Узагальнення судової практики розгляду адміністративними судами справ за позовами органів Пенсійного фонду України про стягнення сум

За пропозицією Вищого адміністративного суду України Житомирським апеляційним адміністративним судом здійснено узагальнення судової практики стосовно вирішення адміністративними судами апеляційного округу справ за позовами органів Пенсійного фонду України про стягнення сум.

Метою даного аналізу стало виявлення проблемних питань, які виникали у суддів при розгляді вказаної категорії справ.

Відповідачами у досліджуваній категорії справ були відповідні відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі – Фонд соціального страхування), суб’єкти підприємницької діяльності та фізичні особи.

Досліджувана категорія справ охоплює спори, що виникають з приводу:

- стягнення із суб’єктів господарювання (роботодавців) заборгованості з витрат органів Пенсійного фонду України на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених працівникам відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (115 справ);

- стягнення із суб’єктів підприємницької діяльності (роботодавців) заборгованості з відшкодування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим працівникам згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших нормативних актів, на яку має право науковий працівник (8 справ);

- стягнення з Фонду соціального страхування сум допомоги на поховання, виплаченої сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсій, які призначені внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також витрат з виплати й доставки на ці виплати (36 справ);

- стягнення із суб’єктів господарювання страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (2 справи);

- стягнення з фізичних осіб надміру або безпідставно виплаченої пенсії (5 справ).

Так, протягом 2015 року місцевими адміністративними судами Житомирського апеляційного адміністративного округу розглянуто 1868 справ за позовами органів Пенсійного фонду України про стягнення коштів.

До Житомирського апеляційного адміністративного суду оскаржено 175 судових рішень, з яких: 56 – Житомирського окружного адміністративного суду (31 - про задоволення позову, 18 - про відмову в позові, 7 - інші), 116  –Рівненського окружного адміністративного суду (55 - про задоволення позову, 61 - про відмову в позові), 3 – місцевих загальних судів як адміністративних судів (усі  - про відмову в позові).

Отже, в апеляційному порядку оскаржено кожне 10 судове рішення.

 За наслідками апеляційного перегляду в 57-ми справах рішення судів першої інстанції скасовані, з них: 56 постанов та 1 ухвала. З-поміж скасованих постанов 12 - про задоволення позову, 44 - про відмову в позові. Варто зауважити, що 5 постанов скасовано у зв’язку з непідвідомчістю справи адміністративній юрисдикції.

Таким чином, відсоток скасованих судових рішень у досліджуваній категорії справ становить 33%. Із прийнятих судами першої інстанції 82-х рішень про відмову у задоволенні позову, які оскаржені, скасовано 44, або 54%. Серед прийнятих судом першої інстанції рішень про задоволення позову, що оскаржені (86), скасовано 12, або 14%.

Вищим адміністративним судом України переглянуто 4 рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду. Дані рішення залишені без змін. 

Аналіз судової практики показав, що адміністративними судами найбільше розглянуто справ про стягнення із суб’єктів господарювання заборгованості з витрат органів Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-ХІІ).

Статистичні дані свідчать, що таких справ було 115. У 47-ми справах рішення судів першої інстанції скасовані в апеляційному порядку. На час здійснення узагальнення рішення апеляційного суду Вищим адміністративним судом України не переглядались.

У цілому суди першої інстанції правильно вирішували справи даної категорії.

Разом з тим, різною виявилась судова практика щодо вирішення справ про стягнення витрат на виплату та доставку пенсії, призначеної на підставі п. "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", який передбачає, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: жінки, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей, - незалежно від віку і трудового стажу, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Наприклад, у справі № 817/939/15 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області до Селянського (фермерського) господарства "ХЛІБНИЙ ДІМ" про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій за віком, призначених на пільгових умовах, Рівненський окружний адміністративний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зазначив, що витрати з виплати пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не є витратами Пенсійного фонду в розумінні пункту 6.1 Інструкції*, і не підлягають відшкодуванню в визначеному нею порядку, оскільки законодавцем чітко розмежовано джерела виплати вказаним особам пенсій, призначених відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до і після 1 січня 2005 року.

Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої  Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1.

Отже, особи, які отримують пенсію на підставі п."ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", отримують її за рахунок Державного бюджету України, тому підстави для відшкодування підприємством позивачу таких витрат відсутні.

Проте апеляційний суд не погодився з таким рішенням суду першої інстанції та зазначив таке.

Дійсно, абз.5 підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" диференціює джерела виплати пенсії певним категоріям осіб.

