущення помилок при ухваленні рішення – 4;

-  невірне зазначення суми стягнення – 5;

-          визнання рішення нечинним та закриття провадження – 1.

4. Відстрочення виконання судового рішення. 

Під відстроченням виконання рішення розуміється перерва у вчиненні виконавчих дій на певний, точно визначений строк, протягом якого виконавчі дії не проводяться, у зв’язку з існуванням обставин, за наявності яких вчасне виконання завдає шкоди правам або інтересам боржника або інших осіб.

Як зазначалось вище, упродовж 2013 року Житомирським апеляційним адміністративним судом переглянуто 11 ухвал судів першої інстанції щодо відстрочення виконання судового рішення, з яких 3 рішення залишено без змін, 8 - скасовано.

Варто відмітити, що ініціаторами звернення до суду з апеляційними скаргами у 9-и справах стали органи державної виконавчої служби, яким відмовлено у задоволенні подання про відстрочку виконання рішення суду.

Значний відсоток скасованих ухвал свідчить про те, що у судів першої інстанції під час вирішення даного питання виникають труднощі щодо застосування норм законодавства.

Так, у 6-ти справах апеляційним судом скасовано ухвали Народицького районного суду Житомирської області, якими залишено без руху подання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області про відстрочку виконання судових рішень у справах, а справи направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Суд першої інстанції, залишаючи без руху подання, прийшов до висновку, що останнє не відповідає вимогам ст.106 КАС України, зокрема, не виконані вимоги до подання, передбачені ч.1 та ч.5 ст.106 КАС України та не дотримано правил щодо кількості подання копій документів з урахуванням учасників справи.

Проте судом не враховано, що Кодекс адміністративного судочинства України не ставить вимог до подання державного виконавця, передбачених приписами ст.106 КАС України, якими регламентовано вимоги до адміністративного позову.

Крім того, судом першої інстанції  помилково визначено позовну заяву, подання про відстрочення виконання судового рішення як одну і ту ж форму звернення до суду.

Зазначені порушення допущені у справах № 615/1037/12, №615/1041/12, № 615/1042/12, № 615/1045/12, № 615/1046/12, №615/1049/12. 

У періоді, що аналізується, судом апеляційної інстанції скасовано два рішення, якими суди першої інстанції відмовили у задоволенні заяв про відстрочення виконання судового рішення.

Причинами скасування ухвал суду першої інстанції стало те, що суди під час вирішення питання про відстрочку виконання судового рішення не приділяли увагу наявності коштів на рахунку боржника.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму ВСУ  № 14 “Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб ДВС та звернення учасників виконавчого провадження” при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 263 КАС України - їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо).

Наприклад, у справі № 2а/1770/526/2012 за позовом Кузнецовської ОДПІ Рівненської області до  ДП "Підприємство Полицької виправної колонії (76)"  про стягнення заборгованості у розмірі 1 358 433,96 грн., Рівненський окружний адміністративний суд прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви про відстрочку виконання судового рішення, оскільки заявником надані докази наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, що є безумовною підставою для вчинення таких дій:  довідка банку про стан коштів на рахунках боржника у розмірі 0,43 грн., що свідчить про обставини, що ускладнюють виконання судового рішення.

У іншій справі № 2а/1770/1769/2012 за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області до КП «Рівнеелектроавтотранс» Рівненської міської ради про стягнення заборгованості, Рівненський окружний адміністративний суд, відмовляючи у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду, дійшов до висновку що обставин, які  ускладнюють виконання судового рішення відсутні.

Однак суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду з огляду на таке.

Перелік обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та є підставою для відстрочення виконання судового рішення не є вичерпним.

Підставою для відстрочення виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк встановлений судом, тому всі ці обставини повинні бути доведені заявником.

У ході судового розгляду встановлено, що заявником надано належні, допустимі та переконливі докази існування обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку), а тому в суду є наявними підстави для задоволення заяви про відстрочення виконання судового рішення.

Таким чином, судам під час вирішення питання про відстрочку виконання судового рішення судам необхідно звернути увагу на те, що  задоволення заяв про відстрочку виконання рішень можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо).

5. Розстрочення виконання судового рішення. 

