Аналіз судової практики щодо вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв’язку з відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану

За пропозицією Вищого адміністративного суду України Житомирським апеляційним адміністративним судом здійснено аналіз судової практики стосовно вирішення адміністративними судами апеляційного округу спорів, які виникають у зв’язку з відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану.

Метою даного аналізу стало виявлення проблемних питань, які виникали у судів при розгляді вказаних спорів, у тому числі при вирішенні питань щодо віднесення їх до юрисдикції адміністративних судів.

Протягом 10 місяців 2015 року судами Житомирського апеляційного адміністративного округу розглянуто 28 адміністративних справ, предметом врегулювання в яких були відносини, пов'язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням і анулюванням.

З них 16 позовних заяв вирішено Житомирським окружним адміністративним судом, 4 - Рівненським окружним адміністративним  судом, 3- Любарським районним судом, по одній заяві - Богунським районним судом м.Житомира, Здолбунівським і Житомирським районними судами та Бердичівським і Коростенським міськрайсудами.

У зв’язку з порушенням правил предметної підсудності повернуто 2 позовні заяви, одна позовна заява залишена без розгляду з підстав її відкликання, інша - з підстав повторного неприбуття позивача в судове засідання  без поважних причин, у відкритті провадження за однією позовною заявою відмовлено, оскільки у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є така, що набрала законної сили, постанова суду.

У задоволенні двох позовів з числа розглянутих по суті відмовлено, решту позовів задоволено (два - частково).

Крім того, відмовлено у відкритті провадження за двома заявами, які не підлягали розглядові в порядку адміністративного судочинства - "про встановлення факту національності". Одна з цих заяв надійшла безпосередньо до апеляційного суду, і відповідна ухвала приймалась суддею апеляційного суду.

В апеляційному порядку оскаржувались дві  ухвали про повернення позовів з підстав недотримання предметної  підсудності та одна постанова про відмову у задоволенні позову. Всі апеляційні скарги залишені без задоволення.

17 позовних заяв стосувались змін в тих чи інших актових записах цивільного стану (про народження, про шлюб, про зміни імені) щодо національності самого позивача, або ж його близького родича ( батька, матері, баби, доньки).

У 7 заявах порушувалось питання про зміни до актових записів про народження і  шлюб в частині виправлення власного імені, прізвища або ж по- батькові самого позивача чи його близького родича, подружжя, а в одній заяві - про виправлення дати народження.

У двох позовних заявах позивачі просили анулювати актові записи - про розірвання шлюбу та про смерть.

При розгляді згаданих справ судами ( в т.ч. і апеляційним) допускались помилки.

Так, всупереч ч.3 ст.18 КАС України, якою визначена альтернативна підсудність справ щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади, Бердичівським міськрайонним та Житомирським районним судами з мотивів недотримання правил  предметної підсудності  були повернуті позовні заяви Степанець Г.Д. (274/4318/15-а) і  Овчиннікової В.І. (278/5109/14-а) до відділів державної реєстрації актів цивільного стану відповідних районних управлінь юстиції, які відносяться до місцевих органів виконавчої влади. Апеляційний суд з такими ухвалами погодився.

Помилки, допущені судами  при розгляді згаданих вище справ по суті, є наслідком неправильного тлумачення і застосування ними Закону України  "Про державну реєстрацію актів  цивільного стану" та затверджених наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за № 55/18793 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання.

Оскільки предметом спору в таких справах є неправомірна (протиправна), на думку позивача, відмова (бездіяльність) органу державної реєстрації актів цивільного стану, суди, насамперед, повинні були визначитись з повноваженнями згаданого органу, і саме з цієї точки давати правову оцінку його бездіяльність.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. Відмова у внесенні змін до актового запису цивільного стану може бути оскаржена в судовому порядку.

Суди, насамперед, допускали помилки при визначенні кола осіб, наділених правом такого оскарження.

Відповідно до згаданої норми права, внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться за заявою:

- особи, щодо якої складено актовий запис;

- одного з батьків, опікуна, піклувальника дитини;

- опікуна недієздатної особи;

- спадкоємців померлого;

- представника органу опіки та піклування під час здійснення повноважень з опіки та піклування стосовно особи, яка має право на подання такої заяви.

 Очевидно, що й правом оскарження до суду відмови  у внесенні змін до актового запису наділене те ж саме коло осіб.