Разом з тим наведена норма не регулює питання відшкодування фактичних витрат на доставку пенсій.

Абзацом 5 п. 2 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який з 01.01.2006 стосується і осіб, пенсії яким призначені відповідно до п. п. "б" - "е" та "ж" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і має зворотну дію, врегульовано лише порядок виплати пенсій, а не змінено порядку відшкодування та не звільнено підприємства, зазначені у ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від сплати збору на відшкодування виплачених пільгових пенсій.

Питання відшкодування фактичних витрат на доставку пенсій врегульовано абзацом 4 підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Винятком із цього правила є лише порядок покриття витрат на виплату та доставку пенсій особам, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, призначених з урахуванням вимог статті 14 Закону № 1788-XII.

Саме на це звернув увагу Верховний Суд України у постанові від 7 липня 2015 року №21-735а15.

Крім того, згідно з пунктом 1 ст.2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року №71-VIII, яким з переліку загальнодержавних податків і зборів виключено фіксований сільськогосподарський податок і сільськогосподарських товаровиробників віднесено до платників єдиного податку 4 групи.

Тобто, платники збору, які сплачували фіксований сільськогосподарський податок, з 1 січня 2015 року зобов'язані сплачувати фактичні витрати на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до п.п."б"-"з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а відповідач з 01.01.2015 року зобов'язаний сплачувати до органу Пенсійного фонду України збір в розмірі 100% оподаткування.

Отже, з 01.01.2015 р. правовою підставою для виникнення у фермерського господарства зобов'язання з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсії, призначеної його колишньому працівнику на підставі п. "ж" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", є сукупність наступних умов: 1) факт роботи такого пенсіонера в цьому фермерському господарстві, незалежно від тривалості стажу; 2) фермерське господарство є платником єдиного податку.

Таким чином, оскільки Тимощук С.А. виплачується пенсія за віком на підставі п. “ж” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, як особі, яка працювала в сільськогосподарському виробництві та виховала п’ятеро і більше дітей, то на відповідача діючим законодавством покладено обов'язок щодо відшкодовування витрати на виплату і доставку виплаченої їй пенсії, тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

З аналогічних підстав скасовані рішення судів першої інстанції у 37-ми справах.

У інших аналогічних справах апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про відсутність у сільськогосподарських підприємств обов’язку з відшкодування витрат на пенсію, призначеної на підставі п. “ж” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Так, у справі № 817/943/15 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області до Приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" про стягнення заборгованості з пільгових пенсій, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування законодавцем чітко розмежовано джерела виплати пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, особам пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до і після 1 січня 2005 року та іншим особам, які отримують пенсію на пільгових умовах.

Таким чином, законодавець, прописавши дану норму, безпосередньо вказав на джерело виплат пенсій вказаній категорії громадян.

Більше того, вказаною нормою чітко підкреслено особливість виплати пенсії особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України норма, що за своїм змістом відповідає п.6.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України та прирівняними до даної категорії громадян  осіб, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Отже, особи, які отримують пенсію на підставі п. "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", отримують її за рахунок Державного бюджету.

Саме  виплата пенсій за рахунок коштів Пенсійного фонду особам, пенсії яким призначені на  пільгових умовах, до досягнення ними пенсійного віку передбаченого  статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є необхідною умовою для виникнення об’єкта оподаткування для сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, визначеного ст.2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

У випадку ж відсутності  об’єкта оподаткування (виплати пенсії за рахунок Державного бюджету України), у платників збору, не може виникати обов’язок щодо його сплати.

Таким чином, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що витрати по виплаті пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не є витратами Пенсійного фонду в розумінні пункту 6.1 Інструкції, і не підлягають відшкодуванню в визначеному нею порядку.

Крім того, відповідач звільняється від обов’язку відшкодування  фактичних витрат на  виплату та доставку пільгових пенсій роботодавців, оскільки є платниками  фіксованого сільськогосподарського податку.

Дані твердження відповідають вимогам  ст.2 Закону України "Про збір на  обов’язкове державне пенсійне страхування" та  п.6. Інструкції.

Проте,  з 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71 "Про внесення  змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким проведено уніфікацію податків та  зборів та  виключено з Розділу ХІУ Податкового кодексу главу 2 Фіксований сільськогосподарський податок.

У зв’язку зі зміною законодавчого регулювання (визначення видів систем оподаткування), така система оподаткування, як фіксований сільськогосподарський податок втратила своє існування.