Розстрочення передбачає виконання судового рішення протягом певних визначених проміжків часу у відповідних частинах. На відміну від відстрочення виконання, розстрочення передбачає поступове часткове виконання. Строки виконання кожної частки також повинен визначити суд. При цьому необхідно зазначити, що розстрочення можливе при виконанні рішення, яке стосується предметів, які діляться (гроші; майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

            Як вказувалось вище, у 2013 році Житомирським апеляційним адміністративним судом переглянуто 15 апеляційних скарг на ухвали про розстрочення виконання судового рішення, з яких 13 ухвал залишено без змін, 2 – скасовано.

З переглянутих справ 8 заяв про розстрочку виконання судового рішення задоволено,  у 5 - відмовлено.

Вивчення судової практики показує, що суди, в основному, правильно вирішують спори цієї категорії, про що свідчить постанова Вищого адміністративного суду України у справі № 0670/4966/12, якою залишено без судові рішення попередніх інстанцій.

Водночас мають місце випадки скасування судових рішень суду першої інстанції.

Основними причинами скасування судових рішень стало те, що суди належним чином не досліджували наявність обставини, достатніх для вирішення питання про розстрочку виконання судових рішень.

Так, у справі № 806/4803/13, за позовом  Управління Пенсійного фонду України в Житомирському районі до Фізичної особи - підприємця К. про стягнення 1194,03 грн., Житомирський окружний адміністративний суд неправомірно задовольнив клопотання відповідача про розстрочку  виконання рішення, оскільки з матеріалів справи вбачається, що підставою для розстрочки виконання рішення відповідач називає складне матеріальне становище. При цьому будь - якого аналізу фінансово - господарської діяльності,  необхідного для оцінки використання активів, доходів, витрат і результатів діяльності за звітний період, факторів, які негативно або позитивно можуть вплинути на кінцеві фінансовий результат, а також жодних доказів про скрутний майновий стан, що унеможливлює погашення суми боргу у вказаній сумі, відповідач не надав.

У іншій справі № 4254/08/1770 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі до  Городищенської виправної колонії № 96 про стягнення заборгованості, Рівненський окружний адміністративний суд, відмовляючи у задоволенні заяви про розстрочення судового рішення, не звернув увагу на те, що обставини у справі є такими, що ускладнюють виконання постанови суду, оскільки у підприємства є заборгованість ще за 33-ма виконавчими документами. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем при вчиненні виконавчих дій з виконання зведеного виконавчого провадження про стягнення з підприємства Городищенської виправної трудової колонії №96 на користь управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі заборгованості на загальну суму 711 021,00 грн. проводилися виконавчі дії відповідно до статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", під час яких встановлено, що боржник не має у власності майна та коштів, на які можливо накласти арешт та звернути стягнення в рахунок погашення боргу.

Отже, судам під час вирішення питання про розстрочку виконання судових рішень необхідно звертати увагу на те, що ст. 263 КАС України пов’язує можливість розстрочення виконання рішення, зокрема, у «виняткових випадках» за умови доведення заявником існування конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення.

6. Висновки 

Аналізуючи вищевикладене, необхідно відзначити, що категорія заяв/подань, яка підлягає узагальненню, була у звітному періоді найчисельнішою серед заяв/подань, які стосувались вирішення процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень в адміністративних справах, що не в останню чергу пов’язано із набранням чинності 01 січня 2013 року Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Практика перегляду Житомирським апеляційним адміністративним судом рішень суду першої інстанції свід­чить про наявність помилок практичного застосування норм, як матеріального, так і процесуального права.

Насамперед необхідно встановити єдину правову позицію суду в справах, у яких вирішується питання про зміну способу і порядку виконання рішення із зобов’язального характеру на рішення про стягнення коштів (соціальних виплат).

Також, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, судам необхідно враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Результати проведеного узагальнення доцільно обговорити на зборах суддів апеляційного адміністративного суду з метою усунення у подальшій роботі допущених помилок у застосуванні законодавства при вирішенні справ даної категорії.

Суддя апеляційного

адміністративного суду                                                     М.М. Капустинський

Суддя апеляційного

адміністративного суду                                                     В.Б. Шидловський

Начальник статистично -

аналітичного відділу                                                          П.М. Никончук