Незважаючи на це, суди задовольняли позови осіб, які оспорювали відмову у внесенні змін до актових записів, складених щодо їхніх померлих родичів (батьків, діда, баби), не переконавшись у тому, що позивачі є спадкоємцями цих родичів (Житомирський ОАС , справа Кульбаневич С.О. (806/3245/15, 806/2911/15); Рівненський ОАС, справи Воронської Л.М. (817/301/15), Наумович Є.Л. (817/1902/15)).

Як вбачається із змісту п.5 названої статті, зміни до актового запису цивільного стану вносяться у зв'язку з:

- усиновленням;

 - скасуванням усиновлення;

 - визнанням усиновлення недійсним;

- визнанням  та встановленням факту батьківства, материнства;

- доповненням відомостей, що містяться в актовому записі; 

- виправленням відомостей, що містяться в актовому записі.

У випадках, що розглядаються, актуальною є остання із зазначених підстав. 

Відповідно, позов може бути задоволений лише за умови, що орган державної реєстрації актів цивільного стану припустився помилки, відображаючи ті чи інші відомості про особу в актовому записі, і безпідставно відмовляється таку помилку виправити.

У справах, пов’язаних з виправленням помилок щодо власного імені, прізвища, дати народження, тощо, суди правильно визначали предмет доказування, тож помилок при ухваленні судових рішень, як правило, не допускали.

Проте у справах «про національність» суди, практично, займались не дослідженням предмету адміністративного спору (протиправної бездіяльності відповідача), а, фактично, розглядали справи окремого провадження та встановлювали юридичні факти належності позивача або ж його близького родича до тієї чи іншої національності. Мотивувальна частина таких постанов  суду не витримує жодної критики.

Аналіз таких рішень дає підстави для висновку , що позивачі скористались своїм формальним правом оскарження до суду відмови у внесенні змін до актового запису для вирішення зовсім іншого питання – відновлення національності, оскільки таке право було задеклароване статтею 11 Закону  України «Про національні меншини», але механізм самого відновлення відсутній, адже  Указ Президента України від 31 грудня 1991 року  N 24 «Про порядок зміни громадянами України національності» втратив чинність на підставі Указу Президента N 70/99 від 27.01.1999.

 Прикладом такого судового рішення є постанова Житомирського окружного адміністративного суду у справі Косухи В.Ф. (806/1887/15).

Позивач просив в акті про шлюб виправити його національність, записавши «поляк» замість «українець». При цьому сам позивач, батько якого був українцем, а мати полькою,  не  вказує на помилку, допущену відповідачем при реєстрації шлюбу, а аргументує свій  позов лише бажанням «відновити свою національність за національністю матері». Очевидно, що при отриманні паспорта з досягненням повноліття позивач, відповідно до  чинного  в СРСР порядку, обрав національність свого батька - «українець» , що згодом і було відображено у актовому записі про реєстрацію шлюбу.

Переконавшись у відсутності  помилки в актовому записі, суд повинен був відмовити у виправленні відомостей, які в ньому містяться. Проте суд цих обставин взагалі не перевіряв, а в обґрунтування позову послався на право позивача зберігати свою релігійну самобутність, виявляти почуття національного самоусвідомлення, вільно обирати та відновлювати національність.

Богунським райсудом м.Житомира задоволено позов Штрефлінг І.В. (295/2451/15-а), в актовому записі про народження якої теж не було допущено помилок. В цьому випадку суд теж послався лише на право позивача вільно обирати та відновлювати національність. В постанові суду у цій справі, як і в інших подібних судових рішеннях, висновки про протиправність дій чи бездіяльності  відповідача відсутні.

Крім висновків, характерних для судових рішень у справах окремого провадження робились і інші, не властиві адміністративному суду. Так, у справі за позовом Тихоновецької Г.А. (806/865/15) Житомирський  окружний  адміністративний суд зробив висновок про тотожність особи.

 Відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України  від 31 березня 1995 року N 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», тотожність особи судами не встановлюється.

 Крім того, постанову про задоволення позову Тихоновецької Г.А., яка оспорювала відмову внести виправлення в актовий запис про реєстрацію шлюбу в частині написання присвоєного їй після шлюбу прізвища («Тихоновецька»  замість «Тіхоновецька»), суд обґрунтував письмовими доказами (документами), виданими або складеними після реєстрації шлюбу (паспорт, картка платника податку, рішення суду про розірвання шлюбу), хоча вказані документи є похідними від свідоцтва про реєстрацію шлюбу, і повинні йому відповідати в частині написання прізвища. Суд повинен був перевірити лише, чи відповідало прізвище в акті про реєстрацію шлюбу прізвищу чоловіка позивачки, яке вона вибрала при реєстрації шлюбу. В даному випадку суд не звернув уваги на відсутність причинно-наслідкового зв’язку.