Разом з тим, до четвертої групи платників єдиного податку віднесено сільськогосподарських товаровиробників, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Враховуючи законодавчу невизначеність та невнесення  відповідних змін  до  Закону України "Про збір на  обов'язкове  державне пенсійне страхування" та Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, що затверджена постановою Пенсійного фонду України №21-1 від 19.12.2003, страхувальники (роботодавці), які перебували на фіксованому сільськогосподарському податку, зобов’язані  відшкодовувати Пенсійному фонду фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Виходячи із системного аналізу підстав та умов перебування платників податків - роботодавців на фіксованому сільськогосподарському податку, як системі оподаткування, яка мала місце до внесення відповідних змін до Податкового кодексу України та  віднесення платників податків до четвертої групи єдиного податку спрощеної системи оподаткування (яка введена в дію з 01.01.2015), то підстави та умови перебування у вказаних системах оподаткування  є аналогічними.

Таким чином, під час уніфікації податків і зборів, фіксований сільськогосподарський податок фактично трансформовано, шляхом введення окремої (четвертої) групи платників єдиного податку сільськогосподарських товаровиробників.

Як встановлено судом з досліджених у справі доказів, відповідач до 31.12.2014 року був платником фіксованого сільськогосподарського податку. Однак, з внесенням змін до Податкового кодексу України, платників фіксованого сільськогосподарського податку віднесено до платників єдиного податку четвертої групи, а тому зміна  назви  спрощеної систем оподаткування, чи трансформування однієї системи оподаткування в іншу не може тягнути негативних наслідків (в даному випадку виникнення обов’язку відшкодування витрат на виплату та  доставку пільгових пенсій) для платників податків, якщо це не  пов’язано із  зміною підстав та умовами передування в даній системі оподаткування.

З аналогічних підстав рішення судів першої інстанції залишені без змін у 9-и справах.

Отже, при вирішення справ про стягнення витрат на виплату та доставку пенсії, призначеної на підставі п. "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" виникали труднощі.

Водночас під час вирішення справ про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на підставі інших пунктів статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", проблемних питань у адміністративних судів не виникало.

Майже у всіх справах позовні вимоги органів Пенсійного фонду України задоволені. Підставою для задоволення позовів слугувало неналежне виконання суб’єктами підприємницької діяльності законодавства, яке регулює відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій (справи № 817/2772/15, 817/2698/15, 817/155/15, 817/267/15).

Однак мали місце справи, у яких у задоволенні позовних вимог органів Пенсійного фонду України було відмовлено.

Так, у справі № 806/5018/14 за позовом Управління Пенсійного фонду України в м.Коростені та Коростенському районі Житомирської області до  Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Грунти Полісся" про стягнення коштів, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив, що оскільки ПОСП "Грунти Полісся" не є правонаступником СТОВ "Купищенське", то підстави для відшкодовування витрат на виплату та доставку пенсії відсутні.

У іншій справі № 806/4784/14 за позовом  Управління  Пенсійного фонду України в Радомишльському районі Житомирської області до  Публічного акціонерного товариства "Радомишльський машинобудівний завод" про стягнення коштів, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив, що позовні вимоги про стягнення суми фактичних витрат можуть бути задоволені за умови невиконання зобов’язання після спливу строку, встановленого для його добровільного виконання. Оскільки позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за вересень 2014 року, а до суду з даним позовом звернувся ще 23 жовтня 2014 року, підстав для задоволення позову не має.

Стосовно справ про стягнення заборгованості з відшкодування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим працівникам, згідно Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших нормативних актів, на яку має право науковий працівник, необхідно зазначити таке.

За статистикою таких справ було 8. У 1-й справі рішення суду першої інстанції скасовано в апеляційному порядку, 1 судове рішення апеляційного суду залишено без змін Вищим адміністративним судом України.

Майже у всіх справах у задоволенні позовних вимог органів Пенсійного фонду України було відмовлено з наступних підстав.

У статті 6 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зазначено, що особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.

Отже, у разі, якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» та інших законодавчих актів, призначається одна пенсія за її вибором.

При цьому, частина 9 статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачає, що різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується:

для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів - за рахунок коштів державного бюджету;

для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом;

для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.

Відповідно до пункту 4 Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 372 від 24.03.2004, у разі ліквідації або зміни власника підприємства, установи, організації чи вищого навчального закладу III - IV рівнів акредитації різниця у розмірі пенсії фінансується за рахунок коштів їх правонаступників у порядку, що діяв стосовно цих підприємств, установ, організацій та закладів до моменту ліквідації або зміни власника.

Зі змісту наведених правових норм слідує, що визначальною обставиною в даному випадку є не сам статус установи (державна бюджетна чи інша державна), а джерело фінансування оплати праці наукових працівників, яким тепер призначена пенсія.

Таким чином, повністю за рахунок коштів державного бюджету повинна фінансуватись і різниця між сумою призначеної за названим вище законом пенсії та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник (справи № 806/501/15, 806/859/15, 806/1265/15, 806/2538/15).

Правильним застосуванням судом норм Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 372 може слугувати справа № 806/1060/15, у якій суд першої інстанції визначив, що у випадках, коли відбувається перетворення в процесі приватизації державного підприємства у відкрите акціонерне товариство чи у приватне акціонерне товариство, до правонаступника переходять права і обов'язки державного підприємства, що приватизується, у тому числі й обов'язок зі сплати різниці між  сумою  пенсії,  призначеної  відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів.

Таку правову позиції підтримано апеляційним судом та Вищим адміністративним судом України у даній справі.

Аналогічно були вирішені спори у справах № № 806/859/15, 806/2538/15.

Водночас є випадки, коли судом неправильно були застосовані вказані норми законодавства при вирішенні справ даної категорії.

Прикладом може слугувати справа № 806/1111/15 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області до Дочірнього підприємства «Пересувна механізована колона № 157 «Відкритого акціонерного товариства "Житомирводбуд» про стягнення коштів, у якій постановою Житомирського окружного адміністративного суду позов задоволено.

Однак, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів того, що дочірнє підприємство «Пересувна механізована колона № 157» створене шляхом перетворення в процесі приватизації державного підприємства у відкрите акціонерне товариство чи у приватне акціонерне товариство. До того ж, з огляду на те, що відповідач не належить до недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів ІП-ІV рівнів акредитації та створене не шляхом перетворення в процесі приватизації державного підприємства у відкрите акціонерне товариство чи у приватне акціонерне товариство, позивачем не надано доказів того, що до відповідача, як до правонаступника, перейшов обов'язок зі сплати різниці між сумою  пенсії,  призначеної  відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», тому колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області задоволенню не підлягають.

Отже, при вирішенні судом вказаної категорії справ слід враховувати, що у випадках, коли відбувається перетворення в процесі приватизації державного підприємства у відкрите акціонерне товариство чи у приватне акціонерне товариство, до правонаступника переходять права і обов'язки державного підприємства, що приватизується, у тому числі й обов'язок зі сплати різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 5 травня 2012 року у справі № 21-78а12.

Як зазначалось, у досліджуваній категорії справ мали місце спори про стягнення з Фонду соціального страхування сум допомоги на поховання, виплаченої сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсій, які призначені внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також витрат з виплати й доставки на ці виплати.

Таких справ було 36. У 6-и справах судові рішення судів першої інстанції скасовані у апеляційному порядку, 3 судових рішення апеляційного суду залишені без змін Вищим адміністративним судом України.

Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР та Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” передбачено, зокрема, що витрати, понесені органами ПФУ у зв'язку із виплатою допомоги на поховання, пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду соціального страхування як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Розглянемо детально вирішення адміністративними судами справ, пов’язаних із відшкодуванням Фондом соціального страхування допомоги на поховання.

Дані справи виникали у зв’язку з відмовою Фондом соціального страхування відшкодувати Пенсійному фонду виплачені ним суми допомоги на поховання потерпілим особам, які постраждали внаслідок нещасного випадку на виробництві, з підстав відсутності підтвердження причинного зв'язку смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Як свідчать судові рішення, адміністративні суди в основному правильно вирішували такі справи, однак іноді допускали помилки.

Аналіз норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та Порядку проведення витрат на поховання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826, затвердженого на виконання частини восьмої статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд соціального страхування зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Майже у всіх справах у задоволенні позовних вимог органів Пенсійного фонду України було відмовлено.

Основною підставою для відмови судами в позові стала відсутність доказів, які б підтверджували причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Зокрема, органи Пенсійного фонду України, надаючи до позову лише копію свідоцтва про смерть громадянина, який отримував пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, а не висновки відповідних медичних закладів, не доводили, що смерть цього громадянина пов`язана із травмою, отриманою на виробництві чи професійним захворюванням.

Мали місце випадки, коли адміністративні суди задовольняли позовні вимоги органів Пенсійного фонду України про стягнення сум допомоги на поховання без підтвердження причинного зв'язку смерті потерпілого з одержаним каліцтвом.

Однак такі рішення скасовані у апеляційному порядку (справа № 806/680/15).