 Всупереч вимогам ст.163 КАС, в окремих судових рішеннях, практично, відсутня мотивувальна частина. Так, Коростенський міськрайсуд, частково задовольняючи позов  Липи М.Ф. (279/10971/14-а), яка просила виправити прізвище свого покійного чоловіка у актовому записі про шлюб, вказав лише, що «обставини знайшли своє підтвердження в суді та доведені письмовими матеріалами справи». В цій же справі допущена і інша помилка.

Відповідно до ст.22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану», зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису. Не дивлячись на це, суд зобов’язав відділ реєстрації актів цивільного стану Коростенського міськрайонного управління юстиції внести зміни до актового запису, вчиненого виконавчим комітетом Скибенецької сільської ради Тетіївського району Київської області.

Допускались помилки і у виборі способу захисту порушеного права.

Так, відповідно до ст.22 Закону України  "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та п.п.2.16, 2.22 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, зміни, доповнення, виправлення вносяться в паперові носії актових записів цивільного стану та одночасно до Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Після внесення змін до актового запису цивільного стану заявнику повторно видається свідоцтво про державну реєстрацію акта цивільного стану, на свідоцтві проставляється штамп "Повторно". Свідоцтво про державну реєстрацію, подане заявником для внесення змін, анулюється та знищується у встановленому порядку.

Незважаючи на це, окремі суди приймали до розгляду позови з вимогами  про внесення змін як до актового запису так і до відповідного свідоцтва та задовольняли їх.

Так, у постанові по справі Косухи В.Ф. (806/1887/15) Житомирський окружний адміністративний суд зобов’язав відповідача  внести  виправлення і в актовий запис про шлюб, і у відповідне свідоцтво. Очевидно, що з виконанням такого судового рішення виникнуть труднощі.

Подібну помилку допустив Житомирський окружний адміністративний суд і у справі за позовом Мацюка В.О. (806/4124/15) про анулювання актового запису про смерть. Суд зобов’язав відповідача «виключити відомості з актового запису про смерть, з журналів та електронних баз реєстрації цивільного стану громадян та внести відповідні дані, що будуть засвідчувати юридичний факт, що Мацюк В.О. являється живим». Виконання такого судового рішення теж проблематичне, оскільки воно не  узгоджується з повноваженнями відповідача.

У даному випадку було б достатнім зобов’язати відповідача анулювати відповідний актовий запис, оскільки процедура анулювання повністю врегульована чинним законодавством і не вимагає втручання та зайвої, не завжди виправданої, деталізації з боку суду.

Діючи відповідно до чинного законодавства (ст.24 Закону та п.п.4.11-4.13 Правил), орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис, зробивши на ньому відмітку або проставивши штамп: «Актовий запис анульовано згідно з….», що засвідчується печаткою відділу.

Одночасно приймається рішення щодо вилучення і повернення відповідного свідоцтва, його анулювання і знищення, а в разі неповернення - про оприлюднення інформації про його анулювання на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

У декількох випадках перед зверненням до органу державної реєстрації актів цивільного стану із заявами про виправлення актових записів громадяни  в окремому провадженні встановлювали факт належності їх до тієї чи іншої національності. Розглядаючи позови таких осіб про визнання протиправним висновку про відмову у внесенні змін до актового запису, адміністративні суди задовольняли їх з посиланням на преюдиційні обставини. В таких випадках виникає певна колізія, адже відомо, що Верховний Суд України заперечує можливість встановлення в судовому порядку факту належності до певної національності.

Висновки та пропозиції

Результати аналізу свідчать, що більшість справ досліджуваної категорії адміністративними судами вирішено неправильно.

Зокрема, суди допускали помилки під час застосування Закону України  "Про державну реєстрацію актів  цивільного стану" та Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, при визначенні кола осіб, які наділені правом на оскарження відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану, а також у виборі способу захисту порушеного права.

З метою зменшення кількості судових помилок, звільнення судів від вирішення невластивих їм спорів, ініціювати перед суб’єктом законодавчої ініціативи правове врегулювання механізму відновлення національності.

Результати аналізу вважаємо за необхідне довести до відома суддів на чергових зборах.