Стосовно вирішення адміністративними судами справ, пов’язаних із відшкодуванням Фондом соціального страхування витрат на виплату та доставку пенсій, які призначені внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, необхідно зазначити, що майже у всіх справах позовні вимоги задоволені.

Зокрема, дані спори виникали у зв’язку з відмовою Фонду соціального страхування відшкодувати Пенсійному фонду суми витрат на вказані пенсії. Підстави для відмови були різні. Наприклад, Фонд соціального страхування відмовлявся відшкодувати зазначені витрати з посиланням на те, що оскільки нещасний випадок або професійне захворювання, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, стався/виникло на території колишньої республіки СРСР, то підстави для відшкодування потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду відсутні.

Разом з тим, такі доводи визнавались судами необґрунтованими у зв’язку з тим, що обов’язок Фонду соціального страхування з відшкодування витрат не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків (справа № 806/357/15).

Відсутність такого обов’язку може виникнути лише за умов, якщо нещасний випадок стався не з вини підприємства, де працював потерпілий.

Відповідно до Положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві, затвердженого постановою Президії ВЦСПС у 1954 році, п.1 Правил відшкодування шкоди підприємствами, установами та організаціями шкоди заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я пов'язаною із їх роботою", затверджених Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Президії ВЦРПС від 22.12.1961року №483/25 та п. 1 Правил відшкодування шкоди підприємствами, установами та організаціями збитку заподіяного робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням" здоров'я пов'язаним із виконання ними трудових обов'язків", затверджених постановою Ради Міністрів СРСР №690 від 3 липня 1984 р., Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1994 року №472, підприємство не відшкодовує шкоду якщо у нещасному випадку не було його вини.

Отже, оскільки нещасний випадок стався не з вини підприємства, потерпілі особи не мають право на отримання відшкодування підприємством шкоди завданої трудовим каліцтвом, а відтак і не мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", відповідно Фонд соціального страхування не має обов'язку з відшкодування виплат, проведених Пенсійним фондом України.

До такого висновку прийшов апеляційний адміністративний суд у справі № 806/1130/15.

Іноді Фонд соціального страхування відмовлявся відшкодовувати витрати на пенсії з тих підстав, що нещасний випадок з потерпілим стався не на виробництві і не під час виконання трудових обов'язків.

У одних випадках така відмова визнавалась судом обґрунтованою. Це стосується випадків, коли органи Пенсійного фонду України звертались до суду з позовами про стягнення сум з відшкодування виплачених пенсій, які призначені внаслідок нещасного випадку, який стався не на виробництві, а в побуті (справи № 806/572/15, № 806/22/15).

У інших випадках суд визнавав дії Фонду з невідшкодування витрат на пенсії протиправними. Насамперед, Фонд, відмовляючи у відшкодуванні, не звертав увагу на ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", яка передбачає, що обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають, зокрема учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах.

Так, у справі № 817/3216/14 апеляційний суд визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскільки випадок із Петруком І.С. є нещасним, отриманим не на виробництві і не під час виконання трудових обов'язків, але з підстав, передбачених ст. 8 вказаного Закону, тому призначена Петруку І.С. пенсія по інвалідності загального захворювання виплачується Пенсійним фондом на загальних підставах та має відшкодовуватись за рахунок страхових коштів Фонду.

Також Фонд соціального страхування відмовлявся відшкодовувати витрати на пенсії з посиланням на те, що акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1, на підставі якого призначена відповідна пенсія, не відповідає вимогам Законодавства, оскільки оформлений з грубим порушенням, або у пенсійній справі міститься лише копія акту Н-1.

Так, у справі № 806/5466/14 органу Пенсійного фонду України відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з Фонду соціального страхування заборгованості з відшкодування витрат на виплату відповідних пенсій, оскільки копії актів у справах потерпілих не відповідають вимогам Положення про розслідування і облік нещасних випадків на виробництві, позаяк оформлені з грубим порушенням і не можуть мати доказової сили і бути підставою для відшкодування виплачених пенсій.

Іноді суди першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги органів Пенсійного фонду України, не звертали увагу на те, що у пенсійних справах потерпілих містяться лише копії актів про нещасні випадки, на підставі яких призначені відповідні пенсії, що виключає обов’язок Фонду соціального страхування з відшкодування сум витрат на виплату пенсій, у зв’язку з чим рішення суду першої інстанції було скасовано (справа № 806/334/15).

Мали місце випадки, коли Фонд соціального страхування відмовлявся відшкодовувати витрати на пенсії у зв’язку з тим, що особи, які отримують відповідну пенсію, не перебувають на обліку у Фонді соціального страхування.

Наприклад, у справі № 806/1929/15 відмовлено у задоволенні позову органу ПФУ про стягнення з Фонду соціального страхування сум пенсій з підстав неперебування осіб на обліку у Фонді соціального страхування.

Однак апеляційний суд скасував дане рішення суду та задовольнив позовні вимоги органу ПФУ, оскільки факт відсутності особових справ потерпілих не є достатньою підставою для невиконання відповідачем, визначеного чинним законодавством обов'язку щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на виплату пенсії.

Нерідко органи Пенсійного фонду України неправильно обирали спосіб захисту порушеного права (справи № 817/3216/14, 817/3073/14, 806/1929/15).

Так, замість вимог про стягнення з Фонду соціального страхування відповідних витрат органи Пенсійного фонду України безпідставно заявляли вимоги про зобов'язання Фонду включити до актів щомісячних звірок суми витрат, оскільки встановлене Порядком правило підписання актів звірки розрахунків має застосовуватися лише за відсутності спору. 

Таким чином, у разі наявності спору та незгоди на підписання актів звірки розрахунків з боку Фонду соціального страхування вимоги про стягнення відповідних сум мають вирішуватися в судах адміністративної юрисдикції шляхом пред'явлення органами ПФУ позову про стягнення цих сум, а не шляхом пред'явлення фактичних  вимог про підписання актів звірки.

У справах про стягнення із суб’єктів господарювання страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування проблемних питань не виникало. Таких справ апеляційним судом розглянуто 2 (№ 806/806/14, № 817/636/15).

У всіх справах про стягнення з фізичних осіб надміру або безпідставно виплаченої пенсії рішення судів першої інстанції скасовані у зв’язку з непідвідомчістю справи адміністративній юрисдикції (справи № № 817/3890/14, 817/3891/14, 280/1664/14-а, 569/1806/14-а, 556/949/15-а).

Варто зазначити, що у 2015 році Вищим адміністративним судом України у досліджуваній категорії справ скасовано декілька судових рішень, ухвалених апеляційним судом у 2014 році.

Так, вирішуючи справу про стягнення з підприємства витрат на виплату і доставку пільгової пенсії апеляційний суд вважав, що оскільки управління Пенсійного фонду України не надіслало підприємству розрахунок фактичних витрат на виплату і доставку пільгової пенсії, то сума заборгованості є неузгодженою і стягненню не підлягає.

Однак ВАС України, скасовуючи рішення апеляційного суду, зазначив, що Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1, не передбачено процедури узгодження витрат Пенсійного фонду на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. Крім того, порушення управлінням ПФУ вимог Інструкції щодо надсилання підприємству розрахунку фактичних витрат, оскарження якого не передбачено чинним законодавством, не звільняє відповідача від покладеного на нього законом обов’язку з відшкодування вказаних витрат  (Ухвала ВАС України від 05.02.2015 у справі № 806/4482/13-а (К/800/17742/14)).

У справі про стягнення з підприємства витрат на виплату і доставку пільгової пенсії з урахуванням Закону України “Про наукову і наукову – технічну діяльність” апеляційний суд, вирішуючи справу по суті, не дослідив правовий статус підприємства (державне підприємство чи правонаступник державного підприємства), що має вагоме значення для правильного вирішення справи (Ухвала ВАС України від 11.02.2015 у справі № 806/4517/14 (К/800/67545/14)).

Висновки

 Як показав аналіз судової практики, адміністративні суди в основному правильно вирішували справи досліджуваної категорії, однак іноді допускали помилки під час застосування норм матеріального та процесуального законодавства.

Питома вага скасованих у апеляційному порядку судових рішень становить 33% загальної кількості оскаржених рішень.

Найбільшою категорією розглянутих справ є спори про стягнення із суб’єктів господарювання (роботодавців) заборгованості з витрат органів Пенсійного фонду України на виплату та доставку пільгових пенсій.

Однією з причин виникнення таких справ є недосконалість законодавчого регулювання пенсійного забезпечення осіб даної категорії, зокрема, складнощі у визначенні пріоритетності закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин у зв'язку з поширенням на них дії нормативних актів однакової юридичної сили.

Проблемні питання виникали під час розгляду справ про стягнення витрат на виплату та доставку пенсії, призначеної на підставі п. "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Результати узагальнення вважаємо за необхідне довести до відома суддів на чергових зборах.